1957 року індійський посол Крішна Менон виступив з найдовшою промовою за всю історію Ради Безпеки. Загалом промова тривала 8 годин. Але не договоривши до кінця Менон втратив свідомість і був госпіталізований. Через певний час дипломат повернувся і ще годину закінчував промову в той час як лікар міряв йому тиск.
«Рада Безпеки вважає це суперечкою. Це не суперечка через територію. Перед вами стоїть лише одне питання і це питання – проблема агресії», – заявив Менон під час дебатів щодо Кашміру.
Найдовшою промовою за історію Генеральної Асамблеї ООН відзначився і президент Куби Фідель Кастро. Його перша в ООН промова 1960 році тривала 4,5 годин і відзначилась значним антиамериканізмом.
«Якби Кеннеді не був мільйонером, був би неписьменним і неосвіченим, тоді він очевидно зрозумів, що не можна повставати проти селян», – заявив тоді Кастро.
Микита Хрущов також запам’ятався одним з найяскравіших й знакових епізодів, коли намагаючись змусити замовкнути філіппінського депутата (який виступав проти радянського імперіалізму) зняв черевика і почав стукати ним по трибуні.
Під час дебатів з приводу розстрілу американського літака-розвідника U-2 над територією Радянського Союзу, посол США Генрі Кебот Лодж вирішив піти у наступ.
Зі словами «так сталося, що сьогодні я маю з собою конкретний приклад радянського шпигунства» він дістав дерев'яну статуетку, яку було подаровано посольству США в Москві радянською стороною, і пінцетом дістав з дзьоба орла крихітного мікрофона
Знаковою стала також промова лідера Палестини Ясіра Арафата в 1974 році, коли він розкритикував сіонізм.
«Старий світовий порядок руйнується на наших очах, а імперіалізм, колоніалізм, неоколоніалізм та расизм, якими керує сіонізм, неминуче загине», – заявив Арафат.
У 1987 році президент Нікарагуа Даніель Ортега використав платформу ООН, щоб напасти на політику США в Центральній Америці, зокрема підтримку диктатури Сомоси.
«Перед консультаціями з гарячими головами, які представляють різні варіанти такі як військові вторгнення, пам’ятайте, президент Рейган, Рембо існує лише в кіно», – підкреслив Ортега.
Президент Венесуели Уго Чавес завжди любив увагу і використовував Генеральну Асамблею для своїх вистав. Найяскравішим моментом став його виступ, коли він в 2006 році порівняв президента США Джорджа Буша з сатаною.
«Вчора сюди приїхав диявол і досі пахне сіркою», – заявив тоді Чавес. «Більше не пахне сіркою», – відмітив він вже за президентства Барака Обами.
У 2006 році президент Судану Омар аль-Башир заявив, що тодішня бійня в Дарфурі, яку президент Буш назвав «геноцидом», насправді була схемою, придуманою західними організаціями для того, щоб отримати фінансування. У кулуарах зустрічі, Башир пішов ще далі, звинувативши Ізраїль і сіоністські організації у поширенні брехні для того, щоб послабити уряд Судану.
Для нападів на сіонізм ООН в 2008 році використав і президент Ірану Махмуд Ахмадінежад.
«Гордістю, цілісністю та правами американських і європейських громадян маніпулює невелика, але брехлива група людей, які звуться сіоністами. Будучи незначною меншістю, вони однак домінують у вирішення важливих фінансових та грошово-кредитних питань, а також у прийнятті політичних рішень в ряді європейських країн та США у складний та таємний спосіб», – відмітив Ахмадінежад.
Після 40 років правління лівійський лідер Муаммар Каддафі вперше звернувся до Організації Об'єднаних Націй на Генеральній Асамблеї в 2009 році і надолужив втрачений час. За 100 хвилин промови Каддафі перерахував всі скарги і теорії змови, звинувачуючи США в розробці свинячого грипу і ставлячи під питання розслідування вбивства Джона Кеннеді. Він також пов’язав Раду Безпеки з Аль-Каїдою.
«Це треба називати не Радою безпеки, а радою терору», – заявив лідер Лівії.
Каддафі також шокував США намагаючись розмістити бедуїнський намет в Ньою-Йорку, перш ніж отаборитись на задньому дворі Дональда Трампа.