До влади прийшли професійні менеджери. І першим ділом вони почали вигрібати всі джерела неефективності, які протягом десятиліть бродили й булькали в державних органах. Ефективні управлінці мали багаторічний досвід успішної роботи у прозорому бізнесі, довжелезний перелік солідних досягнень і кругленькі суми чесно зароблених грошей на рахунках. Вони не з чуток знали, що таке ефективність, чого вартує репутація та як перетворити будь-який проект на успішний. Саме тому раніше вони ніколи не зв’язувалися з державою, бо чітко усвідомлювали її слабкі сторони та пов’язані з ними ризики. Однак тепер професійні менеджери відчули, що Україна готова до еволюційного стрибка, й вирішили їй у цьому допомогти. Ці відчуття були ірраціональними, але правдивими, бо їх поділяли тисячі людей.
Ефективні управлінці прийшли й почали прибирати. Чистити державу від кривих процесів, зайвої бюрократії, глибочезних бюджетних дір, непрофільних активів, банків-пралень, схематозу, корупції, непрозорості та всілякої іншої зарази. На смітник ішло все, що генерувало бодай трішки неефективності. А головне – неефективні чиновники, на яких тримався весь цей баласт. Це стало особистою трагедією для тисяч із них.
За багато років на державній службі чиновники «старого розливу» вибудували свій уявний світ, що спочивав на трьох китах самообману – пристосуванстві, вірі у свою унікальність та переконаності у своїй компетентності. Насправді це нерідко були люди з компетентністю розміром із муху та его величиною зі слона. Щоправда, вони дуже полюбляли робити з мухи слона, однак їм ніколи на це ніхто не вказував, бо світ, який вони створили та в якому існували, мав свої правила, серед яких бракувало місця адекватності.
Читайте також: Президент десь посередині
І ось зовсім неочікувано до влади прийшли професійні менеджери. Своїми результатами вони вивели державне управління на новий, небачений досі рівень. І тому для багатьох людей доброї волі їхня робота стала еталоном, орієнтиром того, як потрібно працювати. На тлі цього мірила некомпетентність та інші вади чиновників-старожилів стали настільки вражаюче очевидними, як нагота Адама та Єви після споживання забороненого плоду. В одну мить їхній світ із піску й туману посипався. Вони були змушені або визнати власну некомпетентність та пристати на ганебне пониження рангом, або покинути роками нагріті місця та пройти очищення ринком праці, який їх жорстко поставив перед фактом, що їхня компетентність не відповідала рівню їхнім колишніх посад.
Перевірка реальністю стала для колишніх чиновників шоковим когнітивним дисонансом і для багатьох перетворилася на драму. Їх позбавили посад не внаслідок інтриг, до яких вони звикли, у яких почували себе, немов риба у воді, й завжди мали шанс «відігратися» при зміні влади. Це сталося тому, що їхня діяльність не відповідала нормам і критеріям світу адекватності, в якому вони опинилися. Новий світ девальвував усі навики пристосуванства, підлабузництва, інтриганства, що їх роками плекали колишні чиновники як першочергову необхідність на державній службі. І від того гіркота розчарування багатьох із них не мала меж.
Усвідомлення того, що ти багато років займався самообманом, призводить до різних реакцій. Велика душа приймає виклик, визнає помилки й починає все від початку. Але таких мало. А душа куца поводиться, як злодій, якого піймали на гарячому, увімкнувши світло: вона намагається повернути темряву, заспокоюючи себе самонавіюваннями про те, що темнота – природний стан світу, а водночас таїть глибоку образу на того, хто увімкнув світло й на саме світло. Із роками образа росте, неймовірно роздувається та породжує бажання помсти. Тож поки професійні менеджери керували державою, ті, хто втратив посади через них, накопичували ненависть.
Прийшов 2019 рік. Зелена хвиля виявилася настільки сильною, що підняла із дна все те, що туди осіло багато років тому. Кожна потужна хвиля піднімає на поверхню відмерлі рештки, але цей раз незрівнянний. Ображені самодури отримали другий шанс і почали діяти. І за понад рік після зміни влади вони вже домінують. Щоб якось наукоподібно обґрунтувати своє повернення, вони узяли на озброєння ідеологію дирижизму, прямого державного стимулювання певних галузей економіки. От тільки її ефективна реалізація потребує побудови професійного, злагодженого й некорумпованого держапарату. А вся кар’єра тих, хто повернувся до влади, вказує на те, що нічого якісного вони збудувати не здатні, інакше зробили б це ще до Революції гідності.
Читайте також: У полоні почуттів
«Досягнення» старих нових чиновників потроху складаються в пазл. Адекватних людей в органах влади дедалі меншає. Одних професійних управлінців із бездоганною міжнародною репутацією доводять до лікарні кримінальними справами, інші самі звільняються з органів влади та держпідприємств. У НБУ із колишніх заступників голови залишилося лише два, багато начальників департаментів також звільнилися. Колись Нацбанк був форпостом реформ, що підтверджено багатьма міжнародними нагородами. Тепер у його кабінети повертаються ті, завдяки звільненню яких реформи стали можливими.
Старих нових чиновників не цікавить розвиток України. Їм потрібне працевлаштування, яке б відповідало їхньому порожньому, але роздутому его. Вони не продовжуватимуть реформи, бо нездатні це робити через брак компетентності. Аж до судом у щелепах ними керує жага помсти та сатисфакції, тож діють вони відповідно. Джерела в НБУ розповідають, що зараз існує негласна установка звільнити всіх, хто прийшов у Нацбанк при Гонтаревій. Але самодурам замало під прикриттям зеленої анархії просто витурити тих, хто за останні 6 років досяг безсумнівного результату: низької інфляції, рекордно низьких (хоч і досі високуватих) відсоткових ставок, фінансової стабільності, що перетворила економіку України із хронічного лідера за темпами падіння на міцного середняка. Їм треба поглумитися, тому вони в найкращих традиціях совка виписують мутні догани тим, хто залишився зі старої команди. Сама рудиментарність цього інструмента, а також формулювання, якому б позаздрили аксакали ЦК КПРС, вказують на те, що свідомість самодурів отруєна нафталіновим духом совка. Цим країні не допоможеш, із цим нічого не вдієш. Але в уяві вкотре постає труп СРСР, який простягає кістляву руку з могили і хапає Україну за майбутнє…
Читайте також: Суспільні настрої: цукерковий період
Якщо хтось думає, що це апогей їхньої «політики», то він дуже помиляється. Невіглас, керований ображеним роздутим его, до останнього гвинтика руйнуватиме все, що якимсь боком перетинається з обставинами образи. Тому це шоу ображених самодурів триватиме, а до його кульмінації ще ой як далеко.
Історія дає нам чіткі орієнтири того, куди ми прямуємо та чого очікувати. Окрім влади професійних менеджерів, жоден український уряд не протягнув у програмі МВФ далі першого траншу, бо просто був некомпетентний виконувати вимоги фонду. У нинішній кредитній програмі ми вже отримали перший транш. Найімовірніше, він буде останнім, бо старі нові чиновники не стрибнуть вище голови. Наслідки цього проявлятимуться поступово, але доти, поки ці люди будуть при владі. Хронічний спад економіки, відплив капіталу, підсилення еміграції – ось лише кілька явищ, які ми спостерігатимемо. Безвихідь, зумовлена їхньою некомпетентністю, штовхатиме їх на відчайдушні кроки: закручування гайок а-ля Янукович, друкування грошей а-ля Ердоган або обійми Путіна. Їхнє роздуте его не дасть їм уникнути катастрофи. Це може зробити лише український народ.
Парадоксальність ситуації полягає в тому, що Дмитру Сологубові виписали догану через те, що в інтерв’ю Інтерфакс-Україна він сказав: «Нацбанк фактично повернувся в ситуацію 2015 року, в якій він уже був, коли кредит довіри від МВФ треба здобувати практично "з нуля". І, як свідчить практика, на це знадобиться близько 6-9 місяців. І причому під час цих 6-9 місяців має бути clean track record» З огляду на все, що відбувається, у підсумку може виявитися, що Сологуб отримав догану за те, що був надмірним оптимістом.