Проект кінострічки, заснованої на романі ужгородського письменника Олександра Гавроша «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу», з’явився торік, коли дніпропетровські продюсери Володимир Філіппов та Андрій Суярко завершували картину Михайла Іллєнка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь». І першим їхнім ходом конем було затвердження як режисера відомого українського коміка Віктора Андрієнка, який разом із Ігорем Письменним написав і сценарій. Наразі «Іван Сила» є єдиним запущеним у виробництво фільмом зі 100-відсотковим державним фінансуванням. Унікальність проекту полягає ще й у тім, що він знімається у чотирьох містах, події стрічки стосуються трьох країн; головну роль виконує донеччанин Дмитро Халаджі, якого, до речі, так само, як і Івана, визнавали найсильнішим у світі. Режисер Віктор Андрієнко розповів Тижню про цей непростий історичний, костюмований фільм для дітей.
У. Т.: Як почався цей проект? Вас не здивувала пропозиція продюсера зняти не гумористичну стрічку, що відповідало б вашому амплуа, а дитячий фільм, до того ж повний метр, чого ви до цього не робили?
– Насправді я знімав і документальні фільми, і телевізійні. Але річ не у форматі чи жанрі. А в самій можливості. Володимир Філіппов зізнався, що всі відмовляли його пропонувати такий проект саме мені, проте він відчував, чого не міг пояснити нікому, що я можу це зробити. Він у мене повірив. Єдиною умовою, яку я висунув, був якісний сценарій з моїм баченням його розвитку, мене навіть гроші не цікавили. Його умовою – дитяча тематика. На тому й зійшлися. І я почав шукати, перерив мішки сценаріїв з «Коронації слова», проте нічого вартісного не знайшов. А тоді побачив у своїх львівських знайомих книжку Олександра Гавроша. З неї все й почалося.
У. Т.: У вашій картині має бути до 10% анімації, що для українського кіно є нововведенням. До того ж ви створили і так званий аніматик – візуалізовану комп’ютерну модель фільму. Який за таких умов ступінь свободи режисера?
– Давайте подумаємо: у сценарії в сцені на вокзалі у нас є сам вокзал, який має відповідати початку XX сторіччя, такі самі вагони і 300 людей масовки. Чи не краще це намалювати?.. Модель аніматика сприяє роботі з акторами: перед зйомками певної сцени я їх збираю і конкретно показую, як воно має бути.
У. Т.: Гадаю, така система суттєво спростила вам роботу і з Дмитром Халаджі, адже він не актор. Як ви його обрали і як готували до першої в житті ролі в кіно?
– Знайшов випадково. А те, що він не актор, просто не мали виходу. Але ми придумали одну цікаву штуку. Коли зрозуміли, що не зможемо отримати і актора, і людини з необхідними фізичними даними, ми в Діми просто прибрали текст. І він почав працювати очима, так би мовити, внутрішньо.
Хоч би яким був актор, з ним все одно треба розмовляти. Актори як малі діти, до кожного потрібно мати свій підхід: комусь треба цукерки дарувати, а когось палицею бити. Жартую! З виконавцем ролі хлопчика ми говорили, як із дорослим, психологічно готуючи його до серйозного виконання ролі в кадрі й спілкування з дорослими, з тим самим Іваном, який може й людину переломити навпіл, а на початку фільму сам виглядав, як дитина. Приїхав із села до метрополії, машину вперше побачив, отакої!.. У фільмі головне те, що всі, хто спілкується з Іваном, змінюються. Хлопчик був злодюжкою, а стає чесною людиною. І навіть негативний герой Фікс, попри те що робить підлості Івану, коли той встановлює рекорд, перемагаючи чемпіона Чехословаччини, єдиний, хто йому плескає в залі, а потім узагалі віддає за нього життя.
У. Т.: І в чому мораль?
– Людина, чиста душею, мимоволі міняє навколо себе світ. Чи був таким Фірцак, чи не був, не сперечатимуся з цього приводу. Кіно є кіно, а це, крім того, ще й дитяче. Ось ми й показуємо дітям. Адже людина мусить або сказати, або зробити. Тож ми героїв наділили вчинками. Кіно не театр, в ньому має бути візуалізація. Як висновок: короткий вчинок людини говорить більше, ніж порожні балачки.
Продюсер Володимир Філіппов: «Національне кіно має будуватися на українських героях і акторах»
У. Т.: Зйомки фільму «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» Михайла Іллєнка, який ви продюсували, тривали понад чотири роки, траплялися проблеми й із фінансуванням, і з технічним оснащенням і постпродакшном. Чи ви врахували це в цьому проекті?
– Гроші можна витратити по-різному: протягом тривалих перемовин з дорогими акторами або підготовчого періоду… На мою ж думку, національне кіно має ґрунтуватися на власне українських акторах, які і грають у нашому фільмі. І за основу національного кінематографа так само має бути покладена вітчизняна техніка та продакшн-компанії, адже ми розвиваємо українське кіно, а не турецьке чи голландське, чи не так?
У. Т.: Ви знову наразили себе на небезпеку із режисером: у випадку з Іллєнком режисер мав тривалий професійний «простій», цього ж разу Віктор Андрієнко взагалі не має досвіду роботи в повнометражному прокатному кіно…
– У Андрієнка є режисерський потенціал, підкріплений колосальним професійним досвідом. З 1972 року він безперервно працює на знімальному майданчику, хоч і телевізійному, і як актор, і як режисер-постановник. Для мене Андрієнко є тією людиною, котра в 1990-х своїми «Довгоносиками» змінила думку глядачів, показавши, як можна робити цікавий продукт. Його гумор був не тупим, а тонкою соціальною сатирою.
У. Т.: Ви відразу побачили Андрієнка як режисера цієї картини, коли задумали сценарій?
– Ні. Він застряг у моїй пам’яті після того, як зіграв у епізоді в Іллєнка. Відтак я переглянув його короткометражку «13 кілометрів». Однак спочатку була книжка про Івана Силу, до якої я поставився як до симпатичної фантазії. Потім дізнався про справжнього Івана Фірцака і його головний, як на мене, подвиг – повернення додому, хоча була можливість залишитися в Європі. Перед такими людьми я вклоняюсь. Як продюсер вважаю, що нам потрібно створювати фільми саме на таких образах, як Іван Фірцак. Такі характери важливі для нашого сучасного кіно. Нам не потрібні «люди-павуки» – це не наша ментальність. Національне кіно має будуватися на національному герої. А хто такий герой? Той, хто робить нехарактерний вчинок, який кожен із нас хотів би зробити сам. На таких картинах створюється діалог між режисером, глядачем і суспільством, а що може бути важливішим?
«іван сила»
Режисер Віктор Андрієнко
Актор, режисер і сценарист, за першою освітою – каскадер. Родом із Запоріжжя. Працював на телебаченні й на радіо, грав у театрі, озвучував мультфільми. Режисером почав працювати на «Острові скарбів» 1986 року. Комік Андрієнко («Шоу довгоносиків») як актор і сценарист дебютував в драматичному кіно 2008-го короткометражкою «13 кілометрів».
Продюсер Володимир Філіппов
Продюсер, родом із Дніпропетровська. Займався телепроектами, зокрема, серіалами і фільмами. Разом із Андрієм Суярком заснував продюсерську компанію «Інсайтмедіа». 2008 року взявся за продюсування фільму Михайла Іллєнка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь», у який вклав $1 млн. Новий свій проект «Іван Сила» презентував у Каннах 2012-го.
Актори
У фільмі задіяні виключно українські актори театру та кіно: Олександр Задніпровський з театру імені Івана Франка (на фото), В’ячеслав Гіндін (Харківський театр ім. В.А. Афанасьєва), Микола Луценко (Театр юного глядача) тощо. Вперше в кіно знімуться два українські спортсмени, чемпіони світу з пауерліфтінгу Дмитро Халаджі та Василь Вірастюк.