Пару тижнів тому, коли всі нервувалися через гальмування канцлером Олафом Шольцом відправки німецьких танків Leopard з Європи в Україну, один мій український друг надіслав у вотсапі жарт. Там було фото канцлера з підписом у вигляді словникового визначення дієслова «шольцувати»: «заявляти про добрі наміри, використовуючи/знаходячи/вигадуючи будь-які можливі причини для того, щоб затягнути їх і/або завадити їхній реалізації». Жарт видався мені влучним і кумедним, тож я швидко ретвітнув його, та й забув. Я чув, що посипалися твіти, але був зайнятий, бо й сам багато писав тоді на цю тему.
Минуло шість днів. Дивлюсь я інтерв’ю з Шольцом на німецькому телеканалі ZDF, аж тут журналіст питає канцлера про «шольцування», посилаючись на «британського історика». Я зазирнув у твітер й очам своїм не повірив: мій ретвіт набрав 1,1 мільйон переглядів. У німецьких та інших іноземних ЗМІ визначення здебільшого приписували мені. Як нам усім відомо, інтернет ніколи не бреше, тож тепер це вже історичний факт: я став автором терміна «шольцування». (Річ у тім, що я бездумно ретвітнув український мем з вотсапу, тому на твітері він не висвітився, як ретвіт. Зрештою я дописав уточнення на твітері, але хто ж ті уточнення читає?)
Я поцікавився в мого друга з України, хто ж справжній автор сатиричного допису. Він не знав, але зазначив, що українці вже кілька місяців уживають це слово. Ще в червні користувач @biz_ukraine_mag твітнув про те, що слово «шольцувати» стало загальноприйнятим терміном в Україні й означає: постійно щось обіцяти, не маючи наміру виконувати обіцянки.
Читайте також: Німеччина: експорт ненадійності
Утім, реакції були цікавими. Редактор провідного консервативного видання Німеччини Frankfurter Allgemeine Zeitung написав жартівливий коментар, де порадив «англомовним друзям» поміркувати про «байденування, трампування і джонсонування, що й казати про гарріювання й меґанування». Попри легкий тон, очевидно, йшлося про те, щоб ми, англосакси не лізли не в свою справу. (А от я навпаки охоче почитав би сатиричний пост німця про «джонсонування», хоча, власне, підтримка України була єдиним аспектом діяльності Бориса Джонсона, що заслуговує поваги). Оскільки термін запровадили все-таки в Україні, а не в Сполученому Королівстві, нам уже й не варто перейматися цією дрібною німецько-англійською перепалкою.
Набагато важливішою була реакція Шольца на передачі «Що тепер…?». Попросторікувавши про те, як Німеччина підтримує Україну, він сказав (вочевидь повторюючи заготовлену піарником фразу): «слово “шольцування” означає, що Німеччина робить усе, що може». Безперечно, Німеччина забезпечує Україну суттєвою підтримкою, що логічно як для демократії з найпотужнішою економікою в ЄС і найрозвиненішими зв’язками зі Східною Європою. Однак твердження, нібито вона «робить усе, що може» – не просто самовдоволене й пихате, а відверто неправдиве.
Найбільше допомагають Сполучені Штати. Попри неймовірну відвагу і вправність Збройних сил України, без величезної й оперативної військової підтримки США більша частина території Україна була б уже окупована Росією. Тому насправді всі європейці, включно з британцями, мають замислитися, чому так відбувається. Чому за майже 80 років після завершення Другої світової війни ми досі розраховуємо, що Дядько Сем боронитиме європейську землю, європейську свободу й безпеку?
Читайте також: Die Welt: Німеччина застрягла в моралізаторському неопровінціалізмі
Тимчасом на наших очах розгортається страшна трагедія. Попри те, що 1945 року ми (і передусім демократична Німеччина) присягнулися «ніколи знову» (Nie Wieder!), жахіття війни повернулися в Європу. Європейська країна потерпає від війни й терору з беззаперечними ознаками геноциду. Близько 14 мільйонів українців були змушені полишити домівки. Нещодавно я побував на похороні молодих українських солдатів, поспілкувався з їхніми пораненими товаришами і з болем дивився на сльози біженки з Маріуполя.
Нині майже немає сумнівів у неминучому повторному наступі росіян. А це означає – ще більше загиблих, покалічених, сиріт і зруйнованих доль. За таких обставин, багато важить час – і, у разі затримок, час грає на руку Путінові.
«Шольцування» як обережне, повільне, регульоване прийняття рішень пасує для економічної політики мирних часів, а от під час війни забезпечує другій стороні перевагу. (Заради справедливості слід відзначити, що в адміністрації Байдена є кілька «шольцерів», а в деяких європейських столицях навіть більше). Можна було почати підготовку європейської ініціативи Leopard ще пів року тому. Німеччина не мусила б давати з цим раду самотужки. Вона була б у центрі європейської міжнародної підтримки. Це стало б прикладом справжнього «європейського суверенітету» й німецького лідерства в дії.
Читайте також: Тімоті Ґартон Еш: Німеччина має відправити в Україну танки Leopard з погляду історії і стратегії
Невідомо, що буде цього року на полі бою, та вірогідним наслідком гальмувань і вагань німецького канцлера буде ескалація безвихідного конфлікту й позиційна війна на зразок Першої світової. Коли активна фаза війни зрештою зійде нанівець, можна очікувати напівзамороженого конфлікту, адже Росія чіплятиметься за ті території, які вдалося захопити після 24 лютого 2022 року. Тоді Путін зможе похвалитися перед своїм народом певною перемогою – історичним відвоюванням принаймні частини Новоросії Катерини Другої, а отже подовжити свою тиранію. Успіх Путіна може заохотити Сі Цзіньпіна спробувати сили в Тайвані й забити ще більший цвях у труну «заснованого на правилах міжнародного порядку». Тобто це стане запереченням усього, що відстоювала демократична Німеччина.
Ось, що насправді поставлено на карту, тож «шольцування» – зовсім не привід для жартів. Я щиро вірю, що Німеччина має не пасти задніх, а очолювати євроатлантичні заходи для припинення наймасштабнішої війни в Європі з часів 1945 року, використовуючи єдиний спосіб, що забезпечить життєздатний мир. Якщо цей термін справді має означати, що Німеччина «робить усе, що може» (зокрема діє швидко і рішуче), то я першим прославлятиму «шольцування». Якби ж то так і було.
Книжка Тімоті Ґартона Еша Homelands: A Personal History of Europe вийде друком за місяць.