Проведення зовнішнього незалежного оцінювання, яке безпосередньо пов’язано з подальшою долею цьогорічних випускників, зараз стало одним із найгарячіших питань. Батьківська та педагогічна спільнота стурбовано спостерігала за державними рішеннями, які приймались інколи нашвидкуруч і в останній момент, а випускники зізнавались, що перебувають у величезному стресі через невизначеність та перенесення термінів тестування. На початку карантину Міністерство освіти запевнило, що у будь-якому випадку скасовувати цей оцінювання вони не збираються, і ЗНО обов’язково проведуть з урахуванням ризиків, пов’язаних з епідемією COVID-19. Але вкластися у звичайні терміни не вийшло: попри те, що інфікованих в Україні, наприклад, у травні, виявили менше, ніж у середині червня, оцінювання перенесли, призначивши початок на 25 червня. МОЗ затвердило умови, яким повинен відповідати кожний пункт, де школярі складатимуть тести: дистанція між людьми, маски, температурний скрінінг, наявність антисептичних засобів для обробки поверхонь та миття рук.
Але події, що розгорталися далі, підвищили градус напруги, змушуючи багатьох сумніватися, чи не збирається уряд під приводом карантину взагалі скасувати ЗНО, повернувши систему екзаменів у навчальних закладах. Занурюватися знов у систему хабарів та “корисних знайомств” після майже десятиріччя успішного застосування прозорого алгоритму вступу до вишів суспільство вже не бажало. Першою ластівкою для багатьох стало скасування пробного тестування, про що оголосили буквально напередодні визначених дат. Держава пообіцяла повернути гроші, які майбутні абітурієнти сплатили за можливість перевірити свої сили, і оголосила про тестування у онлайн-форматі. Правда, у визначений час сайт, не розрахований на масовий наплив користувачів, очікувано “завис”, через що більшість випускників змогли скласти тести значно пізніше, що, фактично, знівелювало саму ідею пробного тестування. Епідемія не вщухала, у деяких навчальних закладах, котрі були визначені для проведення ЗНО, відбувалися спалахи хвороби серед педагогів. Згодом чиновники і політики різного рівня почали говорити про неможливість проведення масових іспитів без того, щоб наражати на небезпеку дітей та педагогів. І наполягати хоча б на необов’язковості участі у ЗНО для всіх випускників цього року. Тому почувши про якийсь закон, що вносить зміни у проведення ЗНО, багато хто вирішив, що йдеться про наступ на саме існування незалежного оцінювання, підозрюючи, що у такого рішення є чимало лобістів.
Читайте також: Рада звільнила випускників від ДПА
Однак нововведення, які запропонував президент та підтримала Верховна Рада, насправді, не скасували зовнішнє незалежне оцінювання, а лише дозволили частині випускників задовольнитися отриманням атестату з середнім балом або пройти іспити у вигляді ЗНО. Це, відповідно до очікувань чиновників, знизить кількість тих, хто прийде на пункти тестування, десь на третину. Від ЗНО, скоріш за все, відмовляться ті, хто цього року не планує вступати у виші, а також випускники, котрі вступатимуть у закордонні навчальні заклади, в яких достатньо атестату із середнім балом. Алгоритм наразі, виглядає так: діти, котрі бажають отримати атестат з урахуванням попередніх оцінок без складання іспитів, повинні до 25 червня написати заяву, яку затвердить педагогічна рада школи. Всі інші просто приходять у визначений час до пунктів тестування. Обов’язкова державна підсумкова атестація для випускників 9 та 11 класів цьогоріч не проводитиметься.
Пристрасті навколо дистанційної освіти
Наступною темою для освітянських суперечок стало впровадження в українській школі дистанційної освіти. Ця ситуація з кардинальною підміною понять виглядала б доволі комічно, якби не була черговим показником низької грамотності (в тому числі інформаційної) населення. Петиція проти впровадження цієї форми навчання і просто таки навала різноманітних обговорень та онлайн-флешмобів у соціальних мережах показує, що значна частина суспільства поспішає протестувати, не розбираючись у предметі. Відчувши на собі складнощі карантинного навчання, яке було вимушеним кроком через небезпеку розповсюдження COVID-19 у школах, поширилася думка, що дистанційне — це апріорі погане та неякісне. Але наскільки б успішними чи провальними не були спроби налагодити навчальний процес під час карантину, вони не мають нічого спільного зі справжнім дистанційним навчанням, яке впроваджуватимуть в українських школах — і проти якого підписувались всі ті петиції.
Ще у 2016 році був прийнятий закон, який дає більше свободи у виборі освітніх послуг. У статті 9 закріплюється кілька форм здобуття середньої, спеціальної та вищої освіти, серед яких очна, заочна, дистанційна, мережева, екстернат, домашня, педагогічний патронаж, дуальна, освіта на робочому місці. Для школярів це означає, що обрати, наприклад, екстернат чи домашнє навчання можна не тільки за медичними показниками, а й просто за бажанням учня та батьків. Днями Міносвіти запропонувало проект Положення про дистанційну освіту для громадського обговорення. Документ підтверджує, що про обов’язкове переведення всіх дітей на відповідну форму навчання не йдеться. Мова про врегулювання процедури дистанційного навчання для закладів освіти і для тих, хто бажає навчатися у такій формі.
Читайте також: Навчання попри карантин
Тобто в кінцевому підсумку, дистанційна освіта існуватиме як повноцінний варіант, при виборі якого спеціально навчені педагоги організовуватимуть щоденні заняття через інтернет. Відмінність від того, що відбувалось на карантині і викликало подекуди різко негативні відгуки, очевидна: обрати таку форму можна буде за бажанням, а займатимуться з групою дітей професіонали, що володіють відповідними техніками, а не випадкові вчителі, котрі ледве орієнтуються у необхідному програмному забезпеченні. Звісно, дистанційна освіта підійде не всім. Скоріш за все, це будуть діти, яким не підходить загальний ритм навчання у школі, які мешкають далеко від навчального закладу, або які мають серйозні навантаження в інших сферах. За допомогою дистанційної освіти учні можуть отримувати різноманітну інформацію з навчальних тем, ставити питання та отримувати зворотний зв’язок з вчителями, спілкуватися з іншими учнями на спеціальних платформах, а батьки — бачити весь процес навчання та оцінювання, не виходячи з дому. З переваг дистанційної освіти — системне виховання самостійності та відповідальності, що, як показує практика, дуже цінується у сучасному світі.
Оосновним подразником став карантин: батьки побоюються, що новий навчальний рік теж почнеться з карантину, а тому фактично агітують проти запровадження обмежувальних заходів для школярів. Але мотивація тих, хто активно виступає проти запровадження самої системи дистанційного навчання залишається незрозумілою. Бо брак вибору форм навчання — це порушення права дітей на отримання якісної освіти у зручний для них спосіб. Втім, поширені страхи іноді деформують і уявлення про права дітей. “Чужих дітей не буває. Тому ми повинні заборонити це дистанційне навчання, щоб ніхто не постраждав” – висловилась одна з противниць нововведення у соціальній мережі.
Діти з окупації: наші чи чужі?
Ще одним гострим питанням кілька років поспіль залишається можливість, яку надає держава для випускників з окупованих територій – вступати без ЗНО та атестатів з українськими печатками до навчальних закладів, що знаходяться на підконтрольних територіях. Обурені батьки випускників з різних регіонів волають про несправедливість: мовляв, нашим дітям ніхто подібних пільг не пропонує, а їм (частіше за все – “зрадникам”, “сєпарам” та навіть “вбивцям”) – все і одразу. Занурюватися у тему більш детально бажає дуже невелика кількість людей, тому сентенція про “халяву” переходить з року в рік. То у чому, насправді, проблема?
Передусім, мало хто зважає, що вступити без складання ЗНО та атестату державного зразка випускники з окупованої території Донбасу та Криму можуть у обмежену кількість навчальних закладів. А конкретно — до вишів, які знаходяться у прифронтових населених пунктах, або є “переселенцями” з окупованих територій. Вступ до інших закладів відбувається на загальних засадах, жодних пільг для дітей з окупованих територій чи внутрішньо переміщених осіб не передбачено. Навряд чи навчальні заклади поблизу лінії фронту користуються надзвичайним попитом серед українських випускників, тому закиди щодо надмірних преференцій є малообґрунтованими. А ось необхідність державної підтримки та збереження колективів цих навчальних закладів, котрі, попри побутові незручності та небезпеку, відмовились співпрацювати з окупантами, очевидна.
Читайте також: Республіка мовчазних заборон
Сам процес вступу для дітей з окупованих територій дещо відрізняється від стандартного. На базі згаданих закладів організовані навчальні центри “Донбас. Україна” та “Крим. Україна”, що координують процес вступу. Раніше центри "Донбас. Україна" розташовувались виключно у вишах, евакуйованих з ОРДіЛО чи розташованих на підконтрольній частині Луганщини та Донеччини, а “кримські”, відповідно, у закладах, евакуйованих з півострова. Цьогоріч обидва центри діють паралельно у кожному такому виші. Тож кримські діти можуть вчитись у “донбаських” вишах, а донеччани та луганчани — у “кримських”. Це значно розширило простір для вибору. Наразі сукупна кількість закладів, до яких мешканці окупованих територій можуть вступити за спрощеною процедурою, сягає 100. Перед іспитом безпосередньо у виші, випускник з окупованої території складає два обов’язкових іспити з історії України та української мови у найближчих до навчального закладу школах. І тільки після успішного випробування може вважати себе українським студентом.
22 червня Володимир Зеленський запропонував змінити алгоритм вступу без ЗНО для дітей з окупованих територій, а також розширити перелік навчальних закладів, куди вони можуть вступати за державною квотою. Але попри те, що вже підходить строк проведення іспитів, практична реалізація нововведень все ще незрозуміла. Але хай там як, заохочення молоді, яка через окупацію була змушена навчатись у школах, де пропагують ненависть до України, виїздити звідти та навчатися в українських закладах — це питання державної стратегії. Слід зважати і на те, що за можливості вступати до місцевих чи російських закладів, молодь, яка обирає вчитися у вільній Україні, точно має певний ідеологічний стрижень. Більшість з них самостійно або екстерном вивчає українську мови та історію України і не пасує перед неабияким тиском окупаційної влади: за шість років війни було зафіксовано безліч випадків, коли майбутніх абітурієнтів залякували і навіть не випускали на вільну територію для проходження іспитів.