Важко сказати, чому в своєму заповіті в 1895 році серед премій з фізики, хімії, медицини й фізіології, літератури та за досягнення в галузі миру олігарх Альфред Нобель на зазначив премії з економіки. Мабуть, ця сфера діяльності людства вбачалася винахідникові й підприємцеві Нобелю занадто політизованою. Адже щойно марксисти довели, що винахідництво нічого не варте, а підприємництво призводить до злиднів, отже, має бути знищене. А може, Нобель вважав, що ця наука не дозріла навіть до того, щоб носити окреме ім’я, адже видатний математик Еджворс тільки-но назвав свою книгу з основ мікроекономіки «Математична психологія». Так чи інакше, та сімдесят із лишнім років потому економіка посіла своє місце в списку нобелівських премій. Її заснував на честь Нобеля Sveriges Riksbank, який також максимально наблизив процедуру присудження премії до оригінальної Нобелівської.
Економіка – це вивчення дій людей, спрямованих якнайкраще використовувати обмежені ресурси. Термін «якнайкраще» є гуманітарним, етичним, а дії роблять живі люди з їхніми забобонами й уподобаннями. Отже й економіка є наукою переважно гуманітарною, незважаючи на блискучість математичних методів в її арсеналі. Премію з економіки, як і інші гуманітарні премії, не обійшли звинувачення в політизованості та ангажованості. Так, Мілтон Фрідман був абсурдно звинувачений у колабораціонізмі з режимом Піночета в Чилі, а проти присудження премії Томасові Шеллінгові виступали ті, хто не вподобали його ролі в створенні ефективних механізмів взаємного балансування за часів холодної війни.
Я не фанат державного регулювання, що, на мій погляд, завжди веде до збагачення тих, хто мають можливість «регулювати» в свій бік за рахунок тих, хто її не мають, і щиро вважаю, що не гроші спотворюють політику, а політика гроші. Тому присудження цього разу Нобелівської премії з економіки Полу Кругману, адептові мудрого державного регулювання, спершу мене засмутило. Проте науковий внесок Кругмана в розуміння закономірностей міжнародної конкуренції має мало спільного з його поглядами лівого ліберала. Коротше кажучи, висновки з моделі Кругмана такі: оскільки виробляти однорідний товар вигідніше, країнам вигідно спеціалізуватися навіть за умов, коли вони можуть бути повністю самодостатніми. За міжнародної спеціалізації збільшується різноманітність продуктів, країнам вигідно торгувати та активно брати участь у міжнародному поділі праці. Модель Кругмана також пояснює неминучість урбанізації та зародження регіональних економічних центрів у межах однієї країни. Кругман – запеклий полеміст. Я завжди з цікавістю читав його шпальти в «Нью-Йорк Таймс». Кажуть, що саме зухвале базікання позбавило його високопоставленої роботи в адміністрації Клінтона.
Протягом теперішньої фінансової кризи майже не чути голосів вчених економістів. Та це й зрозуміло. Десятиріччями наукова економіка пропагувала мудре державне регулювання як панацею від економічних криз. Стагфляція 70-х на Заході та у 90-х в Україні повністю дискредитувала ідеї економістів-кейнсіанців про пряме державне регулювання балансу між попитом та пропозицією. А сучасна фінансова криза показала, що навіть обережне «підкручування» непрямих економічних регуляторів урядами та центральними банками може зрештою призвести до катастрофічних наслідків у всьому світі.
Криза, котру ми переживаємо, ще дочекається своїх істориків, а поки що зрозуміло одне, й підтримує нас у цьому новоспечений лауреат Пол Кругман: треба торгувати. Торгівля не тільки збільшує ефективність економіки, але й слугує запорукою постійних контактів між людьми. А там, де є взаємовигідне економічне спілкування, не залишається місця для класової чи національної ворожнечі, заради знищення яких винахідник динаміту Альфред Нобель і заповів 94% свого майна.