Українці завжди змушені вирішувати всі свої питання власними силами. Якось так вже історично склалося. Не впливають на це жодні обставини. Ні внутрішні, ні зовнішні. Не впливають ані наявність власної держави, ані її відсутність.
З одного боку можливо це й добре, бо не «дає засохнути». З іншого – чи все в нас в порядку з головою? Вже двадцять років існує Незалежна Україна, а проблеми у нас всі ті самі, що й були за часів окупації. Можливо не у всіх сферах і не однакових масштабів, бо час таки не стоїть на місці, але…
Не є винятком у цьому прикрому правилі й українська школа. Особливо в часи покровительства над нею такого «мудрого» міністра, як Табачник. Хоча, коли бути чесним, то не на Табачнику світ клином зійшовся. Українські діти, як не знали нормально власної історії за попередніх міністрів, так не знають її і за нинішнього. І причина тут скоріше світоглядна. Бо чого вимагати від учня коли ні вчителі, ні міністри, ні навіть президент, не можуть визначитись для себе самих, історія якої країни їм ближча по духу, користуються штампами нав’язаними колишніми окупантами і нерідко взагалі не ототожнюють себе з державою в якій живуть.
Наприклад, вчителька однієї з київських шкіл, в якій нещодавно довелося побувати, свято переконана, що війну 1812 року між Францією і Росією треба трактувати як вітчизняну. Про яку саме і чию вітчизну йдеться вона навіть не задумується. Що вже казати про міністрів, які впевнені, що можна створити спільні російсько-українські чи українсько-польські підручники і їм за це нічого не буде. Впевнені, що можна переписувати шкільну програму так, як заманеться і видавати підручники з трактуванням подій милим їхньому серцю.
Та повернімось до української зарадності. На щастя у всі часи, навіть в найскладніші, українці вміли з цими прояви дебілізму, чи то пак меншовартості, давати собі раду. Дадуть вони собі раду і з міністром Табачником і з доробком його попередників і можливо й наступників. Головне знати собі ціну та працювати не покладаючи рук. А ще не бути байдужим до себе самих.
Власне Всеукраїнський громадський рух «Не будь байдужим», що вже багато років намагається зрухати вітчизняне чиновницьке і суспільне болото яскравий цьому приклад. У вівторок його активісти презентували в Києві свій черговий проект, мультимедійний диск-підручник для школярів «Карпатська Україна». Представляли його волонтери руху і за сумісництвом відомі українські музиканти Фагот (гурт "ТНМК"), який прів над озвученням, та Олександр Ярмола (гурт "Гайдамаки") автор саундтреків.
Автори та творці переконані, що на подібний навчальний продукт давно зачекалися в українських школах і не лише через специфічну ідеологію міністерства освіти. «Ми хочемо показати учням, що уроки історії і справді можуть бути цікавими та захопливими».
Відверто кажучи, диск і справді вдався на славу. Простий змістовний і досить грамотно побудований. Слухаючи текст автора учні мають нагоду ще й візуально запам’ятовувати все, що чують (текст з’являється на екрані), а також підсилювати враження архівними фото та автентичним відео.
Чому саме «Карпатська Україна» покликана була стати першою ластівкою? Причин на те багато, та основна, це скупе висвітлення цієї важливої історичної події на уроках історії. Презентація «Карпатської України»- це старт проекту «Антитабачниківські уроки історії», метою яких, є на основі архівних документів, донести до учнів справжню українську історію не зашорену ідеологічними трактуваннями, що не рідко й досі трапляються в підручниках. Диск-підручник «Карпатська Україна» волонтери Руху "Не будь байдужим!" обіцяють роздати 100 тисячам десятикласників України.
На черзі видання аналогічних мультимедійних проектів «Становлення Київської Русі» та «Конотопська битва».