Не зважаючи на дощ, на Софіївській площі з 11.30 почали збиратися люди. Усміхнений хлопець в повстанській шапці роздавав газети з інформацією про Романа та Шухевича та листівки. Близько 12 години стає дійсно людно.
Перед Софіївською церквою троє молодиків: один тримає в руках портрет Романа Шухевича, двоє інших – жовто-блакитний та червоно-чорний прапори. Серед присутніх Микола Коханівський—голова Комітету Визволення Політв’язнів, Володимир В’ятрович—історик, перу якого належить чимало книжок та статей про повстанський рух в Україні, Павло Подобєд—журналіст та історик, співорганізатор акції та інші.
Захід розпочався зі спільної молитви за спасіння душі Романа Шухевича. Жодних зайвих пафосних фраз чи виступів: тиша і можливість подумати. Представники різних конфесій, – поруч, об’єднані спільним почуттям.
По молитві слово бере один з організаторів акції Олег Слабоспицький. Він розповідає про сенс подвигу та унікальність долі Романа Шухевича: не кожен може покласти життя за державу, яку тільки буде. “Генерал-хорунжий навряд чи уявляв, що його військовий обов’язок призведе до Незалежності України, що колись в його державі вільно говоритимуть рідною мовою. Він не міг чинити інакше, він в собі відчував силу йти вперед»,–зауважив у виступі один із священиків.
Після церковних урочистостей учасники вишикувалися у символічний тризуб, взявшись за руки. Я не побачила жодного сумного чи злого обличчя. Дідусь зі значком із зображенням Шухевича на куртці радо простягає руку молодій дівчині поруч, та усміхається. Неподалік стоїть маленька бабуся з прапором України, замислена. Фотографи поспішають на дзвіницю Софіївської церкви, щоб схопити тризуб з висоти. Залунав гімн України, а за ним – «Червона калина», яка вже стала традицією.
Цікавлюся, що для молоді означає постать Шухевича нині, коли після його смерті минуло 62 роки. «Він був талановитим організатором, мав здібності у військовій справі, якби зараз сказали був гарним військовим менеджером, – перераховує Іванна Голуб’юк. – Але мені він важливий також як цікава людина. Знаю, що чудово грав на фортепіано, організував у 30-х роках рекламну фірму, частина прибутків якої йшла у Фонд українського підпілля. Його багатогранність вражає. Також важливо, що Шухевич не виїхав за кордон, а лишився в Україні.”
До розмови долучається Олег Слабоспицький. Для нього постать Шухевича важлива насамперед як приклад особистості, яка боролася за свої ідеали, а не шукала який би бік обрати. « Мені імпонує , що Шухевич—ідеаліст, – каже він. – Імперії, за які боролися Совєти та Німеччина, зникли, а незалежна Україна, за яку боролася УПА, існує.”
Вшанування пам’яті Романа Шухевича завершиться показом повстанських одностроїв та дискусією.
