«Європа мовчала», – цими словами Олександр Олесь у міжвоєнному 1931-му охарактеризував лейтмотив європейської політики у ХХ столітті щодо України. Хоча з історії напрошується висновок, що те саме можна сказати стосовно всіх країн Центру та Сходу континенту. Адже Європа мовчала й коли радянські танки заходили у Прагу. Нині, у ХХІ столітті, вона вже не безмовна, ба навіть стурбована й глибоко занепокоєна, проте «дружньої помочі» Києву важко діждатися й тепер. «ЄС прагне будь-що уникнути відкритої війни між Росією та Україною», – наголосив у коментарі Тижню німецький політолог Вінфрід Шнайдер-Детерс. Тому, за його словами, Брюссель мав накласти значні економічні обмеження. 29 липня, після довгих і важких переговорів, про них таки було заявлено: Євросоюз оголосив про запровадження санкцій так званого третього рівня проти Росії.
Їх запровадження не відбулося б без падіння літака «Малайзійських авіаліній» і в будь-якому разі без тиску США, котрі, вдаючись до них, утрачають не так багато, як ЄС. Крім того, якщо ретельніше придивитися до самих санкцій, то вони не зовсім третього рівня, а «2++» чи «3-». Нині дужче по Росії, за словами багатьох експертів, скажімо, Ліани Фокс із німецького Центру Роберта Боша, може вдарити необхідність сплатити $50 млрд ЮКОСу за вимогою суду в Гаазі. Попередні санкції Євросоюзу – це свого роду заміна активних дій. Нинішні – вже вагомий крок, який позначиться на економіці й Росії, і країн ЄС.
Століття глобальних конфліктів посіяло страх війни серед європейців і бажання дотримуватись обраного статус-кво, навіть якщо він тріщить по швах. Замість протистояння країни ЄС зазвичай обирали шлях замирення, видавалося, що німецький метод «зміни через торгівлю» (Wandel durch Handel) поширився на всіх членів ЄС. Більшість із них відмовлялися вірити, що такий підхід лише додаватиме агресорові апетиту, і, здається, аж після трагедії з малайзійським авіалайнером вони зрозуміли всю складність ситуації та близькість нової «великої катастрофи», як охарактеризував Першу світову війну американський політолог Джордж Кеннан, тільки вже у ХХІ столітті. Бо і справді, якби це було на початку ХХ, то, можливо, збитий літак справив би не менший ефект, ніж убивство Франца Фердінанда в Сараєво 1914 року.
Читайте також: Едіп Заліський. Епілог
Наші співвітчизники щиро вірили в те, що країни ЄС захищатимуть їх і допомагатимуть у боротьбі за демократичні цінності, котрі самі ж таки й декларують. Щось подібне було й під час Першої та Другої світових воєн. Тільки тоді Україна замість справдження сподівань стала великим театром бойових дій, перетворившись, за визначенням Тімоті Снайдера, на «криваві землі». Здається, апогеєм усього цього став Євромайдан, де під синім прапором із золотими зірками гинули й калічилися люди.
Саме зараз, у цій війні з Росією, що дедалі сильніше розгортається на Сході, Україна починає серйозніше усвідомлювати власний інтерес, шукати спільників (як-от Польща, країни Балтії, США, після трагедії – Нідерланди й Австралія) і діяти раціональніше, балансуючи між різними партнерами та намагаючись зрозуміти зацікавленості агресора.
Уроки єдності
На думку Шнайдера-Детерса, Путіну потрібна Україна для його геополітичного проекту – Євразійського союзу, про який певним чином від початку широкомасштабного конфлікту на Сході всі вже забули. «Мета агресивної політики Путіна щодо України – повернути собі контроль над її зовнішньою політикою, який він утратив через зміну влади в Києві, – вважає політолог. – Чи називати це неоімперіалізмом, чи просто агресивною геополітикою – кінцевий наслідок той самий: домінування Москви на пострадянському просторі». І справді, зволікання з ратифікацією Угоди про асоціацію з ЄС, що також залежить від переговорів із Росією стосовно її імплементації, засвідчує: Кремль прагне цього й досі.
Читайте також: Непримиренні розбіжності
Століття воєн дало Україні кілька важливих уроків. Один із них – це єдність. Під час обох планетарних конфліктів українці воювали фактично нарізно, а то й узагалі один проти одного. Втім, уже голосування на підтримку Акта проголошення незалежності в 1991 році показало, що, попри довгу історичну роз’єднаність, країна єдина, бо за цей документ висловилися понад 90% громадян, які прийшли на дільниці. Останні президентські вибори засвідчують те саме. Але кремлівські стратеги воліли цього не бачити. Вони разом із Путіним обстоюють ідею, що України як держави не існує, намагаються перетворити її на нестабільну зону й переконати, ніби київська влада не може владнати ситуацію у своїй країні, тобто ніби навести лад у «Новоросії» здатна лише Москва. Такий собі проект поділу повоєнної Німеччини на зони впливу, який і тепер зазнає краху.
Безпековий вимір
Глобальна система безпеки, сформована після Другої світової, зазнавши змін по закінченні холодної війни та після терактів 11 вересня 2001 року, нині знову переживає метаморфози. Поки що Україна й надалі перебуває на зламі геополітичних інтересів Заходу та Росії. Нинішня війна це дуже добре демонструє. Якби Україна була членом НАТО, то могла б розраховувати на підтримку Альянсу. Інша річ, що вона мала б сподіватись і на допомогу країн – гарантів Будапештського меморандуму, попри те, що одна з них і стала його порушником.
Нині Україна може покладатися лише на США. Проте важливо розуміти, що її надія має бути діловим інтересом, а не ірраціональною сліпою вірою і любов’ю, інакше країна просто стане полем для нової геополітичної гри. На сьогодні в Конгресі Сполучених Штатів перебувають два законопроекти допомоги Києву. Перший – «Акт попередження російської агресії», запропонований сенатором Бобом Коркером іще у травні; другий – «Акт сприяння українській безпеці», який представили нещодавно сенатори Джим Ґерлеч, Марсі Каптур та Сандер Левін. Обидва документи закликають надати Україні статус «основного союзника поза НАТО» (Major non-NATO ally). Його мають, наприклад, Південна Корея, Австралія, Ізраїль, Афганістан. Він відкриватиме перед Україною нові можливості у сфері оборони та безпеки.
Читайте також: Росія та решта. Якими можуть бути контури розпаду РФ
Разом із новими гарантіями безпеки, які Сполучені Штати надали країнам ЄС і на яких президент Обама наголосив під час свого візиту до Польщі з нагоди 25-ї річниці тамтешніх демократичних виборів (що вкотре засвідчує особливу увагу Вашингтона до Східної Європи й, зокрема, Варшави), можна говорити про вибудовування нової геополітичної осі у відповідній частині континенту, про що, втім, уже багато говорили: держави Балтії, Польща, Україна. Саме ці країни за підтримки США могли б стати новою опорою західних цінностей свободи та демократії в Європі.
Але задля цього потрібно припинити війну на Сході України й зупинити державу-агресора. Нові економічні санкції з боку ЄС – це перший крок, який, окрім того, підбадьорив США, і найближчим часом можна вже очікувати нових їхніх санкцій. Однак про справжню допомогу з’являться підстави говорити тоді, коли Україна отримає нарешті нове озброєння і зможе створити потужну армію, аби стати надійним східним форпостом, і цього за нинішніх умов вона справді може добитися.