Економіка

  ▪   Джон Лукас

Зростання: валовий внутрішній продукт не завжди дає надійну оцінку добробуту

Зростання – не ідеальне поняття. Воно вимірюється валовим внутрішнім продуктом (ВВП), який у процесі детальнішого аналізу розпадається на фактори, що не дають правильної картини економічного чи соціального добробуту.
Матеріал друкованого видання
№ 12 (229)
від 22 березня, 2012

Політики поклоняються зростанню, гадаючи, що воно здатне вирішити всі проблеми: на їхні заслуги списують розвиток економіки і їх же картають за його брак. Затяті захисники довкіл­­ля часто дотримуються протилежного погляду, демонізуючи зростання як силу, що руйнує світ природи, та з ностальгією згадуючи давні часи, коли людина, ще до того як її загнали до понурих і темних заводських пащ, жила собі тихим сільським життям. Помиляються і ті, і інші. Зростання – поняття не без недоліків, його не варто ідеалізувати, але поки відбувається в розумних межах, не завжди несе зло. Зрештою, в минулому воно здебільшого давало позитивні результати, хо­­ча нині, схоже, настає кінець епохи, коли зростання являло собою те, чим хотіли бачити його ми. 

Читайте також: Кінець ери дешевого Китаю

Зростання – не ідеальне поняття. Воно вимірюється валовим внутрішнім продуктом (ВВП), який у процесі детальнішого аналізу розпадається на фактори, що не дають правильної картини економічного чи соціального добробуту. Під час визначення ВВП набуває наукового статусу, який в аргументації може пропонуватися як беззаперечний факт на кшталт того, як колись збільшення маси тіла вважали доказом того, що молоко, яке дітям давали у школі, зміцнювало їхнє здоров’я. Але до цифр в економіці завжди треба ставитися обережно. Вони вимірюють те, що вимірюють, але наскільки це доцільно – інше питання. Про ненадійність ВВП як показника добробуту свідчить простий приклад: зрос­­-
тання частково можна було б забезпечити, зокрема, зобов’я­зав­­ши чоловіків платити дружинам за готування, прибирання і сексуальні послуги, а дружин своїм благовірним – за оренду житла і виконання чоловічої роботи в домі.

Це припущення підтверджують і менш химерні приклади. Містер та місіс Джонс ідуть на пенсію і переїжджають до села, де вона працює безоплатно в Добровільній жіночій службі. Після зміни влади її службу переводять на оплачувану основу. Щоб компенсувати додаткові видатки, довелося підвищити податок на дохід фізичних осіб. Пенсії в містера Джонса тепер не вистачає, але дефіцит компенсується за рахунок додаткового заробітку його дружини. Фінансова ситуація для родини не змінилася, але ВВП зріс, оскільки жінка тепер працює на роботі, що приносить дохід.

Місіс Сміт – пацієнтка похилого віку, якій раніше доводилося їхати автобусом до лікарні, щоб отримати повторний рецепт на ліки, йти до аптеки, повертатися назад, а наступного дня забирати виготовлені препарати. Тепер вона телефонує до лікарні, там друкують рецепт, медпрацівник його підписує і надсилає до аптеки. Наступного дня медикаменти місіс Сміт уже чекають на неї. ВВП зменшується, хоча людям живеться краще.

У Девіда Юма був невеликий дохід. Він міг би заробити більше, влаштувавшись на опла­­чувану роботу, але вирішив жити скромно у філософських роздумах. Якби він пішов працювати, ВВП збільшився б, але кому від цього було б краще? Ані йому, ані нам.

Лікарні багатьох студмістечок співпрацюють з університетами, сприяючи розвитку навчання та досліджень. Однак ніхто не стежить, для чиїх потреб – університетських чи лікарняних – використано, наприклад, ксерокс. Якби задля повної прозорості вівся абсолютно точний облік і медзаклади та виші виставляли одне одному рахунки за кожну послугу чи предмет, ВВП збільшився б, але розвиток освіти і науки припинився б. Зрештою, валовий внутрішній продукт можна було б підвищити, якби всім компаніям довелося розбитися на підрозділи, кожен із яких оплачував чи одержував плату за кожну надану чи отриману послугу.

Читайте також: Штучний блок, збудований не з цегли

ВВП не є надійним вимірником добробуту, але це показник економічної діяльності. Якщо відбувається економічна операція, від неї виграють обидві сторони. Відтак напрошується висновок: що більше їх проводиться, то краще. Часто так і є. На початку ХХ сторіччя в кожному селі чимало фермерів багато працювали на полях і біля худоби. Сьогодні руки землеробів і доярок замінили трактори та доїльні апарати, а господарям вистачає кількох добре оплачуваних робітників. Стара сільська економіка давала роботу всім і спільну радість, коли збирали урожай, однак плоди праці доводилося розділяти поміж багатьох людей, а землероб в обмін на важкий, виснажливий труд, який із часом перетворював когось на немічного, а когось і на покаліченого, отримував мізерну плату. Сучасна ферма, безперечно, залежить не лише від робітників, а й від тих, хто випускає трактори, постачає дизпальне, виробляє добрива і виводить нові види пшениці. Але навіть за цих умов претендентів на частку надходжень від виробництва продукції значно менше. Попри свої численні вади, економічне зро­стання зробило нас заможнішими від наших предків. Сучасне життя не таке важке і довше порівняно з тими часами, коли люди не мали змоги користуватися якимись своїми особливими вміннями, а натомість отримувати товари і послуги від далеких постачальників.

Не одне століття економічне зростання було рушієм покращень. Таким воно може залишатися і сьогодні, хоча насправді так є не завжди. Якщо я затримуюся на роботі, продаючи страхові поліси, то мені залишається менше часу на родину, відпочинок у пабі чи крикет із друзями. А іноді ці неекономічні види заняття доцільніші за економічні, які їх замінюють. І річ не тільки в тому, щоб десь потусуватися, а радше в соціальному єднанні. Я хочу мати і родину, і друзів, і колег, і компаньйонів, і партнерів так само, як магазини, покупців, постачальників, працедавців та працівників. Гроші дають мені змогу займатися будь-яким бізнесом у будь-якій сфері з людьми, з якими в мене дуже мало спільного, але я не хочу таким чином віддаляти від себе своїх найближчих і найрідніших. Адже сенсу моєму життю додають не гроші й не якісь абстрактні стосунки, які я маю завдяки грошам, а безпосередні розмови з тими, хто мені небайдужий, і те, що ми разом робимо.

Ми повинні поставити економічну діяльність у контекст решти форм соціальної діяльності, як і багатьох інших цінностей хорошого життя. Отримувати і витрачати гроші важливо, але це не головне. Хоча переважно що більше я витрачаю, то більше маю з того, що хочу, а відтак мій добробут поліпшується. Однак це теж означає, що з часом мені доведеться заробляти ці кошти, а отже, треба буде працювати. І хоча не кожна робота створює незручності, логічно припустити, що бути найманим працівником, власне, і є незручністю, саме тому за неї платять. Що більше зростає економічна активність, то більше грошей зможемо витратити, але й працювати доведеться більше.

Багато хто готовий на це, але то є особистий вибір, і завжди будуть люди, котрі в якийсь момент вирішили, що хочуть жити інакше. Хтось скоро виходить на пенсію, інші вдаються до дауншифтингу, міняючи добре оплачувану роботу у великому місті на значно менш прибуткове заняття, якому вони можуть присвятити себе в тихому селі. Кількість останніх, схоже, зростає. Можливість заробити на якісь статусні речі залишається привабливою, але від купівлі четвертого широкоформатного плазмового телевізора втриматися не так уже й важко. Цілком можливо, що не лише деякі люди, а й цілі народи у зрілих економіках перенасичуються споживчими товарами. Відтак баланс між економічною та іншими видами діяльності зміщується.

Читайте також: Піраміда руїни