Команді Зеленського слід віддати належне — роль бунтівників проти системи вони відіграли відмінно. Але за рік виявилось, що головні претензії, котрі суспільство висувало до Порошенка, можна тепер переадресувати самому Зеленському. Наскільки ці претензії обґрунтовані — питання другорядне. Якщо люди вважають ситуацію реальною, то вона реальна за своїми наслідками. І схоже, що для Зеленського ці наслідки можуть бути не менш тяжкими, ніж для його попередника.
Однією з головних претензій до попередньої влади було те, що заворушення на Донбасі розтяглися на 5 років війни. Контекст, у якому пролунали слова Порошенка про «АТО, яке має тривати години, а не місяці», забувся, але фраза стала символом зруйнованих сподівань на швидке врегулювання конфлікту. Менше ніж за рік меми аналогічного змісту породив і Зеленський. «Зійтись десь посередині», «Просто перестати стріляти» — подібні фрази ефектно звучали перед виборами, але зараз викликають роздратування, причому в усіх політичних таборах. Зеленський вже пред’явив суспільству декілька «історій успіху»: відновлення переговорів у «нормандському форматі», розведення військ, декілька обмінів полоненими. Але очікувань, планку яких він підняв сам, це вже не задовольняє.
Читайте також: Шляхом Леоніда ІІ
Не менш дражливою була тема корупції. У 2018-му у списку найбільших перешкод для розвитку країни корупція випередила навіть війну на Донбасі (79% проти 55% опитаних «Демократичними ініціативами»). Апофеозом невдоволення став скандал навколо справи Гладковських, який остаточно підірвав рейтинг Порошенка. Але і на політичному рахунку Зеленського вже є «плівки Єрмака». Масштаби скандалу виявились набагато меншими, проте на тефлоновому іміджі команди Зеленського з’явилася досить глибока подряпина. І далеко не єдина. «Щастя — це бачити злодія на нарах, а не на Мальдівах» — жартував Зеленський у вересні 2019‑го, натякаючи на скандалізовану відпустку Порошенка. Але за три місяці він сам вирушив у подорож до Оману, яку потім довелося оперативно перекваліфікувати із відпустки на відрядження.
Уникнути підозр у залежності від олігархів Зеленському теж не вдається, як не вдалося це і Порошенкові. Серед антиолігархічних досягнень останнього була націоналізація «Приватбанку», але був також і сумнозвісний «Роттердам+». Не кажучи вже про те, що сам Порошенко належав до олігархів. Успіхи Зеленського на цьому поприщі так само половинчасті. Наразі йому вдається дистанціюватись від Ігоря Коломойського, проте його заяви про свою незалежність від олігархів не надто переконливі. Особливо після того, як на початку епідемії COVID-19 Зеленський відкрито закликав олігархів брати регіони під своє кураторство. Не кажучи про те, що виходець зі структур Ріната Ахметова тепер очолює уряд. І сумнівно, що пояснення «олігархи наймають найкращих» можна вважати вичерпним.
Закидали Порошенку і неефективне розслідування справ Майдану. Станом на кінець 2019-го — тобто за 5 років роботи відповідних органів — були визнані винними у злочинах і отримали обвинувальні акти лише 19 осіб. Команда Зеленського скористалась і цим. «Чому через 5 років ми так і не знаємо імен вбивць на Майдані?» — питав майбутній президент на стадіоні. Але після виборів прориву не сталося. Зате сталося чимало скандальних епізодів: голодування адвокатки родин героїв Небесної Сотні Євгенії Закревської; обмін без вироку бійців «Беркуту»; вручення підозри Тетяні Чорновол. Нагадаємо, ДБР підозрює екс-депутатку в умисному убивстві, що сталося внаслідок підпалу офісу Партії регіонів у лютому 2014 року. Навряд чи все це відповідає очікуванням тих, хто жадає справедливості у справах Майдану.
З рештою резонансних справ теж не все добре. Вбивство Катерини Гандзюк, замахи на Сергія Стерненка та низка інших інцидентів дали привід звинувачувати Порошенка у тому, що він допустив розгул регіональних мафій. У справі Гандзюк зрушення є: підозрюваний в організації замаху Олексій Левін перебуває під вартою. Однак з іншими справами все далеко не так добре. Двом нападникам на Стерненка оголосили підозру за статтею про хуліганство (!) із застосуванням зброї. Причому одного з них не було в живих, а інший втік з країни і, за словами Стерненка, не оголошений у розшук. Ну а суд над підозрюваними у справі Шеремета вже давно перетворився на суцільний юридично-політичний скандал, який триває майже півроку і до якого Зеленський долучився особисто.
Читайте також: Дали йому рік
Свій внесок у руйнування підтримки Порошенка зробила і його боротьба із Міхеїлом Саакашвілі. Масової підтримки Саакашвілі не мав: на момент видворення з України баланс довіри до нього складав –73% (до Порошенка: –68%) («Демократичні ініціативи»). Але їхня боротьба стала серією вкрай незручних і неестетичних ситуацій, які завдавали іміджевих втрат усім сторонам. І для чинного президента політичні наслідки виявились набагато тяжчими, ніж для екс-очільника Одеської ОДА. Зеленський демонстративно повернув Саакашвілі громадянство, але і його боротьба з опозицією вже не раз набувала неестетичних форм. Йдеться про кримінальну справу проти Софії Федини та Марусі Звіробій, штурм Музею Гончара. Суспільство не схильне занурюватись у деталі, але все, що може скидатися на зведення президентом особистих порахунків, псує насамперед його власний імідж.
Закидали Порошенку і любов до «теплих ванн», яким він надавав перевагу, спілкуючись із пресою. Але тут за перший рік роботи команда Зеленського зайшла набагато далі, ніж попередня влада за всю каденцію. Заяви Андрія Богдана про непотрібність журналістів, псевдоінтерв’ю з актором Станіславом Бокланом, малозмістовний «прес-марафон», фільм замість прес-конференції — негативних сигналів медіа-спільнота отримала більш ніж достатньо. І вишенька на торті: днями в ОП озвучили ідею створення «президентського пулу» журналістів. Якщо так піде далі, то конфлікт влади з медійниками неминучий. А це, як свідчить досвід попередніх президентів, жодним чином не сприяє їхньому політичному довголіттю.
Читайте також: Утрачений шанс
Звичайно, це далеко не вичерпний список проблем, котрі підривали підтримку Порошенка, а тепер підривають рейтинг Зеленського. Поки що Зеленський має головну перевагу — запас часу. Його політична кар’єра перебуває в тій фазі, коли громадяни ще готові пробачати йому помилки і слабини, а він сам має змогу виправлятись і вибачатись. Але, ставши ретранслятором суспільного роздратування, Зеленський тепер ризикує стати його об’єктом — і «скидання негативу» методом ротації урядів тут не допоможе. В уявленні українців президент несе відповідальність практично за все — якщо не пряму, то принаймні політичну. Тим більше, коли державою керує президентська «монобільшість». На певний час виборців задовольнило яскраве шоу з «руйнуванням системи» і «перезавантаженням влади». Але, як виявилось, причин для роздратування тільки побільшало. І політичні наслідки не забаряться.