Гнів, відчуття трагічності й утрати поваги до держави та влади, що охопили Британію, підсумувала 91-річна жінка. У країні, за її словами, панує дуже похмурий всенародний настрій. За чотири місяці трапилося чотири теракти, відбулися парламентські вибори, які послабили й паралізували уряд, почалися важкі й суперечливі перемовини з Євросоюзом, а жахлива пожежа в Лондоні забрала життя майже 80 мешканців багатоквартирного будинку, де жили переважно іммігранти й малозабезпечені.
Тією жінкою, що висловила обурення й лють Британії, була королева. Схоже, вона єдина постать у країні, до якої все ще збереглася загальна повага. Після виборів 8 червня уряд консерваторів залишився без більшості. Це стало останнім ударом для прем’єрки Терези Мей, яка перетворилася на посміховисько навіть у власній партії. Поки Мей намагалася відновити свій авторитет, рейтинги її популярності впали на рекордних 34 пункти. Протримається вона в найкращому разі щонайбільше рік. Уряду довелося відмовитися майже від усього запланованого на наступні п’ять років, і він просто сяк-так перебивається з дня на день. Джордж Осборн, колишній міністр фінансів і колега Мей, назвав її «ходячим мерцем».
Здається, що в Мей усе пішло не так. Теракти, зокрема й акт помсти білого чоловіка, який намагався вбити мусульман біля мечеті 19 червня, посіяли в країні страх, нервовість і розкол. Мей пообіцяла рішучі дії після вчинених смертниками вибухів у Манчестері та нападів терористів-мусульман із ножами на перехожих на ринку в центрі Лондона. Але про якісь плани із запобігання тероризму повідомлень не було. Натомість прем’єрку звинувачують у скороченні штату поліції (за її каденції на посаді міністра внутрішніх справ у 2010–2016 роках. — Ред.).
Звинувачують її й у запізнілій і безладній офіційній реакції на одну з найстрашніших пожеж, які знала Британія: коли висотний багатоквартирний будинок перетворився на пекло через неякісний дешевий ремонт, проведений консервативною адміністрацією багатого району, яка вирішила заощадити кошти й не використовувати вогнестійких будівельних матеріалів. Мей так злякалася розгніваних уцілілих погорільців, що не наважилася на зустріч із мешканцями району, і багатьом довелося чекати кілька днів, доки держава запропонувала хоч якусь допомогу. Особисто відвідати обгорілу висотку й порозмовляти з жертвами довелося престарілій королеві.
Пожежі та катастрофи трапляються в кожній країні. Втім, ця має потужні політичні наслідки, тому що вона оголила задавнену соціальну хворобу Великої Британії. Лондон — багате місто, але сувора економія держави найбільше вдарила по бідних. Заможні досі живуть прекрасно. Тим часом постійно поглиблюється соціальна нерівність. Багатоквартирні будинки для іммігрантів і малозабезпечених часто не відповідають нормам. Ніхто не звертав уваги на попередження про те, що деякі висотні житлові будинки дуже небезпечні в разі пожежі. Нічого не зроблено, аби допомогти молоді чи бідним, які не можуть дозволити собі винайняти житло в Лондоні з його дуже високими цінами. Реальна заробітна плата для звичайних працівників упала, але керівники великих компаній власні оклади підвищили вдвічі або й утричі. У суспільстві панує відчуття, що «дикий» капіталізм часів Тетчер, коли зменшувалися державні видатки, породив дуже велику нерівність. «Жадоба — це добре», — казали підприємці в 1980-х. Про її наслідки цього не скажеш.
Читайте також: Вибори у Великій Британії: Торі починають і програють
Режим суворої економії, запроваджений у країні після економічної кризи 2008–2009 років, майже не торкнувся більшості бізнесменів. Багаті іноземці, особливо з Китаю, Росії та Нігерії, далі собі платять мільйони за престижні будинки в Лондоні та інших великих містах. Це фактично інвестиції в нерухомість, а саме житло стоїть порожнім. Тоді як у хваленій британській системі охорони здоров’я закінчилися гроші й вона вже не може задовольняти потреби хворих. Бізнесмени живуть добре, а от учителі, медсестри й звільнені з роботи через зменшення державного фінансування борються за виживання. Кілька тижнів тому опублікували страшну статистику: у Британії смертність немовлят найвища в Європі після Мальти.
Це обурення в суспільстві почасти зумовило рішення торішнього референдуму вийти з Європейського Союзу. Багато голосів на плебісциті були виявом протесту тих, хто живе за межами заможного південно-східного регіону. Ці настрої підживлюють расизм і ворожість до імміграції. Вони також вилилися в несподіваний сплеск підтримки опозиційної Лейбористської партії та її лівого лідера Джеремі Корбіна на виборах. А тепер обурення й розчарування виплеснулися в опозицію до уряду, а особливо до Мей — негнучкої, нездатної чітко доносити свої ідеї й спонтанно реагувати на зміни в суспільних настроях.
У результаті її позиції послабилися саме тоді, коли Британії потрібне впевнене керівництво для проведення перемовин щодо Brexit, а ті швидше за все будуть жорсткими, затяжними й виведуть Британію за межі ЄС біднішою й невпевненою. Тим часом суперечки щодо Brexit розгорілися з новою силою: бізнесмени заявляють, що їх не чують, а економісти попереджають про неминуче зниження рівня життя. Ті, хто агітував за вихід Британії з ЄС, замовкли, а ті, хто хоче закінчення режиму суворої економії, попереджають, що не буде чим фінансувати реформи, необхідні для зменшення нерівності.
Читайте також: Три нові парадигми інтеграції ЄС
Офіційні перемовини про вихід із ЄС почалися 19 червня. Але європейці вже нарікають, що британська сторона очікує від цих домовленостей чогось нереального. Мей досі наполягає на тому, що пріоритетне завдання — припинити імміграцію з ЄС. Міністр фінансів у її уряді заявляє, що перевагою має бути захист британської економіки. Мей не приховувала свого бажання звільнити його після виборів. Зараз він розгніваний і непокірний. Проте в Мей уже немає достатньо ваги, щоб кинути виклик будь-кому зі своїх ключових міністрів, які сваряться й сперечаються про те, як слід проводити перемовини щодо Brexit.
Загальний настрій спантеличеності, помножений на дедалі більше невдоволення в суспільстві, створив клімат непевності. Це найгірше, що може бути для бізнесу чи стабільності. Коли знижується довіра, постає зачароване коло. Фунт різко дешевшає, інвестиції падають, інфляція зростає. Рівень життя незабаром, очевидно, теж стрімко попрямує вниз. Прем’єрці Мей, якій бракує харизми й особистого авторитету, важко з цим боротися.
Головна проблема, яка стоїть перед нею зараз, — сформувати уряд більшості. Мей сподівалася переконати 10 членів парламенту від Демократичної юніоністської партії Північної Ірландії підтримати її. Перемовини тривали майже два тижні, але ірландці в обмін на свою підтримку висунули політично неприйнятні вимоги. В опозиційної Лейбористської партії для формування уряду недостатньо мандатів, навіть якщо її підтримають шотландські націоналісти й інші дрібніші партії. Як результат — патова ситуація.
Читайте також? Виходу поки що немає. Чи відбудеться Brexit узагалі?
До політичного хаосу Британія не звикла. Вона давно пишається старою, глибоковкоріненою демократією й традиціями політичної толерантності. Але цьому, здається, настає кінець. Тепер Британія заздрісно поглядає на політичну стабільність Німеччини та відновлення довіри, які приніс Франції новообраний президент Макрон. А коли країна втрачає впевненість у собі, будь-яка проблема стає більшою.
Схоже, зараз традицію та стабільність уособлює тільки королева. Проте їй уже 91, і вона не має ніякої політичної влади. Однак діагноз королеви безпомилковий: настрій у країні панує справді похмурий.