Burzum– Fallen(2011)
Після появи торік альбому Belus– першого після звільнення Варга Вікернеса, швидкий вихід нового диску став для багатьох його прихильників приємною несподіванкою. Fallen відрізняється від попередника і тематикою, і звучанням. Це альбом-елегія, найбільш «камерний» з усього метал-доробку Burzum, де в чому навіть ніжний – недарма сам Варг казав, що на Fallen найбільший вплив справила класична музика, яку він полюбляє слухати. Однак загалом це так само Burzum – похмурий і агресивний. Використання чистого вокалу і майже «гаражна» рок-основа саунду ще раз засвідчують, що Варг, за його ж словами, давно грає не так blackmetal(сучасних представників якого він категорично не сприймає), як музику Burzum, яка вже на початку 1990-х була, по суті, цілком самостійним феноменом.
Fallen– альбом оригінальний і сильний, зокрема, й із погляду лірики, без розуміння якої слухати диск сенсу мало. Ідейно-поетична складова Burzum завжди була дуже важливою, вона вимагає від слухача обізнаності в язичництві, глибокого розуміння образів та естетичного чуття, які допоможуть адекватно прочитати меседж цієї музики. У Fallen він не лише рішучий, а нерідко й урочисто-звитяжний, завдяки цій рисі його можна небезпідставно порівнювати з Belus.
Soror Dolorosa – Blind Scenes (2011)
Andy Julia, барабанщик знаменитих Peste Noire та інших, менш відомих французьких метал-груп, кілька років тому започаткував разом з трьома однодумцями новий проект, ставши його вокалістом. Найцікавіше те, що SororDolorosa чітко орієнтована на пост-панк / готичний рок зразка 1980-х років, а отже їхня музика не лише меланхолійна, а й лаконічна у своїх виражальних засобах. Група, наприклад, обійшлася без клавішних.
Некваплива ритм-секція, флегматично-інтровертні гітарні рифи, красивий, не істеричний, але сповнений емоцій вокал, який, що особливо важливо, тонко корелює з провідними мелодіями – все це сприяє стійкому враженню, що їхню музику неможливо не любити, а щонайменш півальбому – це однозначні хіти. Blind Scenes– особистісний, навіть інтимний альбом, цілком можливо, що він взагалі найкращий цьогоріч у європейській рок-музиці.
Screenatorium– Flyentists(2011)
Вже третій повноформатний альбом від французької формації Screenatorium, загалом розвиває добре знаний слухачам стильовий почерк, що спирається на трьох китів: бристольський саунд, меланхолійність і камерність. Напевно, тепер вже всі здогадались, що йдеться про добірний психоделічний трип-хоп.
Поверхові критики часто називають Screenatorium похмурою групою, але атмосфері нового альбому цей епітет не личить – вона радше загадкова і споглядальна, в ній немає нічого гнітючого. Інша річ, що тендітна краса їхніх повільних бітів, примарних голосів в семплах, та достоту віртуозних аранжувань, що нерідко розвиваються довкола фортепіанних тем, безперечно спонукають слухати цей диск в осінніх сутінках та ночами. Ніжний голос вокалістки Nawelle Saidi звучить у такому супроводі напрочуд органічно. Для створення Flyentists було запрошено також бек-вокалістку Astrid Van Peterssenі трубача Manu Aurousset, який додав особливого шарму трекам альбому.
Однак є й моменти, які відрізняють цей диск від його попередників, – він більш інтровертний за настроєм, більш мінімалістичний з погляду композиції (зокрема, лишились в минулому експерименти з хіп-хоповою читкою), проте зовсім не втратив на атмосферності поєднання електронних та живих інструментів. Складається чітке враження, що Screenatorium не лише натхненні, а й зрілі музиканти, яких нині можна вважати одними з лідерів стилю.
БратиБлюзу– The City that Never Sleeps (2011)
Знану в середовищі поціновувачів джазу група братів Левицьких, що творить з далекого 1992 року, слухачі цілком могли встигнути призабути, адже з 2000-го, коли вийшов її попередній (доволі короткий за тривалістю) альбом, офіційно видавався лише один концертний запис. The Citythat Never Sleeps,як і належить плиті з такою назвою,створювався у Києві та Відні, і з нього одразу чути, що нинішня музика групи є майстерним поєднанням різних стилів (від арт-року до джазу та newage), які тісно переплітаються між собою.
І це саме той щасливий випадок, коли щось аналізувати в цьому букеті зовсім не хочеться, позаяк виникає бажання слухати, і неодноразово. Музикантам цей диск однозначно вдався: його легка, невимушена атмосфера годиться для культурного відпочинку, в ній чимало простору, легко дихається. Найближча паралель в сучасній українській музиці – чернівецький проект «Самата».
КораЛЛі – Є! (2011)
Дебютний альбом івано-франківської етно-фанк-рок групи «КораЛЛі», яка не перший рік активно бере участь в українських фестивалях і напівжартома самовизначається як «рок-вар’ятЕ», лишає по собі дуже неоднозначні враження. З одного боку, чималий для молодої команди досвід роботи на сцені не може не відчуватись: гурт не лише впевнено володіє інструментами (серед яких окрім традиційних для рок-музики є й сопілка, дримба та трембіта), добре почувається у своїй стильовій ніші, а й досягла непоганого балансу у студійному звучанні, завдяки якому «Є!» легко слухається. До того ж цей диск, в якому міститься аж 15 треків, триває майже 47 хв, що можна вважати оптимальним для одноразового слухацького «запливу». Також їм не відмовиш у драйвовому саунді, але це суто фестивальна музика за всіма параметрами, і слухати її вдома в альбомному форматі дивно.
Мінусів також немало. Згадана «прилизаність» саундпродюсування віддає поп-панком більше, ніж треба. Крім того, таке звучання дещо дисонує із легковажно-роздовбайським образом, який музиканти (двоє гуцулів і троє лемків) старанно ліплять протягом усього лонгплею. В результаті віриш їм не до кінця, це все має надто цивілізовану обгортку. В цьому аспекті музикантам варто було б повчитися у «Перкалаби», хоча в мене немає сумнівів, що вони, молоді й амбітні, своїм звучанням наразі задоволені. З погляду текстів альбом переважно доволі слабкий, хоча можна було б на це дивитись крізь пальці завдяки потужній грі музикантів, якби композиції не були таким перенасиченими вокалом (доброю половиною яких є речитативи). Однак, попри всі неоднозначності, я не сумніваюсь в успіху цього альбому у тих, хто добре знає «КораЛЛі» за фестивальними виступами або просто любить бадьору танцювальну музику зі стійким етно-поп-фанк-рок-присмаком.