Курси англійської в одній з київських шкіл. Група — 17 учнів різного віку. Викладачка — молода білявка — пояснює тему Getting around. Пояснює англійською та українською.
— А што такоє «навколо»? Вокруг? — питає одна з учениць, жінка років тридцяти.
За кілька хвилин знову:
— А што такоє «вздовж»?
Це ж як можна було прожити все життя, нехай ще й досі молоде, в Україні й не знати, що таке «вздовж» і «навколо»? Я трохи спантеличений, адже досить давно не опинявся в такому, так би мовити, рандомному середовищі. Моє коло спілкування — українськомовне. Навіть російськомовні друзі дитинства після 24 лютого теж заговорили українською. А тут — що таке «навколо»? Є люди, які жили в Україні й не ходили, наприклад, до кінотеатрів з українським дубляжем? Не дивилися новини на телебаченні? Я вже мовчу про школу.
— А напишіть на дошці українськими літерами, як вимовляється through, — просить один з учнів.
Вчителька ніяково всміхається й відповідає, що не буде писати. Але це теми не стосується. Потім ще посміялися з перекладу слова slippers, тобто «пантофлі».
Група приблизно наполовину українськомовна й російськомовна в побуті. Більшість російськомовних на заняттях без проблем переходять на українську. Один хлопчина, комісований військовий, зі мною завжди говорить українською, а з російськомовними чув, що російською.
Читайте також: Тут розмовляють українською
На диктанті вчителька вимовляє слова українською — записати треба англійською.
— Краватка, — виголошує вона.
Реакцію згаданої жіночки не важко передбачити:
— Какая краватка?.. А то я уже напісала bed.
А ще один з учнів підтакує, схоже той, що пожартував про through:
— Тут для діктанта нада трі язика знать.
Тобто щоб перекладати вчительку з української на російську, а потім — з російської на англійську. Звісно, достатньо й дві. І дуже просто здогадатися, яка зайва в цьому ланцюжку.
Я таки не втерпів і під час перерви почав обережно випитувати. Виявляється, жінка сама з Луганська, після окупації міста 2014 року виїхала до Києва, після 24 лютого 2022-го перебралася до Львова. От знову повернулася до столиці. І, здавалося б, кому як не їй розуміти, чому мова має значення. А тут цілковите й очевидне нерозуміння й небажання зрозуміти.
Після скандалу з Фаріон на очі в мережі трапляються різні цитати на кшталт «війна там, де російська мова». І чийсь коментар: «Спробуйте заперечити». А в книгарні почув: «Можна мені цю книжку російською, бо подруга виїхала до Відня й просила надіслати. А вона читає російською…»
Читайте також: Не тільки мова. Чому без знання історії наша ідентичність буде неповною, а майбутнє – непевним
Раніше я собі це пояснював тим, що для більшості людей мова — просто засіб передачі інформації. Щоб порозумітися, мовляв, дай мені щось, будь ласка — give me please something. І тому вони не хотіли напружуватися. Люди ж не надто люблять це робити, коли можна уникнути. Але після початку повномасштабної війни, після Бучі й ще багато чого, після втечі з рідного міста, потім з Києва, невже так і не пересмикнуло жодного разу від слова «галстук»? Не завжди ті, хто каже «галстук», а не «краватка», — погані люди. Але жити далі, ніби нічого не відбулося, — це як?