Коли Apple випустила у 2007 році iPhone, вона розгорнула наймодернішу глобальну мережу постачання. Хоча перший смартфон створили в Америці й там-таки почали продавати споживачам, до магазинів він надходив із китайського міста Шеньчжень. Там компанія Foxconn збирала телефони з комплектуючих, які виготовляли дві фірми із Сінгапуру, шість – із Тайваню і ще дві – зі США. Відтоді конкуренція серед виробників смартфонів посилилася через появу компаній, де витрати на виробництво нижчі, як-от китайська Xiaomi. Вона має схожу мережу постачання, але імпортує менше комплектуючих: бо тамтешні виробники опановують технологічно складніше виробництво, дедалі більше цих частин вони можуть зробити самі.
Стрімке поширення, а потім часткове згортання таких масштабних мереж постачання певною мірою допомагає розгадати загадку, яка непокоїть політиків: чому останні кілька років зростання міжнародної торгівлі не перевищує збільшення ВВП? За два десятиліття до фінансової кризи транскордонна торгівля товарами й послугами додавала в середньому аж 7% за рік – куди більше, ніж світовий валовий внутрішній продукт. Після посткризового спаду вона швидко відновилась і 2011 року піднялася на 6,9%, але відтоді явно гальмує: у 2012 році зростання становило лише 2,8%, а у 2013-му – 3,2% в доларовому вираженні, хоча світовий ВВП збільшився відповідно на 3,1% і 3,2%. Темпи зростання торгівлі все ще обганяють аналогічний показник світової економіки, але розрив невпинно скорочується (див. «На зниження»). Різко злетівши від 40% світового ВВП у 1990 році до пікового 61% у 2011-му, торгівля дещо скоротилася – до 60%, тобто до рівня 2008-го.
Читайте також: За крок від фінансової прірви
Як наслідок, поняття «пік торгівлі» сприймають дедалі серйозніше. Крістіна Константінеску й Мішель Рута (Міжнародний валютний фонд) та Адітья Матту (Світовий банк) стверджують, що сповільнення темпів зростання торгівлі відносно ВВП відображає кінець швидкої еволюції ланцюгів постачання, які забезпечили великий приріст продуктивності. Ця інновація стала можливою завдяки усуненню комерційних бар’єрів по завершенні Уругвайського раунду торговельних переговорів 1994 року та створенню Світової організації торгівлі (СОТ), а також інтеграції до планетарної економіки Китаю і держав колишнього радянського блоку. За відсутності нових торгових угод або відкриття своїх ринків іншими великими країнами еволюція сповільнюється, що викликає довготривале гальмування торгівлі.
Якщо ця втрата динаміки – довготривала зміна в структурі глобальної економіки, то вона допоможе пояснити повільне відновлення після економічної кризи. Початкове виникнення глобальних ланцюгів постачання, завдяки якому імпортні комплектуючі («проміжна продукція») становили 30–60% експорту країн Великої двадцятки, викликало різке зростання частки робочої сили, цілком залежної від міжнародного попиту. Наприклад, за даними Організації економічного співробітництва і розвитку, у 2008 році останній забезпечив 25% робочих місць у Німеччині (для порівняння: на 1995-й таких було приблизно 16%). Аналогічні процеси відбулись у Франції, Південній Кореї і Туреччині. Майже половина світового експорту припадає на комплектуючі та матеріали, які ввозить країна-експортер для виробництва продукції, яку потім продає за кордон, але ця частка більше не зростає.
Деякі економісти вважають, що пік торгівлі менше пов’язаний із межами нинішніх торгових угод, аніж із посткризовою активізацією протекціонізму. Нещодавній звіт економістів Citigroup називає це одним із кількох факторів, які загалом зумовлюють сповільнення глобалізації. Після фінансового краху запроваджують значно більше нових заходів, які перешкоджають світовій торгівлі: лише від 2008 року їх було 2,5 тис. (для порівняння: у 2000-му – менш ніж половина цієї цифри). Багато з них – нетарифні бар’єри, зокрема складні для дотримання екологічні стандарти й вимоги безпеки. «Навіть при низьких тарифах, наприклад, імпорт автомобіля може бути проблемним, якщо його задні габаритні ліхтарі не відповідають національним стандартам», – зауважує Дуґлас Ліппольдт, економіст HSBC. Та навіть так, підкреслює він у недавній оптимістичній статті про перспективи торгівлі, нові протекціоністські заходи, запроваджені цього року до травня, вплинули лише на 0,2% світового імпорту матеріальних товарів.
Іще одним фактором, на думку економістів Citigroup, може бути зменшення частки товарів та послуг у структурі глобального попиту. У 1995–2007 роках 59% світового економічного зростання припадало на розвинуті країни, які в цей період мали середній коефіцієнт збільшення імпорту відносно підняття ВВП на рівні 2,5 (для порівняння: у країнах, що розвиваються, – 1,6). У 2010–2013 роках останні при нижчій інтенсивності торгівлі перетворилися на локомотив світової економіки: на них припадало вже 70% зростання глобального ВВП (попри те, частка загальної світової торгівлі між країнами, що розвиваються, збільшилася від 12% у 2000 році до 25%).
Читайте також: Скільки коштує спокій?
Структура глобального попиту все-таки здатна повернутися до більшої інтенсивності торгівлі, і для цього є кілька причин. У якийсь момент може пришвидшитися зростання в ЄС, частка котрого у світовому імпорті – 33%, а в глобальній економіці – тільки 19%. Паралельно зі збагаченням країни, що розвиваються, імовірно, торгуватимуть активніше відповідно до примноження своїх доходів.
Цьому може посприяти недавнє пожвавлення в торгових перемовинах. Минулого місяця Америка й Китай досягнули домовленості, що повинна уможливити роботу над проектом договору про торгівлю інформаційними технологіями серед зацікавлених членів СОТ. Давно поставлена на паузу угода про полегшене проходження товарів через порти й митниці теж, схоже, зрушила з мертвої точки. Перехід Сенату під контроль республіканців також, не виключено, допоможе стимулювати торгові угоди за участю США, кілька з яких нині на стадії переговорів. В експорті продукції різних галузей видно разючі відмінності між частками імпорту проміжних комплектуючих. Останнє може свідчити про те, наскільки процвітали глобальні ланцюги постачання завдяки торговим правилам. Наприклад, в експорті продукції машинобудування та обладнання для транспорту імпорт проміжних компонентів перевищує 35%, тоді як у фінансах, страхуванні та продовольчій галузі він нижчий за 20%.
Не всі згодні з тим, що варто непокоїтися, коли торгівля й справді сягнула піку. Пол Круґман, який отримав Нобелівську премію за роботу в галузі теорії ринків, твердить, що «постійне зростання торгівлі відносно ВВП не закон природи» і що «ми не повинні ні дивуватися, ні хвилюватися, якщо воно припиняється». Інші взагалі сумніваються, що торгівля сягнула максимуму: вони пояснюють видимий спад неправильним вимірюванням. Наприклад, Джеймс Маньїка із Глобального інституту Мак-Кінзі говорить про різке зростання збуту програмних продуктів та інших цифрових товарів, якого не помічає статистика – не останньою чергу тому, що часто незрозуміло, де саме відбуваються торгові операції з ними.
Це зумовило початок роботи над накопиченням якісно нових даних про торгівлю на основі того, на якому етапі виробництва продукт набуває доданої вартості. Початкові результати не свідчать про сповільнення комерції. А ще вони піддають сумніву примітивний підхід до аналізу того, де продукт стає найбільш економічно вагомим. Тогорічне дослідження китайського експорту iPhone вартістю $2 млрд, проведене Азійським банком розвитку, виявило, що лише $73 млн було додано в Китаї (для порівняння: $108 млн – у США і $670 млн – у Японії).
Чи знижується торгівля відносно ВВП і чому? Можливо, ми ще не дістанемо чіткої відповіді на це запитання наступного року. Але відомо одне: якби було менше бар’єрів, особливо у сфері послуг та сільському господарстві, де їх іще чимало, це могло б стимулювати новий виток еволюції ланцюгів постачання, які підняли б торгівлю набагато вище за сьогоднішній пік.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com