«У Брюсселі неофіційно говорять про те, що Франція та Німеччина пообіцяли Україні швидкий вступ до ЄС, якщо Київ допоможе із поваленням чинного польського уряду», — написала 25 вересня у своєму Х (у минулому — твіттері) журналістка польського телебачення TVP Домініка Чосич. Важко повірити, що ще півроку тому той самий канал, де працює Чосич, з великим піднесенням демонстрував промови Володимира Зеленського та Анджея Дуди на Замковій Площі у Варшаві. Такий твіт від польської журналістки звучав швидше як щойно заготовлена провокація у нетрях російської пропаганди. Водночас стрімке погіршення двосторонніх відносин між двома країнами упродовж останніх місяців не могло не вплинути на риторику державних і опозиційних медій. Бо якщо твіт Чосич, виглядає як підказаний десь із Москви, то більш опозиційна Polityka пише так: «На дипломатичному рівні дивує і німецький аспект. Виходячи з останніх заяв Президента України, який, серед іншого звернувся в ООН з проханням надати Німеччині постійне місце в Раді Безпеки, тут видно чітке зближення. І, звісно, на це можна сердитися, враховуючи щонайменше неоднозначну поведінку німців на початку війни та подальше перешкоджання допомозі воюючим українцям. Але, на думку наших співрозмовників, за цим стоїть явна переорієнтація української зовнішньої політики», — пише видання. Далі автор пояснює, що зближення із ФРН пояснюється тим, що Берлін «ще може багато чого запропонувати Україні, зокрема військову техніку та підтримку у відбудові». Інший же аспект полягає у тому, на думку оглядачів Politykа, що «Київ вважає, що своєї фундаментальної мети – членства в Євросоюзі – якщо й досягне, то за підтримки Берліна, а не Варшави, яка конфліктує з Брюсселем». У матеріалі польський тижневик намагається пояснити таку дипломатичну позицію української влади в першу чергу тим, що це природно для країни, на яку напала ядерна держава.
Насправді питання про те, що Україна «обирає» Німеччину на користь Польщі або що не ставиться до взаємин достатньо серйозно, на відміну від взаємин із ФРН можна часто було почути від польських політиків та експертів. У певному сенсі вони мали рацію: українські урядовці бачили у Польщі партнера, який мав би бути апріорі на проукраїнських позиціях, якщо вони з українського боку на той час були проєвропейські. Поляки були і, попри всі перипетії у двосторонніх відносинах між Україною та Польщею нині та власний конфлікт із Брюсселем, залишаються адвокатами вступу України до ЄС. Тож Київ не прагнув працювати над відносинами, вибудовувати їх. Трохи «дитячим» є також сприйняття таких відносин в українському суспільстві. Після одного «братерства» почалися пошуки нового, а після того, як політичні чи економічні інтереси взяли гору і в цих відносинах, взаємні образи переважили все.
Читайте також: Німеччина: експорт ненадійності
Водночас за підтримку своїх проєвропейських позицій з боку Німеччини Україні довелося тривалий час змагатися, а для нинішніх двосторонніх відносин, коли Німеччина є третім за обсягом донором військової та економічної допомоги Україні і підтримує вступ України до ЄС, мав статися повномасштабний напад Росії на Україну. Звісно, що для Польщі, яка була настільки близьким партнером для України у перший після початку повномасштабного вторгнення рік, така зміна вітру виглядає несправедливою. Водночас, у цій грі вже не емоційно, а цілком раціонально потрібні троє.
Веймарський трикутник. Оновлена версія
На початку 2000-х та одразу після Помаранчевої революції у пресі та на деяких обговореннях можна було почути про ідею «Веймарського чотирикутника», або ініціативи Веймарського трикутника+Україна. Вже після вступу Польщі до ЄС у 2004 році та Помаранчевої революції в Україні розмови про такий формат як один із інтеграційних інструментів для України в ЄС знову посилилися. Водночас, з огляду на динаміку тодішньої внутрішньої політики України далі гіпотез ця ідея не розвинулася.
Веймарський трикутник було створено у 1991 році, аби Польща могла швидше подолати наслідки свого комуністичного минулого та наблизитися до «локомотива» Європи — Франції та Німеччини. Після вступу Польщі до ЄС логічно було розширити співпрацю далі на Схід. Утім у 2000-х така візія не дуже вкладалася у голови німецьких чи французьких дипломатів. Так, з роками цей формат змінював свої цілі, перетворившись у свого роду платформу для узгодження позицій. На пошук спільних точок звісно ж мали вплив і внутрішні політичні тенденції у кожній з країн. Тож з того часу як протистояння між Брюсселлем та Варшавою загострювалися, відносини між, по один бік, Францією та Німеччиною, а по інший Польщею у межах Веймарського Трикутника, теж зазнавали змін. Однак із початком повномасштабного вторгнення Росії проти України, лідери Франції, Німеччини та Польщі зустрічалися у цьому форматі висловлюючи підтримку Україні.
Власне зараз попри складнощі у відносинах між Польщею та Україною та Німеччиною та Польщею слід було б знову подумати про цей формат. У перший рік повномасштабного вторгнення критичні до німецьких вагань місцеві медіа, як от Die Welt, писали, що з російською загрозою ядро Європи перемістилося на Схід і Польща та Україна стають новими «локомотивами». Однак, нинішня ситуація показує, наскільки ця теза була висловлена занадто рано і з недостатньою оцінкою російської загрози. Бо для того, щоб їй протистояти потрібна єдність, а не лише рішучість з боку кількох.
Читайте також: Спільним шляхом. Де Польща та Україна можуть стати корисні одна одній
До початку парламентських виборів у Польщі залишилося трохи більше двох тижнів. Чимало сподівань на те, що ця політична «лихоманка» мине після 15 жовтня. Однак післясмак цих виборів, якби того не хотілося, залишатиметься тривалим. Чим активніше Україна просуватиметься на шляху до вступу в ЄС, тим частіше траплятимуться схожі проблеми як та, що виникла у звʼязку із експортом українського зерна. Для того, щоб їх оминати найперше Україні треба працювати над відносинами на усіх напрямках, а її сусідам над єдністю, бо інакше доведеться зустрітися із російською загрозою безпосередньо.