Саміт НАТО в Анкарі став не лише майданчиком для обговорення майбутнього євроатлантичної безпеки, а й ареною для дипломатичних конфліктів. Так, президент США Дональд Трамп публічно розкритикував прем’єр-міністра Іспанії Педро Санчеса через небажання Мадрида підтримати новий орієнтир щодо оборонних витрат у розмірі 5 % ВВП.
Журнал Time охарактеризував цей конфлікт як одну з найсерйозніших дипломатичних криз між Вашингтоном і Мадридом за останні десятиліття, підкресливши, що економічні погрози стали безпрецедентним інструментом тиску всередині Альянсу.
Трамп назвав Іспанію «поганим партнером» для НАТО та пригрозив застосуванням економічних заходів, включаючи обмеження торговельних відносин зі Сполученими Штатами. Видання Reuters повідомляло, що американський президент навіть заявив про намір припинити торгівлю з Іспанією через її позицію щодо оборонних витрат і розбіжності навколо американської політики щодо Ірану.
У відповідь Іспанія продемонструвала незвично жорстку позицію, заявивши, що не збирається змінювати власну оборонну політику під політичним тиском Вашингтона. Санчес підкреслив, що ефективність країни в Альянсі вимірюється не лише відсотком оборонних витрат, а й реальними військовими спроможностями, участю в міжнародних місіях та внеском у колективну безпеку. Саме тому уряд Іспанії не бачить підстав для перегляду своєї позиції.
Попри гучні заяви під час зустрічі, вже за кілька днів риторика Вашингтона помітно пом’якшилася. Reuters повідомило, що після додаткових консультацій американська сторона отримала детальні пояснення щодо реального внеску Іспанії в оборону НАТО. Після цього Трамп знизив градус критики, визнавши, що Мадрид робить більший внесок у спільну безпеку, ніж він припускав раніше.
Тиждень поспілкувався з іспанським політологом, професором політичних наук Університету Кларка (США) Себастьяном Ройо про загострення у відносинах між Трампом і Санчесом, його причини та ширший міжнародний контекст.
— Якою мірою конфлікт між Дональдом Трампом і Педро Санчесом є особистим політичним протистоянням, а якою — відображає глибші розбіжності між Сполученими Штатами та частиною їхніх європейських союзників?
— Це і те, й інше: двостороннє політичне протистояння між двома лідерами, але водночас і частина ширшої суперечки між США та Європою. Існують чіткі політичні розбіжності та різні пріоритети між іспанським лівим соціалістичним прем’єр-міністром і консервативним президентом США у таких питаннях, як оборона, війни в Ірані та Україні, імміграція й торгівля.
Трамп вважає, що Європа десятиліттями користувалася американськими гарантіями безпеки, не несучи належної частки витрат (що значною мірою відповідає дійсності), і що європейці мають збільшити свої внески до НАТО. Санчес відмовився погодитися з цільовим показником у 5 %, встановленим Трампом, і саме це спричинило конфлікт між ними.
Водночас Іспанія та інші європейські країни (Італія, Франція, Велика Британія тощо) відмовилися дозволити США використовувати свої військові бази на їхній території у війні з Іраном. Це ще більше віддалило Трампа від європейців, яких він тепер вважає також нелояльними, і змусило його поставити під сумнів доцільність американських військових баз і внесків у безпеку цих країн.
— Наскільки реалістичними є погрози Трампа чинити торговельний тиск на Іспанію як окрему державу-члена ЄС? Чи є ці погрози юридично та політично здійсненними, чи це насамперед інструмент політичного меседжу?
— Його погрози переважно мають риторичний характер. Коли Трамп закликає США «повністю припинити всю торгівлю з Іспанією, включно з поїздками», це матиме сумнівний ефект. З одного боку, він міг би використати Закон про міжнародні надзвичайні економічні повноваження (International Emergency Economic Powers Act), щоб запровадити торговельну заборону, і, як повідомляється, Міністерство фінансів і Міністерство торгівлі США зараз готують перелік іспанських товарів, щодо яких можуть бути запроваджені ембарго.
Однак ембарго не мало би великого економічного сенсу, оскільки США, на відміну від багатьох інших країн, мають позитивне сальдо торгівлі з Іспанією. За даними USAFacts, Сполучені Штати мають профіцит у торгівлі фізичними товарами з Іспанією приблизно на 5,25 мільярдів доларів США: загальний обсяг американського експорту товарів становить 26,6 мільярдів доларів, тоді як імпорт — 21,35 мільярдів доларів.
Крім того, як заявила Європейська комісія у відповідь на погрози Трампа на адресу Іспанії, ЄС забезпечить повний захист інтересів Європейського Союзу. Оскільки торговельна політика перебуває у віданні Європейської комісії, то «будь-яка погроза державі-члену за визначенням є погрозою Європейському Союзу», як зазначив віцепрезидент Європейської комісії Стефан Сежурне. Інші європейські лідери, зокрема Еммануель Макрон, також стали на захист Іспанії.
Атака на Іспанію означала б атаку на ЄС і поставила би під загрозу спільну торговельну угоду між США та ЄС, відповідно до якої товари з ЄС ввозяться до США без мит. Іншими словами, Трамп не може запровадити якесь окреме торговельне ембарго проти Іспанії, не зачепивши при цьому решту Європейського Союзу. З усіх цих причин малоймовірно, що Трамп реалізує свої погрози.
Насамкінець, наразі вже очевидно, що Трамп діє одночасно на трьох різних рівнях, щоб контролювати політичний наратив і реалізовувати свою політику. Його пресконференції та дописи у соціальних мережах зазвичай мають провокаційний характер і, схоже, покликані створювати гучні заголовки, висувати ідеї, тестувати реакцію громадськості та формувати політичний порядок денний. Водночас за зачиненими дверима під час переговорів Трамп зазвичай поводиться більш примирливо й менш конфронтаційно, прагнучи досягти домовленостей. Зрештою, його фактичні рішення, як правило, є більш прагматичними і часто відрізняються від його різких публічних заяв.
— Які політичні ризики несе для уряду Санчеса його нинішня позиція? Чи може така позиція зміцнити уряд усередині країни, чи, навпаки, стане предметом критики з боку опозиції?
— Трамп є дуже непопулярним в Іспанії: показники його прихильності є одними з найнижчих у Західній Європі, а рівень довіри до його лідерства зазвичай вимірюється однозначними цифрами. Переважна більшість іспанців негативно оцінює його адміністрацію та політику. За даними YouGov, 83 % іспанців мають про нього негативну думку, тоді як позитивно його оцінюють лише 13 %.
Тому Санчес може лише політично виграти від свого конфлікту з Трампом, особливо в той час, коли його уряд перебуває під шквалом критики через корупційні скандали, які також зачіпають членів його родини, а також через заклики до проведення виборів. Це може допомогти відвернути увагу від цих проблем. Опозиція має небагато можливостей критикувати його через конфлікт із Трампом, зважаючи на те, наскільки той непопулярний. Навіть ультраправа партія Vox критично висловлювалася про Трампа.
Читайте також: «Це вже не Україна, яка просто стукає у двері»: що показав саміт НАТО в Анкарі
— Які довгострокові наслідки може мати ця суперечка для відносин між США та Іспанією? І ширше — чи може вона вплинути на баланс сил або механізми ухвалення рішень у НАТО?
— Відносини між США та Іспанією є давніми й міцними, тому навряд чи цей конфлікт істотно на них вплине. Обидві країни мають тривалу історію співпраці, що бере початок ще з часів війни за незалежність США, а також спільні інтереси (наприклад, у Латинській Америці) та цінності, глибокі й давні економічні зв’язки та історію тісної військової співпраці.
Зрештою, це протистояння лише підкреслює відмінності у політичному баченні та пріоритетах між американською адміністрацією, яка вимагає швидкого збільшення оборонних витрат, і лівим урядом Іспанії, який намагається збалансувати внутрішньополітичні пріоритети.
У підсумку історичні зв’язки, спільні інтереси й цінності, а також структурна взаємозалежність мають допомогти подолати тимчасові розбіжності між нинішніми політичними лідерами.
Нарешті, з огляду на обмежений внесок Іспанії до НАТО (2 % ВВП країни), цей конкретний конфлікт навряд чи суттєво вплине на баланс сил або механізми ухвалення рішень в Альянсі. Трамп уже значною мірою досяг своєї головної мети — змусив країни НАТО збільшити оборонні витрати та робити більший внесок до бюджету Альянсу. Головним стратегічним наслідком стане збільшення європейських оборонних витрат і співпраці, а також менша залежність від американської безпекової «парасольки».
