Економіка

  ▪   Любомир Шавалюк

Скільки коштує спокій?

Чи готові українські банки до нинішньої кризи і які перспективи на них чекають
Матеріал друкованого видання
№ 42 (362)
від 16 жовтня, 2014

Останнім часом банківський сектор України переживає інформаційний шторм. Щомісяця регулятор виводить із ринку по кілька банків. Постійно з’являються чутки про те, що та чи та фінустанова не хоче повертати депозити. Голова НБУ відчайдушними спробами вербально заспокоїти ринок лише нагнітає обстановку. Журналісти тільки підкладають дров до багаття, регулярно пророкуючи колапс якоїсь із фінансових інституцій або сектору загалом. У результаті банки і далі втрачають вкладників, а ті, хто досі тримають заощадження у фін­установах, часто погано сплять, переживаючи за свої кревні. Чи справді все так погано з українськими банками, як про це кажуть, і що потрібно зробити, аби повернути спокій владникам і банкірам?

Стабільність банківської системи можна оцінити, провівши паралелі зі спадом 2008–2009 років. Аналіз засвідчує, що до обох криз українські фінустанови підійшли по-різному.

Передусім це проявляється у структурі балансів (див. «Еволюція фінансів»). Хоча вони зросли більше, ніж номінальний ВВП (з кінця 2007-го по кінець 2013-го у 2,3 раза проти підвищення ВВП удвічі), якість активів і пасивів загалом поліпшилася. Кількість готівки та кошти на рахунках НБУ зросли пропорційно (із 37 млрд грн до 83 млрд грн). Але за рахунок того, що обсяг ОВДП у портфелях банків збільшився в 15 разів за шість років (із 5,8 млрд грн до 88 млрд грн), загальна ліквідність фінустанов піднялася, адже під забезпечення цих цінних паперів можна легко отримати кредити від регулятора та на міжбанківському ринку. Разом із тим депозитні корпорації збільшили свої депозити в іноземних банках (вочевидь, у валюті) у 3,5 раза (до 58 млрд грн), а це ще один фактор легкодоступної ліквідності, яка до того ж не має валютного ризику. Тобто до теперішньої кризи банки підійшли значно ліквіднішими.

Але тут є два нюанси. По-перше, майже половина ОВДП (на 39 млрд грн) перебуває на балансах державних Ощадбанку та Укрексімбанку, які за часів Януковича разом із НБУ були кредиторами останньої надії (хоч і за окрему плату). Це дещо викривляє загальну картину, але такий спосыб підтримання ліквідності в системі також годиться. По-друге, масштабне фінансування банками державного сектору, який рідко використовує ці кошти ефективно, свідчить або про брак інвестиційних можливостей у реальному секторі, або про те, що банкірів просто примушують купувати ОВДП. За часів Януковича саме другий варіант був актуальним, а зараз, певно, на часі радше перший з огляду на війну. Так чи так, але великий портфель держоблігацій на балансах фінустанов немов садить їх в один човен із урядом. Тож якщо раптом комусь нагорі захочеться допустити дефолт за внутрішнім держборгом, то ляжуть не лише державні фінанси, а й банки і з ними  вся економіка. Такого сценарію, мабуть, уникатимуть.
Зазнала змін і структура кредитного портфеля. Після кризи 2008–2009 років банкіри зрозуміли, що валютні позики хоча й індексуються при знеціненні гривні, але їх дуже погано обслуговують, особливо клієнти, які не мають валютної виручки. Разом із обмеженнями НБУ це змусило комерційні установи кредитувати переважно в гривні, тому зараз боржники мають об’єктивну можливість погашати свої зобов’язання. На додачу сьогодні ми маємо економічний спад, який поки що за своїми темпами є удвічі легшим, ніж у 2008–2009-му. Тож якість кредитного портфеля по банківській системі повинна бути помітно вища, ніж п’ять-шість років тому.

Цю гіпотезу підтверджує і структура кредитів (див. «Галузеві акценти»). Хоча середньомісячна зарплата в Україні підвищилася з 1351 грн у 2007-му до 3265 грн у 2013-му, тобто у
2,4 раза, фінустанови не поспішали видавати позики на споживання та житло. Вони проявили далекоглядність і вміння вчитися на своїх помилках, розуміючи, що не зростання продуктивності праці забезпечило збільшення зарплат, а лише популізм політиків. Раніше чи пізніше ринкові сили мали б привести доходи населення у відповідність до незмінної протягом тривалого часу ефективності економічної системи і спричинити чергову кризу. Водночас це не завадило банкам таки скористатися підвищенням доходів, адже кредитування торгівлі, обсяги якої зростали всі ці роки, збільшилося у 2,6 раза і зайняло майже третину кредитного портфеля. Надмірний розвиток торгівлі поглинає кредитний ресурс, забираючи можливість розвиватися виробничим підприємствам до того ж породжує низку проблем через нинішнє падіння доходів населення та оборотів торговельної діяльності. Утім, хай там як, а банкам набагато легше буде працювати з кредитами та заставами торгівців, ніж було свого часу повертати позики, видані фізичним особам в умовах недосконалого українського законодавства.

Пришвидшено зростають обсяги кредитування сільського господарства (у 2,6 раза), меншою мірою харчової промисловості (у 2,3 раза), позики якій становлять четвертину від наданих промисловим підприємствам загалом. Як бачимо, банкіри цілком поділяють думку, що Україна повинна бути житницею світу і що треба збільшувати ступінь переробки сільгосппродукції на нашій території. Водночас підприємства АПК роблять кредитний портфель фінустанов надійнішим, адже навіть після торішнього падіння світових цін на зерно на 30–40% і цьогорічного на 20–30% через знецінення гривні на 70% та зростання виробництва їх здатність обслуговувати банківські позики поки що постраждала незначною мірою.

Отже, протягом останніх п’яти-шести років банки цілеспрямовано готувалися до нової кризи. І Янукович, який у 2011–2013-му забезпечував мікрокризи ліквідності в системі, тримав їх у тонусі. Тож навіть якщо фінустанови не вичищали балансів, не продавали заставного майна, уникаючи явних збитків, або користувалися різноманітними схемами для ухиляння від формування резервів, то вони більш виважено видавали нові кредити, робили свою діяльність ефективнішою та зменшували валютну частину пасивів. Результат – депозитні корпорації стали стійкішими до валютних шоків і спадів економіки. Про це опосередковано свідчать два моменти. По-перше, стрес-тест найбільших 15 банків (68% активів системи) засвідчив, що в разі девальвації до 13,5 грн за долар вони потребуватимуть 56 млрд грн додаткового капіталу. Сума чимала, але під час минулої кризи тільки держава влила у проблемні фінустанови понад 50 млрд грн, а скільки ще змушені були внести інвестори? По-друге, за вісім місяців від початку знецінення нацвалюти з 8 до 13 грн за долар банки відрахували в резерви майже 45 млрд грн, а за 2008–2011-й, розгрібаючи наслідки кризи, – 173 млрд грн. І це при удвічі меншому номінальному ВВП, ніж тепер! Звичайно, можна зауважити, що із серпня 2008-го по березень 2009-го відрахування в резерви становили лише 36 млрд грн і що цього разу банкіри також можуть затягувати з очищенням балансів від токсичних активів. Але той факт, що НБУ виводить один за одним неплатоспроможні фінустанови з ринку, повинен дисциплінувати ті, які й далі працюють. Інакше їх також може очікувати сумна доля сьогоднішніх банкрутів.

Є багато передумов для того, щоб банківський сектор загалом невдовзі повернувся до стабільної роботи, а вкладників і банкірів опанував спокій. Останні переважно навчилися ефективно працювати після кризи 2008–2009 років. Керівництво НБУ також засвоїло урок, адже цього разу знає, що робити, та й великою мірою відійшло від патерналізму й переконання, що держава повинна рятувати всіх і за будь-яку ціну. Що видно на прикладі Надра Банку, котрому 2008 року регулятор надав рефінансування (із яким його колишній керівник Гіленко досі переховується від правосуддя), а потім довго не міг вмовити інвестора зайти у проблемну установу. На цьому тлі з Форум Банком (шість років тому він стояв майже поряд із Надра Банком у рейтингу фінустанов) НБУ спрацював швидко, безстрашно і з чітким розумінням: якщо інвестор першим не внесе капітал, то історія Гіленка може повторитися, а держава знову викине мільярди на вітер.

Попри емоційні виступи голови Нацбанку Гонтаревої, які ринок ніяк не навчиться сприймати нормально, загалом дії регулятора щодо банківської системи є адекватними. Таку політику слід продовжувати. Стабільність сектору значно вища, ніж п’ять-шість років тому, хоча це не виключає наявності, можливо, десятків неплатоспроможних банків, які поступово закриватимуть. Тому наразі тим громадянам, які мають депозит на суму до гарантованих державою 200 тис. грн (за словами Яценюка, вклади 90% українців не перевищують 50 тис. грн), взагалі не варто хвилюватися, бо, навіть якщо той чи той банк не хоче його віддавати, в НБУ дійдуть руки і до нього. Відтак у найгіршому разі гроші поверне ФГВФО. А тим, хто тримає на депозитах більші суми, достатньо вибрати надійні фінустанови (орієнтуватися слід на частку кредитів, виданих після 2009 року, яка має бути високою, і на наявність великих корпоративних вкладників, які в поганих банках не обслуговуються, бо їхні втрати ніхто не відшкодує) і, можливо, пожертвувавши відсотками, довірити їм свої гроші та спати спокійно. Адже все буде добре. І з банківським сектором також.

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.