У 2009 році американський економіст Джоель Вальдфоґель написав книжку «Тиранія ринку» з підзаголовком «Чому ви не завжди можете отримати те, чого хочете», в якій указав на суттєві недоліки ринкових реалій, зокрема на неспроможність задовольнити потреби всіх груп споживачів. «Тиранія ринку» вмить стала однією з найпопулярніших книжок серед маркетологів та економістів. Нещодавно український переклад цієї праці вийшов друком у видавництві «Темпора». Тиждень запитав у професора Вальдфоґеля, хто ж зазнає тиранії в умовах ринкової економіки.
Читайте також: Валовий внутрішній продукт не завжди дає надійну оцінку добробуту
У. Т.: Українці ще в радянські часи дефіцитів, черг та порожніх крамниць знали, що капіталізм забезпечує споживачів краще. Мантрою багатьох економістів, які давали офіційному Києву поради в перехідний період, було гасло якомога вільнішого ринку, що гарантував би матеріальний добробут і свободу. Ваша книжка називається «Тиранія ринку», і ви стверджуєте, що його вільна модель не може надати споживачеві повної свободи вибору?
– Я, безумовно, великий прихильник ринку. Він у багатьох випадках спрацьовує дуже-дуже добре. Але одним з аргументів, який часто лунав на підтримку вільної моделі, було твердження про її здатність задовольнити будь-яке бажання людей, якщо вони готові за це платити. Усе, мовляв, залежить від того, чого ви хочете, і для задоволення бажань чи потреб окремих споживачів не потрібно згоди інших. Тобто досить поширеними є думки про цю надзвичайну свободу, а я вказую на те, що в численних випадках окремої вашої охоти замало – вона повинна бути ще в багатьох-багатьох інших людей. В умовах ринку значення має те, чи поділяє ваші бажання решта.
У. Т.: Ви констатуєте тиранію ринку, який прислуговує лише бажанням більшості. Попри це, наприклад, компанія Apple успішно випустила продукти, яких люди не могли бажати, бо вони були новаторськими. Отже, ця тиранія не повна?
– Далека від повної. Вона постає на певних ринках, де фіксована вартість забезпечення продуктом висока. Тобто для товару, який можна запропонувати без великої початкової вартості, її сваволя обмежена. Потреби в тому, щоб ваші бажання поділяли багато інших людей, немає. Але якщо йдеться про продукт, у виробництві якого враховані запити багатьох осіб, ви відчуєте різницю. Наприклад, у США в кожному місті маємо фактично одну головну газету. Навіть у дуже великих не так багато масових щоденних видань. Одначе питання в тому, чи цей продукт спрямований на задоволення ваших запитів чи моїх? Зазвичай його призначено більшій частині споживачів, і люди з особливими бажаннями не отримують того, що хочуть.
Може, «особливі бажання» – не зовсім правильний вислів. Ідеться радше про щось не зовсім типове. Одним із прикладів, на який я спирався в дослідженнях, був той, що у США етнічний склад населення може бути дуже різноманітний. Я вивчав продукти ЗМІ: газети, радіо- й телестанції. У Сполучених Штатах темношкіре й біле населення мають різні побажання, коли йдеться про ці продукти. Крім того, осібно стоять іспаномовні й англомовні. Цікавим виявилося те, що в містах, де більшу частину людності становила одна із груп, її представники мали набагато ширший і кращий вибір, призначений саме для них, порівняно з тими, де їхня група є меншим відсотком населення. І це пряме підтвердження, що навіть в умовах вільного ринку задоволення потреб споживача залежить не лише від того, скільки в нього грошей і чого він хоче, а й від того, чого хочуть інші довкола нього.
У. Т.: Наведені у книжці факти та висновки, очевидно, корисні для маркетологів, підприємців, урядовців, а може, й політиків. Ваша праця для них?
– Ми у Сполучених Штатах завжди були великими прихильниками ринку, і це виправдано. Але деякі аргументи на користь застосування лише його механізмів заходять надто далеко. Ось іще один приклад: подумайте про людей, які мешкають у маленьких містах порівняно з великими. Жителям містечок пропоновано куди менше. Так. Це не дивно. Але навіть у США державна політика – чи соціальна – спрямована на забезпечення громадян у таких населених пунктах. Наприклад, поштова служба надає послуги навіть там, де попит на неї дуже незначний. Ми не беремо з людей більшої плати за пересилання, якщо це мешканці віддалених районів. Ідеться про свідомі рішення задля врівноваження задоволення потреб. Ринок такого не зробив би. Це слід здійснювати через уряд. Якщо відверто, моя книжка має на меті подати підтвердження й факти, які не давали б можливості деяким людям заявляти, що ринок у чарівний спосіб здатен вирішити всі проблеми.
У. Т.: Соціал-демократи чи християнські демократи в Європі сказали б, що вони це зрозуміли давно і що є аспекти суспільства, яких не можна залишати на відкуп ринковим силам: освіта, культура, охорона здоров’я, основні соціальні служби. Чи погоджуєтеся, що в деяких державах Старого світу цю проблему успішно вирішують?
– Я вважаю, що в багатьох європейських країнах більш свідомі цих питань. Такі ідеї є суперечливими у США, але не в Європі, де, як ви кажете, чимало державних кроків спрямовано на запобігання деяким наслідкам впливу ринкових сил.
Читайте також: Застосування поведінкової економіки в державній політиці обіцяє хороші результати
У. Т.: Після настання глобальної фінансової кризи 2008 року з новою силою залунали твердження, що вільноринковий капіталізм, можливо, віджив своє. Що ви думаєте про теперішню стадію розвитку економічної науки й долю капіталізму?
– Це велике запитання. Спробую зупинитися на одному аспекті, про який можу говорити компетентно. Загалом є два види економістів: ті, які вивчають лише теорію, і ті, які досліджують дані реальної економіки. Я непохитно стою в таборі емпіричного підходу. Моя книжка певною мірою була проти тих, чиї теорії проголошують, що ринкова економіка всіх забезпечує усім.
У теорії виробництво відбувається в постійній залежності від масштабів. І це ідея, яку завжди мали на увазі такі люди, як Мілтон Фрідман, який завжди твердив, що капіталізм і свобода крокують пліч-о-пліч. Але якщо подивитися, як працює економіка, то ця екстремальна версія особистої свободи не підтверджується. Не все так просто. Я навіть повторився б, що в багатьох ринках ви отримуєте те, чого хочете, лише тоді, коли цього хочуть інші.
Що з цим робити? Чи означає це, що капіталізм поганий? Ні. Хіба те, що він не є бездоганним. І ще одне: коли люди ведуть мову про визначення напрямів урядової політики чи механізмів втручання в ринок, то твердження, яке часто лунає у США, мовляв, будь-який урядовий вплив був би неефективним і шкідливим, бачиться хибним.
У. Т.: Є ще одне дуже велике економічне питання сучасності. Країни, що розвиваються, фактично беруть собі за зразок рівень життя середнього класу в США. Але тепер лунають голоси про те, що у світі із семимільярдним населенням індивідуальне споживання всіма на рівні країн західного світу просто неможливе. Такому глобальному ринкові просто забракне ресурсів. Який вихід? Чи можливо, щоб усі досягнули американської моделі ринкової економіки й такого рівня споживання?
– Навряд чи я відповім на це запитання. Як економіст, я сказав би: проблема з надмірним споживанням виникає тому, що за деякі продукти не платять повної ціни. Маю на увазі, що в ціну кожного товару годилося б включити і його вартість для планети: викиди в атмосферу чи забруднення довкілля. Коли споживач не платить повної вартості за створення продукту, він може споживати його забагато, що, не виключено, призведе до нищення ресурсів Землі. Тому економічний аспект проблеми полягає в тому, чи постанемо ми перед повною ціною, яка відображає вартість виробництва? Йдеться не лише про грошове вираження, а й про те, чи платимо ми сповна за використання повітря та води? Якщо ні, то, ймовірно, що споживання буде надмірним і матиме шкідливі наслідки.
У. Т.: Часто видається, що успіх ринкової економіки значною мірою залежить від рівня законності в країні, від тиску корупції, від того, наскільки відповідально поводиться владна еліта. Чи може сам вільний ринок/капіталізм породжувати систему з верховенством права? Чи досягнення законності – це суто політичний аспект розвитку суспільства?
– Це дуже важливе питання. Вважаю, що багато західних економістів над цим навіть не задумуються, бо сприймають верховенство права як належне. А насправді йдеться про один із наріжних каменів. Навіть західні економісти, критично настроєні щодо ролі урядів у економіці, вірять у те, що потрібен правлячий кабінет, який забезпечував би законність і верховенство права. У Мілтона Фрідмана є знаменитий вислів: «Уряд повинен установлювати правила й бути суддею». Я вважаю, що чимало радників та спостерігачів із Заходу, які підтримували перехід до капіталізму, не достатньо усвідомлювали, наскільки важливо мати законність і верховенство права в основі його успішної діяльності. Ринок сам собою цього не забезпечить. Потрібен зацікавлений і справедливий уряд. Лише за таких умов ринок може розвиватись і функціонувати належним чином.
Читайте також Майкл Спенс: Для розвитку економіки також важливі національна ідея та чесність і талант лідерів
БІОГРАФІЧНА НОТА
Професор Джоель Вальдфоґель
Американський економіст, який зараховує себе до емпіричної школи, стверджуючи, що віддає перевагу роботі не з теорією, а з практичними аспектами економіки.
Захищав дисертацію в Стенфорді, зараз працює в Університеті Міннесоти.
Підтвердженням практичності зацікавлень професора Вальдфоґеля можна вважати його книжку «Скнароекономіка: чому ви не повинні купувати подарунки на свята», в якій він вирахував, що у США на різдвяні подарунки щороку марнують близько $85 млрд.
Але більше уваги фахівців привабила його праця «Тиранія ринку: Чому ви не завжди можете отримати те, чого хочете», яка вперше вийшла друком 2009 року.