Токсичний Офіс генпрокурора

В українському журналістському словнику є багато слів, про зміст яких вже мало замислюються, але вживають постійно. Часто це прикметники з емоційним забарвленням. "Одіозний'', ''скандальний'', ''токсичний'' тощо. Зрозуміти це повністю я ніколи не міг і виступав скоріше проти їхнього вживання. Мені здавалося, що слід навести неспростовні аргументи на підтвердження конкретних недостойних вчинків, а не спрощувати собі роботу, заочно записавши когось до ''одіозних''. Маю визнати, що за останні два дні переконався у своїй неправоті принаймні щодо одного з перелічених слів – ''токсичний''. Тепер я знаю справжній його сенс. Це ознака, отримавши яку, позбутися вже не зможеш. Це як ідентифікаційний номер платника податків або герпес. При цьому точно визначити момент, коли хтось стає токсичним неможливо. Просто всі навколо якимось майже містичним чином це відчувають. 

Читайте також: Суд відпустив з-під варти усіх обвинувачених у розстрілах беркутівців​

''Суслика видишь? И я нет. А он есть'', – навряд цитата з російського фільму "ДМБ" описувала саме це явище. Однак для пояснення української політичної токсичності непогано підходить. Типовий приклад такого політика – екс-генпрокурор Юрій Луценко. За час його перебування на посаді Луценко міг замислювати будь-що. Однак тільки він починав реалізувати задумане, навколо вже здіймався ґвалт. Можна на хвилину навіть припустити, нібито Луценко був янголом у людській подобі, посланим вищими силами для боротьби зі злом. Однак реалізувати задумані добрі справи у нього від початку не було можливості. Просто він був токсичним, і ніхто не сприймав його заяви про справедливість, чесність і порядність усерйоз. Знаєте, коли саме Луценко став токсичним? І я не знаю. А токсичність є.

Нині екс-очільник Генпрокуратури на відпочинку, а політична токсичність лишилася і косить нових жертв. Руслан Рябошапка, Віталій Касько, Віктор Чумак, Віктор Трепак та інші представники нової команди ГПУ до останнього часу були в неофіційному та суто символічному шорт-листі на включення до когорти ''хороших хлопців'' і ''реформаторів''. Не питайте, що насправді це значить. Просто такі закони формування публічної репутації в Україні. Найгірше їх можна було назвати в світській розмові ''неоднозначними'', але обов'язково додати, що ''треба спостерігати''. Це було до 27 грудня. Вже зранку 28-го вони різко стали токсичними. Насправді, у фіксації цієї дати й була мета колонки, яку ви читаєте. На запитання ''Коли саме?'' – тепер буде чітка відповідь. Навряд чи керівники ГПУ зараз розуміють, що вони зробили передусім для власних кар'єр. Навряд чи вони усвідомлюють, що усі опинилися в одному човні незалежно від того, хто більше чи менше доклався до звільнення з-під варти обвинувачених у розстрілах на Майдані беркутівців. 

Суспільство в Україні не звикло розбиратися у ступенях провини. Людська пам'ять дуже погано утримує деталі окремих подій, але дуже добре зберігає загальне враження. Воно й залишиться. ''Ааа, це той з Генпрокуратури? Ну яяясно'', – казатимуть тепер у побутових розмовах, не уточнюючи, що саме і про кого ясно. Не варто розраховувати, що переважна більшість людей оцінить справжній історичний масштаб рішення, до якого доклалися очільники ГПУ, змінивши групу прокурорів у процесі щодо розстрілів на Майдані, та прямо відкривши шлях для обміну беркутівців. Про перипетії цього процесу, який також поставив хрест на надіях принаймні на частково справедливе судочинство в резонансних справах, вже написали чимало й емоційних колонок, і сухих новин. Переконаний, що вже в найближчі дні деталі дводенної драми в Апеляційному суді Києва забудуть. Забудуть, щойно країну облетять фото і відео зустрічі полонених з родинами та сповнені радості очі на цих світлинах. Президент Зеленський не зазнає репутаційних втрат, а натомість отримає ще балів до й без того вражаючого рейтингу.

Це не стосується очільників Генпрокуратури. Їх не буде на згаданих фото і відео. Вони залишаться наодинці зі враженням про кричущу несправедливість. Із враженням про свого лідера Руслана Рябошапку, який не набрався сміливості бодай зустрітися із родинами загиблих на Майдані і особисто пояснити своє рішення. Вони асоціюватимуться з очима людей, які втратили сподівання на бодай символічне покарання убивць їхніх дітей. 

''Відновити довіру до прокуратури: місія здійсненна'', – звертаються до нас керівники прокуратури зі сторінок останнього в історії друкованого номера ''Дзеркала тижня''. Такий текст можна навіть прочитати, якщо його написали умовні ''хороші хлопці''. Можна критично оцінити, можна погодитися з доводами або ні. Однак єдине, що виникає після прочитання заголовку за авторством токсичних керівників ГПУ, – гіркий сміх. Вони можуть бути хоч янголами, тепер це вже не має значення.