Всім привіт!
В останні десь 36–48 годин надходить дедалі більше повідомлень про певний «прорив» на півдні Запорізької області. Спробував перевірити, поки не можу довідатися подробиці: схоже, залучені війська – з будь-якої зі сторін – все ще «повністю занурені у процес». Тобто, нікого ще не вивели у тил, щоб він розповів, що там відбувається, зарядив телефон, завантажив відео тощо.
Отже, коли ви мене питаєте (а я отримав кілька таких питань) про те, який саме «прорив» вдалося здійснити, – а ще кому, і де?…
Гадки не маю.
Найкраще, що я можу робити, – це аналізувати. Це і зроблю нижче.
Так, поза сумнівом, складається загальне враження, ніби бій на «великій ділянці в районі Роботиного–Новопрокопівки–Вербового» наразі «сягає кульмінації». Раніше вже повідомлялося, що наприкінці серпня та на початку вересня росіяни перевели на цю ділянку лінії фронту частини чотирьох різних дивізій ВДВ, і згодом організували серію (жорстких) контратак «по флангах» українського просування. Відомо, до прикладу, про наступ 56-тої бригади ВДВ (у поєднанні з 291-м МСП) на південно-західне Роботине, одночасно із атакою 108-го полку [знайшли інформацію лише про 108-й полк, хоча Купер пише так, ніби це бригада – перекл.] ВДВ з боку Вербового у західному напрямку. Про це я вже писав раніше.
Якщо вже «ми» – усі, хто сидить у соцмережаж за тисячі кілометрів від подій, що розвиваються, – мали змогу «стежити» за цим перекиданням російських військ, то штаб Оперативно-стратегічного угруповання військ «Таврія» про це теж точно знав – і до того ж мав значно краще розуміння ситуації. Тож не дивно, що українці відреагували на ці дії залучення другої артилерійської бригади для підтримки тих 5 бригад, що були залучені до наступу на токмацькому напрямку. Приблизно ситуація виглядала таким чином:
- дві артилерійські бригади десь між Оріховом та Малою Токмачкою (саме через це ПКС взялися активно бомбардувати дану територію в останні чотири тижні);
- 65-та механізована діяла в районі Копаней, стримуючи росіян на тій ділянці;
- 47-му механізовану було задіяно на західному фланзі українського просування, там вони захищали Роботине;
- 118-та механізована діяла на східному фланзі (на північний захід від Вербового), а також
- 46-та аеромобільна та 82-га десантно-штурмова продовжували наступ на південь.
Судячи з повідомлень росіян, їхні контратаки, певно, змусили 118-ту відступити, десь на «два поля», проте: наразі вже зрозуміло, що це їм далося ціною кривавої різанини. Тоді 108-й полк ВДВ було понівечено українською артилерією: його залишки відвели назад убік Токмака за замінили 234-м полком ВДВ.
Читайте також: Українці вперше в історії уразили підводний човен крилатою ракетою з літака. Згадуємо й інші успішні операції
Далі з’явилися повідомлення (з українського та російського боку) про те, що російська 810-та бригада морської піхоти – яку, як відомо, перекидали на захід та південний захід від Роботиного, станом на кінець серпня, – зазнала таких втрат, що росіяни були змушені відвести її залишки в район Токмака. Також у новіших повідомленнях з українського боку йшлося про те, що ЗСУ (а саме, напевно, йдеться про 47-му механізовану) просуваються на захід та південний захід від Роботиного. Дійсно, наразі навіть росіяни повідомляють про просування ЗСУ «на південному заході» від Роботиного і (значні) втрати, яких в процесі зазнають частини 76-тої та 104-тої дивізій ВДВ.
Однак, не певен, про які саме полки йдеться: мабуть, про 56-й полк ВДВ?
Наразі доволі впевнено можна сказати, що станом на 18–19 вересня українці розширили свою лінію зіткнення на північних підступах до Новопрокопівки і – серед іншого – закріпилися на великій фермі на північ від села. Відтоді вони, напевно, захопили також низку будинків (тобто, їхні руїни) далі на захід. Зважайте, однак, що на північний захід від Новопрокопівки ЗСУ все ще не минули «велике» російське мінне поле. Тобто, бої у цьому районі – «особливо складні».
Разом з тим, немає рис того чи іншого «прориву» українців на цій ділянці. Якщо він і стався, то десь в іншому місці.
Основний бойовий танк Challenger II зі складу 82-гої десантно-штурмової бригади мчить у бік фронту в районі Вербового.
На схід від Новопрокопівки…
Як відомо, вже щонайменше тиждень тривають жорстокі бої вздовж 2-гої протитанкової траншеї – і далі на південь. На відео на кшталт цього, знятого 17 вересня, видно як російські ВДВ, за підтримки артилерійського вогню, змушують відступити українську штурмову групу (певно, зі складу 82-гої ДШБр). Пізніше з’явилося відео, на якому українські бронетранспортери зачищують проїзди крізь мінні полі далі на схід, вздовж західної та південної частини Вербового.
Звісно, всі радісно зустріли звістку про «прорив», ОДНАК: як на мене, наявність української бронетехніки на південь чи схід від 2-гої протитанкової траншеї, розташованої на захід від Вербового, – все ще «недостатньо для підтвердження» того, про що вже повідомлялося у серпні. Факт, що українська піхота захопила тут частину цієї перешкоди, а ще — і це набагато важливіше — багато менших російських польових фортифікацій на південь і схід від неї. Тож даруйте, але «нічого особливого».
«Проте» вже зо три дні «ведевешники», задіяні у районі Вербового, гірко нарікають у російських соцмережах. Вони — здається, це дєсантніки з «уламку» 76-тої дивізії ВДВ — скаржаться, що їх «розстрілюють, як куріпок у тирі» (крім того, місцеві мешканці їх ненавидять, вони втомлені, хочуть додому і взагалі не розуміють, за що вони тут воюють). Справді, два дні тому вони також почали нарікати на «прорив», а вчора про щось таке заявив офіційний Київ, хоч і без конкретики.
Читайте також: Втрачений сезон. Як харківські астрономи намагаються відновити понівечені росіянами телескопи
Однак питання щодо напрямку цього прориву поки зостається без відповіді: що це за «прорив» і де він знаходиться?
Вибачте, наразі незрозуміло: як уже написано вище, задіяні підрозділи «досі там», тривають бої, тому немає ні деталей, ні фото чи відео.
Тому єдине, що я можу вам запропонувати, це спробувати застосувати дедукцію.
Вже кілька тижнів точаться розмови про таку собі дорогу, що сполучає Новопрокопівку та Вербове. Кажуть, десь із 15 вересня ЗСУ взяли цю дорогу під «вогневий контроль». Тобто: припинили використання цієї дороги росіянами, оскільки можуть вільно її обстрілювати.
А 22 вересня з’явилися повідомлення про те, що ЗСУ «перерізали» цю дорогу.
Проблема (принаймні, для мене) от у чому: попри всі зусилля, я не можу знайти там «дороги» — не бачу нічого такого північніше від траси, яка сполучає Очеретувате з Романівським, а відтак із Вербовим.
Напевно, має бути якась «польова стежина» вздовж яру, біля якого я поставив позначку «1429 МСП» на мапі нижче. Та я не маю доказів на підтвердження того, що українці зайшли аж так далеко. Принаймні, поки що.
З огляду на появу російських підрозділів ВДВ у другому протитанковому рові на схід від Новопропкопівки ще 17 вересня, припускаю, що росіяни перекинули на цю ділянку фронту 237-мий полк ВДВ. В такому разі не здивуюся, якщо 46-та аеромобільна або 82-га десантно-штурмова бригада українців «відповіла» спробою обійти цих дєсантніків з флангу, просуваючись уздовж посадок у південному напрямку — тобто до того яру. Внаслідок такого просування вони справді могли «перерізати дорогу між Новопрокопівкою та Вербовим». Проте не маю жодних доказів на користь цього: на цій ділянці фронту «багато знаків питання».
Читайте також: Том Купер: Знімаю капелюха перед операцією ПС ЗСУ. Створюється враження, що головну російську базу в Чорному морі захищають підлітки
Можете назвати мене «консервативним» (на додачу до «українського посіпаки», «русофоба», «упередженого» та купи інших прізвиськ), але: чи то я пропустив щось важливе, чи то… що ж, наразі я не розумію, як ЗСУ можуть «пробитися» між висотами 169, 166 та 162 та Вербовим — ділянка на мапі, де розташовано «позначки» шістьох російських полків, зокрема 71-го, 201-го, 210-го мотострілецьких, 3-го і 14-го БАРС (та, навздогад: 237-го ВДВ), — якщо спершу не захоплять ці висоти. Українцям потрібно взяти їх та позбавити росіян доброго огляду поля бою, якщо вони хочуть продовжити просування у південному напрямку. І хоч немає жодних сумнівів у тому, що різні підрозділи ЗСУ намагалися захопити принаймні висоти 166 та 169 — і то кілька разів — ще з середини серпня, поки що немає доказів (чи повідомлень) щодо успіху таких спроб.
…Тобто росіяни досі перебувають на панівних висотах довкола поля бою.
Я собі думаю, що саме бої за ці три панівні висоти визначать результати всієї битви. Доки росіяни займають ці висоти, вони мають добрий огляд поля бою (це видно із десятків їхніх відео кількох минулих днів), — а це означає, що українці не можуть їх обійти і справді «прорвати» їхню оборону.
…Саме з огляду на все перераховане мені так важко збагнути, що мають на увазі росіяни та офіційний Київ, коли говорять про «прорив».
Що ж, гадаю, нам доведеться повернутися до звичної справи: терпляче чекати на свіжі новини.
Опубліковано 24.09, близько 9.00 за Києвом.
Переклад: Микола Ковальчук, Антон Шигімага
Редакція: Ростислав Семків
Оригінал