Жителі Сполученого Королівства часом називають BBC «тітонькою» (auntie), визнаючи, що впродовж останніх 90 років Британська телерадіомовна корпорація була частиною життя практично кожного від колиски й до старості.
Саме цього й хотів її фундатор Джон Рейт, який, заснувавши в 1922-му приватну компанію British Broadcasting Company Ltd. (рішенням парламенту 1927 року вона перетворилася на державну корпорацію), зробив її редакційно незалежним громадським мовником із автономним джерелом гарантованого фінансування.
Від кожного помешкання з телевізором британці щороку вносять £145,50 ліцензійної плати, ухиляння від чого є карним злочином. Ціна річної ліцензії поступово зростає, з огляду на інфляцію, і зараз вона дає громадському мовникові щороку понад £3,5 млрд. Додаймо до цього ще близько £600 млн за рік, які корпорація заробляє, наприклад, продаючи свої програми та іншу продукцію на міжнародному ринку.
Статус ВВС досі був фактично непохитним. До 1954-го вона зберігала свою монополію на телебаченні, а до 1972-го – на радіо. До сьогодні мовник залишається ключовим фактором багатьох культурних процесів та освіти, засадничим елементом суспільно-політичного життя країни.
ВВС – найбільша телера-діокомпанія у світі, яка має понад 23 тис. штатних працівників та величезні центри в Лондоні й Манчестері, а також осередки в кожному регіоні Сполученого Королівства. Корпорація забезпечує мовлення на 10 загальнонаціональних телеканалах, а також на низці регіональних на зразок «ВВС Шотландія» та «ВВС Уельс», де передачі ведуть також гельською і валлійською мовами.
Кількість її радіостанцій перелічити важко, але варто згадати бодай про 14 загальнодержавних, паралельно з якими працюють десятки місцевих і, звичайно ж, Всесвітню службу ВВС, що веде передачі кількома десятками мов. А ще 40 журналів і кілька сайтів.
За 90 років «тітонька» розрослася до велетенських розмірів і здобула великий авторитет у світі. Корпорацію всі знають, і кожен британець має право висловити власну думку з приводу її діяльності. Водночас саме через такий статус ВВС перебуває під надзвичайно пильною громадською увагою та контролем із боку суспільства.
Скандал через псевдопедофілів
За лічені дні до 90-ї річниці початку першого мовлення ВВС (14 листопада) корпорацію струсонув черговий скандал. 11-го подав у відставку генеральний директор Джордж Ентвісл (на фото), який обіймав посаду менше ніж два місяці.
Причиною стали два сюжети в новинній телепрограмі Newsnight, що виходить кожного буднього вечора на каналі ВВС-2. Проблема одного з них виявилась у тому, що його свого часу не доопрацювали й не випустили в ефір через надмірну обережність редакторів, а другого, навпаки, в тому, що він 2 листопада в ефірі з’явився, але, як з’ясувалося потім, без належного редакторського контролю. Обидва сюжети були пов’язані з темою звинувачень у сексуальному насильстві й випадками статевої експлуатації неповнолітніх, що, можливо, мала місце у 1970–1980-х роках в Уельсі.
Проблеми для ВВС почалися у вересні, коли було оприлюднено закиди на адресу колись відомого телеведучого Джимі Савіла. Звинувачень назбиралося вже сотні: і в непристойних залицяннях до молодих жінок, і в розбещенні неповнолітніх, і навіть у страшніших збоченнях.
Зла іронія скандалу в тому, що Джимі Савіл помер 2011-го, отримавши за 85 років життя гори відзнак, подяк і нагород включно з орденом від Папи Римського за доброчинність (загалом телевізійник зібрав на неї понад £40 млн).
Принаймні одне з журналістських розслідувань ВВС натрапило на звинувачення стосовно Джимі Савіла, але жоден з обвинувачів тоді не був готовий особисто засвідчувати свої розповіді. Редактори те журналістське розслідування закрили, а натомість у річницю Савілової смерті вийшла хвалебна ода про життєвий шлях мецената.
Тільки тоді кілька обвинувачів не витримали й заговорили відверто. Це відкрило шлюзи, і поліція заявила, що слідство «з головою затопила» інформація і що розповіді «одна за одну брудніші».
На тлі скандалу, що тривав, редактори програми Newsnight вирішили-таки взятися за тему сексуальної наруги над дітьми серйозно, і 2 листопада в ефір вийшов сюжет зі звинуваченнями з вуст колишнього мешканця сиротинця, який розповів, що приблизно 20 років тому з нього та інших неповнолітніх знущалися.
Один з авторів журналістського розслідування (не працівник ВВС) використав Twitter, аби напередодні ефіру акцентувати, що програма має «вказати на педофіла, який був провідною особою Консервативної партії за прем’єрства Марґарет Тетчер».
У самому сюжеті імені не називали, але поєднання змісту із супровідними матеріалами й коментарями в інтернеті вказувало на лорда Алістера МакЕлпайна, колишнього скарбника Консервативної партії.
Лорд заявив, що нажаханий закидами й подаватиме до суду за наклеп. Головний герой документального фільму зі звинуваченнями запевнив, що сталася помилка з упізнанням, і попросив вибачення.
Але виявилося запізно, і цього було мало, особливо на тлі двох розслідувань: справи Джимі Савіла британською поліцією та внутрішнього – на ВВС – щодо рішення редакторів не висвітлювати темних сторінок у житті покійного телеведучого.
Генеральний директор Дж-ордж Ентвісл заявив, що в подробицях не знав ані про перший, ані про другий сюжет, але як відповідальний за редакційні рішення ВВС був змушений визнати забагато прорахунків і піти з посади.
Відповідальність громадського мовника
Якби в цій ситуації ішлося про звичайну комерційну компанію, то відставкою директора, внутрішніми розслідуваннями та співпрацею з поліцією, мабуть, усе й закінчилося б. Та оскільки ВВС незвичайна й підкреслено некомерційна компанія, то скандал став лише початком загальнонаціональних дискусій. Хоча варто наголосити, що на Давнінг-стрит, 10 (у резиденції британського прем’єр-міністра. – Ред.) упродовж усього цього часу дозволили собі лише коротку заяву з висловленням «упевненості, що ВВС здатна самостійно впоратися зі своїми проблемами». Будь-яке втручання уряду в скандал тільки підклало б хмизу до багаття, адже це потрактували б як політичне втручання партії біля керма в редакційні справи громадського мовника.
Політики заговорили аж тоді, коли стало відомо, що Джордж Ентвісл пішов із посади, отримавши £450 тис. компенсації. Сума бачилася завеликою на тлі заяв про режим економії в країні та урізання бюджетних видатків. Пана Ентвісла попросили подумати й, можливо, відмовитися від половини грошей.
Тим часом почалися нові внутрішні розслідування в корпорації та пошуки нового гендиректора, якого призначає Наглядова рада ВВС на чолі з колишнім губернатором Гонконгу Крісом Паттеном. Останній визнав не тільки потребу залагодження скандалу, а й необхідність реформування системи редакційного контролю на ВВС. Під знаком питання опинилося виживання програми «Newsnight» у її теперішньому вигляді, крім того, пролунали пропозиції розділити обов’язки генерального директора й головного редактора корпорації.
ВВС не так давно вже втрачала генерального директора через редакційні проблеми й набагато серйозніший скандал. 2003 року, якраз тоді, коли уряд Тоні Блера готувався до війни в Іраку разом із Джоржем Бушем-молодшим, в одній ранковій радіопрограмі ВВС пролунав репортаж із твердженням, що політики штучно роздмухували загрозу з боку Багдада заявами, мовляв, Саддам Гусейн мав зброю масового знищення. Джерела таких звинувачень у репортажах не називали, та зміст останніх був настільки серйозним, що парламентський комітет почав розслідування і швидко вийшов на урядового фахівця доктора Дейвіда Келлі. 15 липня 2003 року він мусив відповідати на гострі запитання членів комітету, засідання якого транслювали в прямому ефірі, а вже 17 липня його знайшли мертвим.
Спеціальне розслідування згодом дійшло висновку, що звинувачення на адресу уряду в репортажах були безпідставні. На ВВС поклали відповідальність за недоліки редакторського контролю й (непрямо) за те, що внаслідок нехлюйства одного з журналістів науковець був доведений до самогубства.
Журналіст Ендрю Ґілліґан утратив тоді роботу, як і тодішній генеральний директор Ґреґ Дайк та голова наглядової ради Ґавін Дейвіс.
Хоча лондонські антивоєнні протести в ті місяці збирали сотні тисяч демонстрантів, британські війська пішли разом з американцями воювати в Ірак. Зброї масового знищення на його території так і не знайшли. Репортажі ВВС виявилися правдивими, справа назавжди підірвала реноме Тоні Блера й перекреслила політичну спадщину Джорджа Буша.
Британська телерадіомовна корпорація сплатила свою ціну в тих історичних обставинах і робитиме це ще не раз через свій особливий статус.
На порозі змін
Водночас кожен британський громадянин вважає, що має право на свої зауваження щодо роботи ВВС. Обговорюють можливі кандидатури на вакансію. У Facebook започаткували кампанію підтримки одного з відомих журналістів як претендента.
Та куди серйознішими для корпорації є інші заклики, які звучать нині обережно, але досить гучно. Громадські активісти правого спрямування і представники деяких комерційних ЗМІ піддають сумніву святая святих – ліцензійну плату, за рахунок якої й існує ВВС. Скасувати цей збір і змусити корпорацію заробляти гроші рекламою (сьогодні жоден із її внутрішніх телерадіоканалів та сайтів не має права подавати комерційної реклами для британської аудиторії) пропонують одні. Поділити кошти від ліцензійної плати серед інших мовників країни, включно з комерційними каналами й станціями, – другі. Зробити ці внески «добровільними» закликав редактор щоденної безкоштовної газети City A.M. Алістер Гіт, запевнивши: ВВС він цінує настільки, що обов’язково їх платив би.
Симпатики ВВС, яких чимало в політичних та культурних колах Сполученого Королівства, розуміють, що зміна механізмів фінансування переінакшила б і сутність Британської телерадіомовної корпорації. Досить собі лише уявити, що поміж мультфільмами на дитячому каналі CBeebies з’явиться реклама солодощів та крамниць з іграшками, від чого чимало батьків будуть не в захваті.
Розмірковування, наскільки ВВС залишалася б справді самостійним і відповідальним громадським мовником, якби думала лише про збільшення частки аудиторії та прибутків від реклами або стала залежною від субсидій уряду, не наштовхує на жоден конструктив.
Але й зупинитися на місці, аби спочивати на лаврах у вигляді £3,5 млрд ліцензійних коштів, ВВС не може. Британцям щораз важче зрозуміти, чому деякі телеканали чи радіостанції роблять свої програми безкоштовно, а ВВС на їх виготовлення збирає податок? Підростає покоління, яке телевізор майже не дивиться, а радіо слухає рідко. Більшість британських підлітків натомість користуються відео й аудіо переважно на комп’ютерах і дедалі частіше на мобільних телефонах. Чи захочуть ці хлопці й дівчата, коли підростуть, платити за ліцензію на право дивитися, слухати ВВС або ж читати матеріали корпорації в інтернеті? Відповіді на запитання, як заробляти гроші в нових умовах, панічно шукають усі ЗМІ, і ВВС перебуває тут у винятково привілейованому, але не гарантованому назавжди становищі.
Як і створена після війни NHS (Система охорони здоров’я і соціального страхування), ба навіть як сама інcтитуція британської монархії, ВВС залишається одним з елементів національної тотожності жителів Туманного Альбіону. Проте ніщо не вічне, і ця телерадіомовна корпорація також, і якщо ми станемо свідками радикальних змін ВВС та її ролі громадського мовника, то це буде ознакою серйозних трансформацій усього британського суспільства й країни.