Існуючі закони повинні бути змінені, щоб забезпечити їх сумісність з ісламськими нормами.
Лівія, колись помірно світська держава Північної Африки, зараз опинилася під тиском екстремістів і бойовиків з ісламістських угрупувань. І якщо колись (більше чотирьох десятиліть), мусульманських екстремістів стримувала диктатура Муаммара Каддафі, то нині почав реалізовуватись найгірший сценарій, котрий здатен привести до часів мракобісся ісламістів.
Хоча навряд чи можна назвати цей крок дивним. Адже перший указ, який прийняла Лівійська Національна асамблея після перемоги повстанців у 2011 році, був закон, який дозволяв чоловікам брати собі чотирьох дружин.
А деякі жінки, які відіграли важливу роль у здобутті перемоги повстанцями, змушені були емігрувати до західних країн, оскілки вони піддавалися тортурам і знущанням за те, що відверто висловлювали свою незгоду з новими правилами, які почали встановлювати в Лівії ісламісти.
У країні стала зростати релігійна нетерпимість. Сунітські ісламісти плюндрували могили шиїтів і кладовища солдатів з Великої Британії і Італії, котрі загинули під час Першої світової війни.
Невеликі християнські громади проявляють стурбованість за свою безпеку, після того як їхні церкви осквернили. А в 2013 році деякі християни піддавалися тортурам групами ісламських екстремістів.
Тому, очевидно, що далеко не всі лівійці вітають перехід в країні до законів шаріату. Світські орієнтовані громадяни і помірковані мусульмани не могли й передбачити такого розвитку подій, коли боролися з диктатурою полковника Каддафі.
Ісламісти піднесли «сюрприз» лівійському народу, якій він не очікував, і до якого не був готовим. Адже замість диктатури Муаммара Каддафі в країні може встановитись диктатура шаріату, після утвердження якої каддафійські божевільні часи багатьом видаватимуться ледве не демократією.
Відкинення Лівії на довгі часи з цивілізаційного шляху і перекреслення великих очікувань від перемоги революції, здатні спричинити численні різноманітні політичні та соціальні зсуви, які можуть докорінним чином змінити усі аспекти і елементи життя лівійського народу.
Ісламісти готують радикальні зміни. Так Великий муфтій шейх Садікаль-Гарьяні видав фетву про те, що вчителі-жінки в школах і коледжах повинні закривати свої обличчя, якщо вони вчать чоловіків, які досягли статевої зрілості.
Він видав цю фетву після прохання Міністерства освіти проконсультувати їх з цього питання. Великий муфтій зазначив, що деякі вчителі-жінки закривали свої обличчя даючи уроки, але він відчуває, що це вносить негативний вплив для розуміння предметів студентами. Тому що, не бачачи обличчя вчителя, вони були не в змозі взаємодіяти з ним і правильно спілкуватися.
У фетві проголошується, що вчителів-жінок, під час викладання, краще відділити завісою усередині класу. А найкращим рішенням, підкреслив Великий муфтій, було б взагалі розділення учнів чоловічої і жіночої статі у школах, коледжах і університетах, тому що це відповідає законам ісламу.
Читайте також: За законами шаріату
Якщо це неможливо зробити, то вони, принаймні, мають бути відокремлені під час перерв, а в залах і коридорах мають бути окремі входи для хлопчиків і дівчаток.
Крім того, студенти повинні бути відповідно одягнуті і дотримуватися ісламського дрес-коду. Потрібно щоб дівчатка не наносили макіяж та не користувалися парфумами, аби уникнути спокуси, сказано у фетві. А школи повинні мати вчителів-чоловіків, щоб навчати хлопчиків і жінок-вчителів, щоб навчати дівчат.
Хоча не зовсім ясно, як можна усе це все зреалізувати. Оскільки ще в минулому місяці Міністерство освіти заявляло, що не буде поділу на чоловічі і жіночі групи в школах і університетах, бо враховуючи те, що більшість викладачів є жінками, це призведе до серйозних збоїв в системі освіти.
Наразі введення законів шаріату провокує не тільки ситуацію повної безвиході для противників ісламістів, а й змусить значну частину молодих і освічених лівійців покинути свою батьківщину.
З кожним днем посилюється криза безпеки, погрожуючи внутрішнім вибухом, який несе потенційні ризики для єдності цієї арабської і північно-африканської держави. Перетворюючи цю кризу на національну і екзистенційну.
Одним із найкритичніших моментів цієї кризи стало те, що нафтова промисловість Лівії стала мішенню нападів і громадянських протестів, котрі блокують експортні термінали на сході і заході.
І як зазначив міністр нафти і газу Лівії Абдель Барі Алі Аль-Арусі, збої у виробництві нафти і газу обійшлися лише за попередні шість місяців більше ніж в 1 мільярд доларів. Це відбувається завдяки відключенням газового експортного трубопроводу Меллітах, який знаходиться в пригороді Зуара у 110 кілометрах від Тріполі. Трубопровід, що поставляє енергоносії з Лівії до Італії, більше місяць тому захопили 50 озброєних берберів.
Майже у той же час, сепаратистський уряд самопроголошеної Кіренаїки з центром в Бенгазі створив регіональну фірму «LibyaOilandGasCorp», і щоб продавати нафту незалежно від центрального уряду, захопили кілька портів на сході країни. А два найважливіші лівійські порти Сидра і Рас-Лануф були заблоковані.
Лівія є одним з найбільших постачальників нафти до Європи. Тому різке зменшення поставок нафти і газу в Європу під час зими (яка за прогнозами синоптиків може бути дуже холодною), здатне стати чудовим приводом для європейського військового втручання.
І це стабілізаційне військове втручання може стати єдиним можливим варіантом для перехідного уряду прем'єр-міністра Алі Зейдана, у якого може не виявитися інших засобів для того, щоб вижити за цієї надскладної ситуації.
Сьогодні Лівія стала територіально фрагментованою державою, і усі зусилля уряду повністю взяти під свій контроль трубопроводи, нафтопереробні заводи і експортні термінали виявилися марними.
Лівія є другим за кількістю виробництва нафти у Африці, і четвертим за величиною постачальником природного газу на континенті та домінує у нафтовому секторі Південного Середземномор'я. Варто пригадати, що з Лівійською національною нафтовою корпорацією (Libyan National Oil Corporation (NOC) напередодні революції співпрацювали 50 міжнародних нафтових компаній. А зараз увесь цей потужний потенціал може бути втрачений.
Ситуація у Лівії є критичною. Так 24 грудня лівійці мали святкувати не Святвечір, звичайно, а річницю свого унезалежнення в 1951 році від військового правління Великобританії та Франції.
На жаль, офіційні урочистості довелося скасувати, після того, як Лівія зазнала в неділю першого теракту: 13 солдатів були вбиті на армійському контрольно-пропускному пункті в 30 милях від головного східного міста Бенгазі.
Ця зміна тактики джихадистів, безсумнівно, буде розглядатися деким, як додаткове підтвердження того, що ситуація у Лівії є занадто хаотичною, щоб їй можна було допомогти.
Але вірно і зворотне: це сигнал, що світ більше не може дозволити собі залишатися в стороні, у той час, коли ця багата нафтою країна, котру населяють шість мільйонів чоловік скочується у хаос.
Солдати, яких вбили недалеко від Бенгазі були частиною елітного підрозділу, котрий мав деякий успіх у придушенні екстремістських ополченців.
Напад стався тому, що у лівійського уряду і його прихильників у міжнародному співтоваристві є можливість переламати ситуацію, діючи проти збройних формувань, які почали домінувати в 2011 році в країні, після повалення колишнього президента Муаммара Каддафі.
Можна сказати, що у 2013 році загальна ситуація в економіці і безпеці в Лівії значно погіршилася. І це не лише незаконне зайняття нафтових терміналів і трубопроводів, що сповільнило до мінімуму виробництво енергоносіїв в країні.
Радикальні ісламісти почали кампанію вбивств, щоб дестабілізувати уряд і деморалізувати офіційні сили безпеки.
Причинами цієї спіралі насильства в 2013 році стали – слабкий уряд і відсутність реальної державної інфраструктури. А також прихована мотивація: нарешті лівійці отримали право вільно висловлювати свою думку і визначати власну долю.
І останнім часом, під час наростання хвилі насильства, пересічні лівійці дали зрозуміти, що вони хочуть чогось кращого, ніж введення законів шаріату і готові діяти, щоб забезпечити свій вибір.
Так за останній місяць угрупування джихадистів група Ансараль-Шаріат, яка, як вважається відповідальна за вбивство у 2012 році посла Сполучених Штатів в Лівії Крістофера Стівенса, було вигнане зі своєї штаб-квартири в Бенгазі мирними демонстрантами.
Водночас, лідери громад у східній частині Лівії прикладають серйозні зусилля з проведення переговорів про завершення нафтової блокади.
До цього часу ці переговори не мали успіху, але підтримка Ібрагіма Джадрана, лідера блокуючих, який вимагає автономії для східної частини Лівії та частки доходів від нафти для свого угрупування, надали їм певного імпульсу.
Так протестувальники з Тобруку нещодавно погодилися відновити прокачування потоку нафти через місцевий експортний термінал.
Нині в Лівії активно шукають вихід із цієї перманентної кризи. Як пише впливова лівійська газета Akhbar Libya «на розгляд до Лівійської Національної асамблеї було подано законопроект, який визначає кримінальну відповідальність за володіння зброєю. У разі його прийняття, ті хто не здав протягом 90 днів добровільно зброю і вибухонебезпечні речовини, будуть нести відповідальність у вигляді позбавлення волі від 3 до 10 років і штрафу в 20 тисяч лівійських динарів».
Звичайно, що це може бути досить дієвим заходом. Однак, явно не достатнім. Оскільки при цьому необхідно домовитися про вироблення спільних правил співжиття в одній державі.
Але чи можливо домовитись про здачу зброї, коли одні угрупування (які назначили себе державною владою) хочуть, аби зброю здали інші, а у них вона залишалася?
Можливо, необхідно, щоб уряд, активізуючи свою діяльність, спробував переконати лівійців у тому, що він будує ефективні сили безпеки, розробляє план економічного розвитку і готовий розпочати ефективний національний політичний діалог. І це могло б повністю змінити ситуацію та вивільнити Лівію з пастки, у яку вона потрапила.
Але для початку реальних змін у цій державі існують три необхідні передумови. По-перше, уряд повинен чітко визначитися із тим, яким є термін перехідного періоду. Та сказати, коли цей період має закінчитися.
Так Генеральний національний конгрес Лівії проголосував за продовження свого мандату ще на рік для спостереження за написанням конституції і проведення нових виборів.
Цей крок, ймовірно, спровокує встановлення певних часових рамок продовження повноважень національного конгресу. І коли не встановить точний графік, то принаймні зафіксує контрольні показники, які стануть основою для контролю суспільства за діяльністю конгресу.
Ці заходи повинні включати в себе план для перезапуску національного політичного діалогу, спираючись на ініціативи неурядових організацій і груп громадянського суспільства по всій Лівії.
При цьому необхідно враховувати той факт, що на відміну від інших арабських держав, які пройшли через очищення «арабською весною», Лівія буде змушена будувати державні інститути з нуля.
Міжнародні організації та донори надають недостатню експертну допомогу Лівії. А деякі країни, які відігравали безпосередню роль в скиненні диктатури Каддафі у 2011 році, у даний час стоять осторонь.
Лівійці не мають бажання введення іноземних миротворців у їхню країну, але багатосторонні зобов’язання щодо Лівії мусять виконуватись. Адже стабільна Лівія має потенціал, щоб стимулювати економічний розвиток всієї Північної Африки та в регіоні Сахеля, що могло б зменшити міграційні потоки до Європи.
Але, якщо державне будівництво в Лівії не вдасться, то, навпаки, країна може виступати в якості чинника нестабільності і насильства по всьому регіоні…