Торецьк: Водна пастка

Суспільство
18 Жовтня 2018, 01:07

Прифронтове місто схоже на мурашник: з різних сторін люди несуть по декілька великих баклажок з водою. У дворах з сьомої ранку вишикувались величезні черги: з дев’ятої по адресах, визначених військово-цивільною адміністрацією, почалась безкоштовна видача води. В кранах її нема третій день, особисті запаси вичерпані, але, об’єктивно, нервова напруга, скоріш, через острах майбутнього. Бо, наприклад, у сусідніх містах, які по декілька днів потерпали від зневоднення через аварії на водогонах, ніхто навіть не організовував підвезення води і не надавав інформації. Таке трапляється всюди і навряд чи одразу стає приводом для паніки. Але в Торецьку ситуація геть інша: з власного досвіду люди знають, що їхня біда може затягтися на тижні чи місяці. В чергах за водою традиційно розгорнувся та плідно працює “аналітичний центр”:

 

– То точно водоканал вкрав ту трубу, а тепер кажуть, що Росія стріляла. До чого тут Росія! Хтось бачив ту трубу?

– Ага, казали, що Чигарі під українським контролем, то чому ж не угледіли, що ті щось розбомбили. Ось хто винний. Мовчать же!

– Нікому ми не потрібні, по телебаченню мовчать, або кажуть, що в нас все гаразд!

– Нам все одно, якими шляхами влада нам доставлятимуть воду. Ми платимо за неї, нехай з сусідніх міст везуть

– Коли в Авдіївці було важко, вся країна допомагала. Звичайно, там коксохім, що працює, там люди потрібні. А кому потрібні ми, старі, які своє вже відпрацювали.

– І скільки ми можемо терпіти цю залежність від Горлівки? Ці бойові дії будуть йти довго, невже важко побудувати автономний водогін для цілого міста?!

 

Довго просто мовчки ловити  хвилі народних думок не вдалось: особливо пильна громадянка, не побачивши в руках баклажки, суворо спитала: а ви тут хто і за ким займали? Дізнавшись, що журналістка і на воду не претендую, всі, хто стояв поруч, чомусь образливо замовкають, розвертаються спиною і гудять щось, на кшталт “А, ну все зрозуміло…” Що саме так образило, вже не дізнатися, але за цілий день в чергах довелось побачити не менше, ніж з п’ять команд з різних медіа, які робили репортажі: тема досить гучна та висвітлюється потужно.  

 

 

“Четвертий рік нічого нового – пошкоджений водогін, який йде з фільтрувальної станції міста Горлівка до міста Торецьк. На наш водонапірний вузол він йде через лінію фронту та “червону зону”, яка не так давно була розширена, коли селище Чигарі перейшло під контроль до наших військ”, – пояснює заступник голови ВЦА Торецька Сергій Винник. – “Ось в цій зоні існують декілька пошкоджень, останнє, яке зафіксували 15 жовтня, стало критичним: насоси працювали виключно на витік, тому довелось їх вимкнути, бо вся водна уходила в Чигарі, не доходячи до вузла.

 

Читайте також: Зростання на тлі низької бази

 

За нормами ми повинні отримувати біля 24 тисяч кубів води, декілька років вже отримуємо не більше ніж 20 тисяч, останні три місяці менш, ніж 17 тисяч. Так ми розуміємо, що мають місце великі втрати через витоки та пошкодження. Ми  аналізували тільки непрямі дані, бо доступу до пошкоджень немає: об’єм води, яку отримує фільтрувальна станція та надходження на вузлі дорівнює витокам”.

 

 

Після остаточного пошкодження водогону ВЦА написало лист штабу ООС, від якого отримали відповідь про гарантії безпеки від Спільного центру координації та контролю з української сторони, але за умови гарантій з того боку. За неофіційною інформацією, ОБСЕ за допомогою безпілотника зафіксувати місця витоку при пошкодженні, тільки після цього можливі перемовини про отримання гарантій. Але працювати в цьому напрямку дуже важко: в цій водяній ланці Торецьк є справжнім заручником. На відміну від ситуації з Донецькою фільтрувальною станцією, де вода подається і на окуповані міста, Торецьк є кінцевим споживачем, якісь суттєві важелі для примусу не існують.

 

 

Об’єктивно, поки що катастрофи немає. Води, яка залишилась на водонапірному вузлі, вистачить на п’ять-десять днів. Її з середи розвозять 10 автоцистерн, але тільки дві з них сертифіковані для питної води, тому вживати її без обробки людям не рекомендовано. Дві спеціальні цистерни надало обласне ДСНС, це всі, що є в області. Працівник з Маріуполя, що наповнював великі баки, якими за роки “водної війни” міжнародні організації забезпечили всі соціальні заклади міста, зізнався, що їх попередили: відрядження може затягнутися на десять діб або більше. На соціальні об’єкти возять саме цю питну воду: в дитячі садки, школи, лікарні завозили в першу чергу. Окрім основного графіка підвезення обладнані три спеціальні колонки для набирання води: з 15 до 18 годин, будуть чергувати спеціалісти ДСНС, щоб люди, які зранку на роботі, могли набрати води. Територіальний центр вже надав ВЦА адреси 81 людей, які за станом здоров’я не виходять з дому. Завтра благодійні організації через обласну МНС кожному з цього списку привезуть питну воду в пляшках. В самому центрі, де живуть інваліди та літні люди, чекають воду на завтра. Власних запасів ще вистачає, але прати вже нема чим…

 

Читайте також: Запиши діда до університету

 

У ВЦА кажуть, що за ці роки проблему намагались роздивитися під різним кутом: була спроба розробити обласну програму реконструкції системи водозабезпечення, яка передбачувала будівництво резервного водогону до Торецька від Другого донецького водогону, але, за висновками експертів, це можливо виключно після капітальної реконструкції останнього. Бо зараз він майже на межі: постійно зупиняється через аварійні ситуації, міста та селища, які знаходяться на останній черзі подання води, майже її не бачать. А тільки на реконструкцію потрібно декілька мільярдів, яких на рівні області немає. Тому зрозуміло, що проблема може вирішитися тільки на державному рівні. Зараз у місті оголошено надзвичайну ситуацію місцевого рівня.

 

 

Чому досі не прийшов час для розв’язання проблеми, хоча на відновлення Донбасу були виділені великі гроші, в тому числі, від іноземних спонсорів, не зрозуміло. Бо це питання не тільки про інфраструктуру, а й про безпеку: зараз воду для 70 тисяч людей фільтрують в Горлівці. Чи хтось може дати гарантії неможливості, наприклад, хімічного теракту з величезними жертвами? Колись в місті була своя фільтрувальна станція, але зараз її відновити її роботу навряд чи вийде — починати треба фактично з нуля. До чого ж, місцева вода не підходить для вживання, бо має високий рівень солей. А з радянських років змінились нормативи, щоб її очищувати, потрібні, знов же, величезні гроші. Ідея з очищенням шахтних вод, про яку заявляли спеціалісти київського політеху, поки що не переконала в доцільності інвестицій високих чиновників та має ще “сиру” недопрацьовану базу. Тому швидких варіантів, якщо так можна казати про чотири роки війни, немає… За найгіршими прогнозами, торечани скоро можуть постати перед фактом зимування не тільки без води, а ще й без опалення. Ось і виходить, що Торецьку залишається сподіватися тільки на домовленості та “добру волю” окупантів. Така собі “усмішка пропаганди”…

 

Читайте також: Українське село: вимирання чи еволюція

 

Після спілкування в черзі взагалі важко відчувати оптимізм щодо дії державної пропаганди та інформаційного сповіщення. Люди скаржаться, що отримати інформацію щодо ситуації можна тільки в Інтернеті: ВЦА сповіщає людей на сайті та в соцмережах. А ті, хто не є користувачем, а таких в Торецьку дуже багато, сподіваються тільки на “сарафанне радіо”. Єдина газета виходить раз у тиждень, місцеве телебачення тільки на каналі в Інтернеті на вихідних, немає радіо чи інших засобів швидкого сповіщення. Тут тільки півроку тому офіційно вимкнули російське телебачення. І тому досі у багатьох, особливо, у літніх людей, є базове розуміння, що біда не зі сходу, а з заходу. Суттєвої комунікації з військовими, зокрема, з цього приводу та інших випадків обстрілів та пошкоджень, теж майже немає. Тому і часто народжуються тут в чергах різні варіанти, куди поділась та труба і чому її не захистили…