Політика

  ▪   Андрій Голуб

У полоні почуттів

Владі вдається втримувати високий рівень довіри громадян. Вперше за багато років чимало з них переконані, що жити стало як мінімум не гірше
Матеріал друкованого видання
№ 1 (633)
від 10 січня

У липні 2018-го, коли офіційна президентська виборча кампанія ще не розпочалася, здавалося, що вагому роль на тих перегонах відіграють соціально-економічні показники. Українська політика переживала гостру кризу ідей. Нових рішень для розв’язання ключових питань війни та миру ніхто запропонувати не міг, тому серця виборців лишалося завойовувати через їхні кишені.


Саме тоді близький до президента Петра Порошенка центр SOCIS опитав українців про бажаний рівень прожиткового мінімуму, середньої зарплати та пенсії. Виявилося, що це відповідно 6659 грн, 11 951 грн і 7451 грн. Натомість реальні цифри, за даними Держстату, становили 1777 грн, 8725 грн і 2479 грн. Тиждень прогнозував, що зменшення розриву між бажаним і дійсним у цьому питанні може допомогти владі зберегти себе.


Варто визнати, що прогноз справдився лише частково. Вибори дійсно не стали змаганням ідей: переможець Володимир Зеленський виділився хіба що тим, що промовчав майже всю кампанію. Першість йому забезпечили впізнаваність і попередня кар’єра поза політикою. Однак і тодішня влада не досягла вагомого успіху в підвищенні соціальних стандартів. Наприкінці 2018-го незадоволення всіма сферами суспільного життя дещо знизилося, але все одно було дуже високим, що майже не лишало владі шансів на перемогу. За даними підсумкового опитування Фонду «Демократичні ініціативи» того року, баланс оцінки змін пенсійної системи сягнув мінус 48%, рівня зарплат — мінус 51% (ідеться про різницю між часткою тих, хто бачить зміни на краще, і тих, хто переконаний у протилежному. — Ред.). 

 

Читайте також:  «Слуга народу»: sexy КПРС


Початок січня 2020-го. Середня пенсія на 1 жовтня 2019-го становила 3016 грн, середня зарплата в листопаді — 10679 грн, а прожитковий мінімум уже 1 січня сягнув позначки 2027 грн. Цифри навіть близько не дотягли хоча б до побажань липня 2018-го. Ті самі «Демініціативи» спільно з Центром Разумкова знову проводять підсумкове опитування, яке демонструє несподіванку, якщо не сказати диво. Баланс оцінки пенсійного забезпечення досі від’ємний, але за рік покращився удвічі — до мінус 24,5%, те саме стосується й оплати праці (–20,9%) та всіх інших сфер, стосовно яких опитали респондентів (див. «Рік Порошенка і рік Зеленського»).


Якщо поглянути на оприлюднені цифри детальніше, то виявляється, що тих, хто переконаний у збільшенні кількості грошей у гаманцях, не так уже й багато. Значно зросла кількість респондентів, які вважають, що ситуація за рік не змінилася. Раніше всі ці люди без вагань казали, що стало гірше, навіть якщо об’єктивних підстав для того й не було.

 


Пояснити цей психологічний феномен, на перший погляд, складно. Автори соціологічного дослідження стверджують, що йдеться про аванс довіри, який люди щоразу видають новому керівництву. «Це відповідає тренду, коли при зміні влади як мінімум тимчасово зростає рівень оптимізму. Тому всі оцінки дещо кращі, ніж були не тільки торік, а кілька років поспіль. Утім, є лише три сфери, де рівень позитивних оцінок переважає рівень негативних. Це обороноздатність, міжнародний імідж та міжнаціональні відносини», — розповів директор соціологічної служби Центру Разумкова Андрій Биченко під час презентації опитування.


Очікування громадян стосовно майбутнього завжди були радше позитивними. Попри велику кількість нарікань на життя та проблеми, які лунають зусібіч, українців точно не можна вважати нацією песимістів. Коли громадяни думають про майбутнє України, у них переважають надія і оптимізм. Так триває вже кілька років поспіль. Третім у переліку є відчуття тривоги. Наприкінці 2019-го ситуація з трійкою лідерів не змінилася, однак надія і оптимізм посилилися (на 4% і 8% порівняно з роком раніше), а тривога послабилася (на 7%).

 

Читайте також: Турборежим і наявність гальм


Крім того, за результатами щорічних досліджень українські громадяни почуваються радше щасливими, незважаючи на будь-які події довкола. І в 2019-му кількість «щасливчиків» також зросла. Це стосується всіх регіонів, окрім Центру країни, де таких на кілька відсотків поменшало. Попри покращення оцінок ситуації в різних сферах, соціологи застерігають від далекосяжних висновків. Такі явища фіксували і 2005-го, і 2014-го. «Зараз м’яч на боці влади. Певний соціальний оптимізм є, і це може допомагати змінювати країну», — додав Биченко.


Щоправда, нинішня влада вже змогла перевершити попередників принаймні в одному. Якщо раніше сподівання українців на новообраних лідерів за півроку майже зникали, то в нинішньому випадку більше громадян і досі переконані в правильності курсу. Не знижується й рейтинг довіри до президента, який перевищує 60%. Якщо говорити про баланс довіри, то президент майже наздогнав трьох багаторічних лідерів: Збройні сили, церкву та волонтерів.

 

На цьому хороші новини для теперішньої влади майже вичерпуються й починаються радше тривожні. Йдеться про завелику відповідальність, яка завжди крокує поруч із завеликими сподіваннями. Хоча Зеленський і намагався відмовчуватися під час президентської кампанії, деякі з його нечисленних обіцянок міцно засіли у свідомості суспільства. Передусім це стосується «саджання навесні» та заяв нового уряду про економічне зростання на рівні 40% за п’ять років. Ще одне дражливе питання — завершення війни, досягти якого президент пообіцяв через переговори з «лисим чортом». Поки що тюрми не назвеш переповненими корупціонерами найвищого рівня, економічне зростання не пришвидшилося, ціни не падають, а на Донбасі досі стріляють.

 


Загроза розчарування насправді вже куди ближча, ніж здається. Хоча рейтинг президента й досі «sexy», найближчі соратники переважно вже пішли у великий мінус балансу довіри. Це стосується і голови Офісу президента Андрія Богдана (–32,7%), і очільника парламентської фракції «Слуги народу» Давида Арахамії (–32,6%), і прем’єр-міністра Олексія Гончарука (–16,1%). Досі тримається голова парламенту Дмитро Разумков (10%), але і його рейтинг знизився на сім пунктів за два останні місяці.


Незадоволення громадян самим президентом вдається відтягувати яскравими подіями, у яких він стає головною дійовою особою. Наприкінці року такими стали зустріч «нормандської четвірки» в Парижі та звільнення українських полонених. Допомогло й уникнення нової газової війни з Росією. Події такі яскраві, що навіть дають змогу перекривати супутні негативи, як-от ціна, яку заплатили за полонених. За результатами опитування «Демініціатив» і Центру Разумкова, трьома головними подіями року громадяни назвали відповідно президентські й парламентські вибори, звільнення полонених і зустріч «нормандської четвірки» в Парижі. Майже 60% респондентів вважають, що головна подія року позитивна, і лише 10% переконані в іншому.

 

Читайте також: Суспільні настрої: цукерковий період


Якщо придивитися, то серед цих подій тільки вибори стосуються внутрішньої політики. Решта — міжнародні справи. Таким чином за перші півроку у владі команда Зеленського не зробила жодного відчутного кроку в напрямку зміни системи. Зовнішня політика, навіть за збереження прийнятних для Зеленського тенденцій, не зможе закривати дірки у внутрішній постійно. Рано чи пізно все ж таки заговорять гаманець і бажання справедливості, за якою українці дуже скучили. Коли це станеться, у Зеленського в колоді лишиться тільки два козирі: зміна уряду та можливі дострокові парламентські вибори.


До одного способу кілька років тому вдався Петро Порошенко, який зміг тимчасово перевести невдоволення людей на першого голову уряду часів його президентства — Арсенія Яценюка. Той завершив перебування на посаді з негативним балансом довіри в понад 80%, після чого був відправлений у відставку. Другий варіант із розпуском Ради можливий тільки за збереження пристойних показників рейтингу самого Зеленського протягом найближчого півріччя. Звісно, є ще третій варіант із повноцінним запуском реформ і швидким економічним зростанням, що й обіцяв президент. Однак, враховуючи намагання Зеленського грати в українського Лукашенку, який замість системних змін роздає особисті вказівки всім — від генпрокурора до голови сільради, це дедалі більше здається малоймовірним.


Є ще одне питання, яке не полишає під час спостереження за діями влади. «Одразу хочу запевнити: іду на один термін, щоб змінити систему заради майбутнього» — це цитата з передвиборчої програми кандидата в президенти Володимира Зеленського. Перші півроку його перебування на посаді, очевидно, були спрямовані на утримання високих показників популярності. Навіщо це потрібно, якщо переобрання не планується? Можливо, заради використання довіри суспільства для легшого запровадження змін. У 2020-му сумнівів точно не лишиться. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.