Київ-Пас і Київ-Південний. Столичний експрес
Київ-Пасажирський, як і належить центральній залізничній точці країни, – це цілий комплекс аж із трьох столичних вокзалів: Центральний, Південний та Приміський.
Головна станційна споруда – Центральний вокзал – проектувалася радянськими китами архітектури Олександром Вербицьким та Павлом Альошиним. Зведена у 1927–1932 роках, ця будівля стала яскравим втіленням українського барокоз конструктивістськими рисами.
Південний вокзал сполучений із Центральним так званим конкорсом – пішохідним переходом, що нависає над коліями.
Львів. Левовий двірець
Історично перший вокзал на території сучасної України – львівський. А все завдяки Програмі у справах залізниці, яку ще 1841 року затвердив уряд Австрійської імперії та якою передбачалася розбудова залізниць на Галичині. Лінія з Відня до Львова мала бути прокладена до січня 1864-го.
Відкриття головного залізничного вузла міста Лева відбулося за два роки до визначеної дати: восени 1861-го на станцію гордовито прибув із Перемишля потяг на ім’я «Ярослав». Окрім паротяга та вантажних платформ, до складу поїзда увійшли два пасажирські вагони.
Нинішня вокзальна будова – друга за ліком. Наприкінці ХIX століття її попередниця була вже не в змозі впоратися із шаленим потоком охочих скористатися послугами перевізників-залізничників. Понад дюжина архітекторів, скульпторів, інженерів працювали над остаточним проектом нового палацу, як іноді називають вокзал галичани. І після відкриття у березні 1904-го львівський вокзал став справді одним із наймодерновіших у Європі – майже палац.
Війни ніколи не оминають основних артерій сполучення їхніх учасників. Львів не став винятком… Кінцева повоєнна відбудова завершилася лише в 1960-х роках.
Та хай там що, чи не єдиний в Україні величний дебаркадер із металу та броньованого скла родом із чеської Острави над головами щойно прибулих гостей міста – беззаперечно найкраще нагадування про походження львівського вокзалу.
Чернівці. Цугові стрічання
Попри три роки «вікової» різниці, після свого відкриття чернівецький вокзал одразу став прямим конкурентом львівського. Інакше й бути не могло. Брама до столиці Буковини, однієї з чільних колоній Австро-Угорщини, мала бути достойним місцем для прийому найпочесніших та найвибагливіших єврогостей.
Двоповерховий вокзал у стилі віденського модерну, увінчаний зеленим куполом на 20-метровій висоті, і досі зустрічає прибулих на чернівецький перон. Як і щиро вітає туристів піднятою в небо рукою силует напівоголеної жінки на фронтоні будівлі. То богиня-вісниця Ірида. Її з обох боків оточують чотири янголи – двоє тримають у руках квіти, інша пара зображена зі стрілами: мовляв, чернівецькі амурчики потурбуються, щоб ви залишилися закоханими у їхнє місто.
Душевне стрічання та прощання – в традиціях головної буковинської залізничної станції. Колись потяги, що прибували до Чернівців, називали цугом (від німецького zug – потяг. – Ред.). Кожне відправлення цугу супроводжувалося веселими композиціями у виконанні оркестру. Ця традиція збереглася, хоча й дещо трансформована. Аудіозапис фірмової мелодії проводжає і сьогодні кожен пасажирський потяг.
Харків. Кіногерой-гігант
Сучасний вокзал Харкова на початку ХХ століття був одним із найбільших у Російській імперії. Та й зараз за габаритами підтримує свій статус гіганта. Об’єм його – 80 тис. кубометрів, висота залів дорівнює висоті 9-поверхівки, а вежі сягають навіть 15-поверхового будинку. Звідси можна без пересадок дістатися у добрий десяток країн світу, наприклад, у Німеччину, Литву, Болгарію, Азербайджан чи Узбекистан.
А порівняти первісну довоєнну споруду харківської станції зразка 1896-го із нинішньою у стилі сталінського ампіру родом із 50-х років минулого сторіччя цілком можливо. І не лише за світлинами. Документальний фільм Альфреда Федецького, одного з перших за часом кінематографістів Російської імперії, під назвою «Огляд Харківського вокзалу у момент відправлення потягу з начальством, що перебуває на пероні» є взагалі третьою знятою російською кінокартиною… Й зміст його цілком відповідає найменуванню.
Одеса. Сухий порт
Одеський залізничний сміливо можна охрестити «сухим морським причалом». Ще б пак! Двадцять хвилин пішки від виходу в місто, і ви вже біля бронзового Дюка, на Потьомкінських сходах, а там до моря – рукою сягнути.
Регулярний рух тут відкрили ще в далекому 1865-му. Проект тогочасної будівлі розробляв петербурзький зодчий Шретер. Зведення відбувалося під керівництвом міського архітектора Бернардацці.
У 1944-му, в останні дні окупації, неокласичну споруду одеського вокзалу підірвали. Введений в експлуатацію 50 років тому вокзал за проектом Чупріна повністю відтворює колишню станційну будівлю Південної Пальміри.
Івано-Франківськ. Вікно у Карпати
На перон цього вокзалу свого часу виходили цісар Франц Йосиф І та композитор Микола Лисенко. Зараз для більшості туристів він є всього лише перевантажним пунктом на шляху до гірської височини.
Та не зовсім вузлове значення колишнього станіславівського, нинішнього івано-франківського вокзалу не применшує його естетичних принад. Грандіозний купол будівлі є окрасою місцевого пейзажу та видніється майже з будь-якої точки міста.
На п’ять років молодший за свого львівського побратима вокзал Станіславова все ж увійшов в історію… вітчизняної електрифікації як перша споруда цього міста, освітлена електричними лампами. Майже 105 років тому на Старий новий рік, немов святкова ялинка, засяяла залізнична станція, оздоблена «гірляндами» виробництва німецької фірми «Сіменс і Гальске».
Відтоді будівля вокзалу у стилі неоренесанс із безліччю напівкруглих вікон купається у м’якому світлі величезних люстр залів очікування. А після недавньої реконструкції кількість світильників лише збільшилася. Що, власне, нині не є таким уже винятком, як у давні часи.
Сімферополь. Біла мечеть
Ворота Криму – сімферопольський залізничний вокзал. Світла будівля в італійському стилі із фірмового каменю півострова – інкерманського – немовби втілює гостинність курортного півострова. Простір, сонце, море – ось, що обіцяє туристам візитівка міста.
Біла мечеть, італійський дворик, античний храм… Перелік асоціацій можна продовжувати. Творіння радянського архітектора Душкіна таки увібрало в себе колорит Криму.
Найперше, що впадає у вічі, – вокзальна вежа з годинником заввишки 42 м. Навколо циферблату – знаки Зодіаку. Якщо пильно придивитися, то послідовність зображень на ньому є хибною. Помилки припустилися ще на стадії будівництва.
Вежа також має ще одну таємницю, хай менш космічного, але більш практичного значення. Саме у ній прихована артезіанська свердловина, а система насосів та резервуарів повністю забезпечують станційне господарство водою.
І третім секретом сімферопольського вокзалу є наявність його… двійника. Переконатися в цьому неважко – варто відвідати російський курорт Сочі. Оце по-радянськи – використати креслення вдруге, а унікальність і оригінальність – то щось таке, буржуазне… Щоправда, до зимової Олімпіади-2014 тамтешню станцію можуть відреставрувати до невпізнання з її старшим українським колегою.
Дніпропетровськ. Прощання слов’янки
Спершу, 1884 року, станція тут називалася Катеринославом. Вокзальна споруда була іншою, та не пережила Другої світової війни. Нині ж у місті на правому березі Дніпра бачимо творіння рук того-таки архітектора Олексія Душкіна, автора проектів уже відомих нам будівель сімферопольської та сочинської залізничних станцій. Тому біла колонада головного порталу невловимо натякає, що звідси недалеко вже й до Криму. Нинішній дніпропетровський вокзал цього року святкує ювілей – 60 років.
Щодоби понад 70 пасажирських потягів, прибуваючи на перон, чують привітну мелодію фірмової пісні «Дніпропетровськ – мій рідний дім», а від’їжджають під традиційне «Прощання слов’янки».
Жмеринка. Залізничний корабель
І хоча за своїми регіональними параметрами жмеринська залізнична станція ніби й не вписується в наш рейтинг, та не згадати цього високохудожнього творіння архітектора-будівничого Журавського совість не дозволяє.
Складне планування, модерн ззовні, ренесансні мотиви у внутрішніх інтер’єрах, царська зала з окремим виходом на платформу… Та й взагалі форма будівлі у вигляді корабля, що прямує до моря, – все це забезпечило потрапляння жмеринського вокзалу у список пам’яток архітектури національного значення. А те, що стоїть він на території дубового пралісу, дало фору у розвитку статусу однієї з найбільших вузлових станцій України.
Подібність споруди до вокзалу баварського Мюнхена (і тут архітектори трохи змавпували!) зникла одразу після додавання греко-римських елементів у фасаді та барокових акцентів всередині. Так народився стиль, що згодом дістав назву українського модерну.
Зі зведенням вокзалу у Жмеринці пов'язана трагічна доля його будівничого. Збереглися свідчення, що коли російський цар Микола II приїхав подивитись на новобудову, першими імператорськими словами були: «Вот сукин сын». Журавський начебто почув їх і сприйняв як незадоволення монаршої особи його роботою. Наклав на себе руки – застрелився. Насправді ж Микола ІІ буцімто у такий спосіб висловив захват від творіння талановитого архітектора.