Популістська епопея в Греції, за якою спостерігає ось уже кілька місяців увесь світ, схоже, нарешті добігає логічного кінця. Блеф не пройшов, і країні таки доведеться повертатися до реальності й розплачуватися за тривалу безпечність та життя в борг. Для сучасної України цей досвід особливо актуальний. Адже тут політики-популісти, які заробляють дешевий авторитет приємними народному вуху, але безвідповідальними і згубними для людей ініціативами, саме насолоджуються зростанням рейтингів. Не лише представники опозиції, а й учасники коаліції активно критикують «невиправдане» підвищення тарифів на послуги ЖКГ, вимагають індексації заробітних плат і пенсій, перерахування валютних кредитів за курсом семирічної давності. Усі ці заклики знаходять відгук серед українців, які не замислюються про ціну такого популізму й про те, що саме вони, а не олігархи, ненависні можновладці чи інші багатії оплатять це свято популізму.
Падіння рівня життя українців справді виявилося вкрай різким. Однак значною мірою тому, що тривалий час цей рівень абсолютно штучно завищувався порівняно з реальними можливостями економіки. Робилося це з популістських мотивів за рахунок стрімкого нарощування боргів: протягом 2008–2013 років зовнішній державний і гарантований борг збільшився з $13,8 млрд до $37,5 млрд, внутрішній – із $3,8 млрд до $35,6 млрд. Відповідальні за це ті самі політики, які й зараз найактивніше вправляються в популізмі: Юлія Тимошенко, що очолювала уряд із кінця 2007-го до початку 2010‑го, та колишні регіонали з Опозиційного блоку, які керували країною з 2010-го до початку 2014-го. Економіка за цей час не те що не зросла, а, навпаки, скоротилася: реальний ВВП 2014 року становив лише 89,1% рівня 2007-го, а в доларовому вираженні впав із $179,4 млрд у 2008-му до $130,9 млрд у 2014‑му. У результаті стався збіг трьох негативних факторів, які й призвели до нинішнього надзвичайно різкого падіння рівня життя українців: 1) країна стала менше заробляти; 2) втрачено можливість далі жити в борг; 3) у таких складних умовах потрібно ще й віддавати позики, які взяті, щоб підтримувати завищений рівень життя у 2008–2013-му.
Читайте також: Шанс на зростання. Як вивести економіку з кризи
Поряд із вимогами індексації заробітних плат і пенсій до рівня, який у попередні роки забезпечувався за рахунок нарощування боргів, найпопулярнішою темою для збільшення рейтингу серед популістів є критика «непідйомних» і «завищених» тарифів. Темп їх підвищення справді виявився шоковим, однак глибший аналіз засвідчує, що нинішній рівень не є ані непідйомним, ані аномально високим для України. Просто українці звикли до тривалий час невиправдано занижених тарифів. Щоб проілюструвати це, здійснимо короткий екскурс в недавню історію та проведемо нескладні розрахунки.
15 років тому, у 1999–2000-му, тариф на газ для населення з ПДВ за умови наявності лічильника становив 175 грн за 1 тис. м³, середній тариф на електроенергію – 12,6 к. за 1 кВт•год без ПДВ. З 1 квітня 2015-го, як відомо, ціна для населення на газ для опалення становить 3,6 тис. грн (до 200 м³), а на електроенергію з ПДВ – 36,6 к. (до 100 кВт•год) та 63 к. (на понад 100 кВт), з 1 вересня – відповідно 45,6 к. та 78,9 к. Середня заробітна плата 1999 року в Україні становила 178 грн, у 2000-му – 230 грн, середня пенсія – відповідно 60,1 грн і 69,3 грн. Працівники освіти в середньому отримували у 2000-му 156 грн, охорони здоров’я – 138 грн. Тим часом у травні 2015-го середня заробітна плата дорівнювала 4042 грн, зокрема в освіті – 2935 грн, в охороні здоров’я – 2710 грн. Середня пенсія на початок 2015 року – 1581,5 грн, у травні – близько 1600 грн.
Таким чином, у 1999 році ціна 1 тис. м³ газу для населення становила 98,3% середньої заробітної плати та 291,2% середньої пенсії, у 2000-му – відповідно 76,1% і 252,5%, у травні 2015-го – 89,1% і 225%. Для працівників бюджетної сфери ціна 1 тис. м³ газу в 2000-му й травні 2015-го дорівнювала відповідно 112,2% і 122,7% середньої заробітної плати для працівників освіти й 126,8% і 132,8% для працівників охорони здоров’я. Інакше кажучи, тариф 3,6 грн за 1 тис. м³ зараз доступніший, ніж був у 1999 році, й дещо менш доступний, ніж у 2000-му. Водночас для пенсіонерів він значно доступніший порівняно як із 1999-м, так і з 2000-м.
Читайте також: За межею бідності. Україні загрожує деградація державних послуг
Електроенергія ж навіть з урахуванням цьогорічного вересневого підвищення буде у 4–8 разів доступніша для працюючого населення й у 7–11 разів для пенсіонерів, аніж у 1999 році. Так, ціна 100 кВт•год електроенергії для населення тоді становила 8,5% середньої заробітної плати й 33,8% середньої пенсії, а в 2015-му – лише 0,9% (до 100 кВт)/1,6% (понад 100 кВт) середньої заробітної плати й 2,3%/3,9% середньої пенсії в травні та 1,1%/2% і 2,9%/4,9% з урахуванням запланованого з 1 вересня підвищення тарифу.
Інакше кажучи, якби українські політики протягом останніх 15 років не блокували поступової індексації тарифів ЖКГ бодай відповідно до темпу зростання заробітних плат і пенсій, то зараз не потрібно було б «шокової терапії» і кількаразових підвищень. А країна не мала б тих проблем із боргами, які сформувалися внаслідок затягування з підвищенням цін відповідно до економічно обґрунтованого рівня.
Наприклад, лише торік дефіцит Нафтогазу становив 96,9 млрд грн ($8,05 млрд за курсом того часу), а за результатами I кварталу поточного (до підвищення цін) – 21,9 млрд грн. Для покриття дефіциту в 2014-му він випустив нових акцій на 96,6 млрд грн, які уряд обміняв на облігації внутрішньої державної позики. Ті, своєю чергою, викупив Нацбанк за рахунок друку незабезпечених 96 млрд грн, що відобразилося в шаленому зростанні курсу валют 2014 року. І кожен українець від пенсіонера й малозабезпеченого заплатив за ілюзію низької ціни на газ із власної кишені, навіть якщо не споживав його. Причому значні дефіцити Нафтогазу з’явилися не торік, як і механізм їх покриття в кінцевому рахунку друком незабезпечених грошей НБУ.
Читайте також: Субсидії по-новому. Наскільки ефективними є урядові ініціативи
Проте свято популізму триває. Через чергову популістську ініціативу конвертувати валютні кредити в гривню за курсом 5,05 грн за долар, за даними регулятора, банківська система України зазнає 100 млрд грн збитків. І в кінцевому рахунку ці збитки, найімовірніше, знову будуть покриті не з кишені «ненависних» менеджерів чи власників банків, а черговим друком незабезпечених гривень НБУ. Тобто знову коштом усіх громадян України, які заплатять за незабезпечену емісію чергових 100 млрд грн зниженням купівельної спроможності своїх заробітних плат і пенсій.
Однак коріння проблеми варто шукати не в політиках, а в суспільстві, яке створює запит на безвідповідальний популізм, не замислюючись про те, що дешевий сир буває лише в мишоловці. Врешті, політиків, керівництво держави чи уряду можна змінювати. Тому залишається сподіватися, що інстинкт самозбереження в українців спрацює раніше, ніж черговий популістський експеримент остаточно зруйнує країну.