11 квітня розпочнеться фестиваль «Тиждень австрійського кіно», який представить на розсуд глядачів чотири дуже різні фільми. Програма строката, і кожен, певен, знайде для себе свій жанр, бо ж вибрати є з чого: містичний фольк-горор, драма, спортивна драма й драмеді.
Напевно, найцікавіша стрічка в цьогорічній програмі — «Лазня диявола» режисерського дуету Северіна Фіали й Вероніки Франц, який вразив навіть вибагливих критиків на Берлінале-2024, а операторові фільму Мартіну Ґшлахту приніс «Срібного ведмедя» кінофестивалю за видатний мистецький внесок. Фільм у чомусь подібний на «Відьму» (2015) Роберта Еґґерса й «Сонцестояння» (2019) Арі Астера, але більше прив’язаний до історичного контексту. У Європі XVII–XVIII століття люди (переважно жінки), які хотіли покінчити життя самогубством, убивали інших (переважно дітей), щоб бути страченими. Так завдяки сповіді перед стратою вони могли потрапити на небеса очищеними від своїх гріхів та уникнути вічного прокляття, яке загрожувало самогубцям. У «Лазні диявола» й ідеться про такий випадок у глухому австрійському селі в 1750-х роках. Чутлива Аґнес бере шлюб з Вольфом і починає жити з ним в хатинці, проте поступово власний душевний неспокій і загострене релігійне відчуття перетворюють її життя на хаос, що завершується вбивством. Головну героїню майстерно зіграла Анна Плаж, яка ж написала й дуже атмосферну музику до стрічки. Попри те що дія відбувається серед суворих австрійських пейзажів, фільм є досить клаустрофобним, адже в ньому чимало сцен в освітлених свічками будинках і печерах. Упродовж «Лазні диявола» ми ніби разом з Агнес поступово втрачаємо зв’язок з реальністю, хоча її щирим бажанням було стати хорошою дружиною і народити дитину. Однак від самого початку вона поводиться дивно й наражається на непорозуміння з оточенням, тож єдиним виходом для неї стає смерть. За її свідченням, «я все отруїла своїми божевільними думками», хоча й довколишня дійсність з нав’язливими мертвими тілами людей, тварин та риб теж не сприяють її і без того нестабільному психічному стану.
Читайте також: Фільм «Цензорка»: сумна притча про жіночу долю
Натомість драма «Ціле життя» режисера Ганса Штайнбіхлера — це підкреслено реалістична, антимістична історія однієї непростої долі сироти Андреаса Еґґера, який майже не знав щастя в житті. Нам показують його від дитячого віку до глибокої старості, тоді як на тлі відбуваються різні історичні події: будівництво першої канатної дороги, Друга світова війна тощо. Це також реалістична історія любові, пронесеної крізь усе життя, вірності, навіть попри смерть коханої. Міняється світ, а протагоніст лишається незмінно щирим і замкненим у собі. Відкрити його душу спромоглася лише Марі, з якою він планував прожити довге й щасливо, проте Андреасу судилося інше. І в одному з епізодів висловлено, певно, провідну думку кінострічки: «Немає ніякого бога. Якби він існував, його рай не був би такий пекельно далекий». Дійсно, дивлячись на всі страждання Андреаса, незрозуміло, чому його так карають ще й не дають знайти спокій у шлюбі. Утім, він принаймні звідав справжнє кохання, продовжуючи писати Марі листи до самої своєї смерті. Щемкий та пронизливий фільм про самотність і випробування, які покликані зробити нас кращими.
Є в програмі «Тижня австрійського кіно» й спортивна стрічка «Виходячи за межі» Андреаса Шміда, у якій розповідається про шлях до успіху легендарного гірськолижника Франца Кламмера на Олімпіаді-1976. Дуже відома історія в Австрії, яку доволі точно перенесли на великий екран. Молодий Франц — уже національна гордість, якого впізнають на вулицях та на якого мало не моляться, і цей тягар відповідальності із наближенням фінального змагання стає дедалі важчим. Тож йому видається, що все проти нього: супротивники, власна команда, спорядження, погода й надто голосні динаміки. І саме долаючи ці складнощі він і стає легендою, а ще — завдяки своїй дівчині Єві, яка підтримує і надихає його. Вона звіряється, що полюбила не його славу, а його пристрасть, з якою він ставиться до спорту, і цим зміцнює його віру в себе. Чудовий зразок жанрового кіно, знятий з любов’ю до історичних деталей.
Читайте також: «Зелений кордон»: фільм про міграційну кризу як кризу людяності
Також до четвірки австрійських фільмів потрапила драматична комедія «Прийшов, побачив, переміг» режисерського дуету Даніеля Гьойзела та Юлії Німан, прем’єра якого відбулася на цьогорічному «Санденсі». Сюжет стрічки — розваги багатої родини Мейнард, які можуть собі дозволити полювання не лише на тварин. «Лазня диявола» й «Прийшов, побачив, переміг» — продюсерські проєкти славетного австрійського режисера Ульріха Зайдля, і саме в стрічці Гьойзела й Німан відчутніша його сатирична стилістика. Так Амон, голова родини Мейнард, — капіталіст, який прикриває свої афери неоліберальними гаслами на кшталт «руйнування креативне». Та й уся патологічна сім’я — це дуже жорстока пародія на наш світ, у якому гроші й влада не лишають людині жодного шансу на те, щоб бути співчутливою і добропорядною. Зрештою, у всіх чотирьох фільмах кажуть про цю поразку доброти, яка або стає синонімом божевілля, або лишається в далекому ідилічному минулому, про яке можна знімати кіно, але жити яким — неможливо.