Як пише видання, Барак Обама, який в 2009 році отримав премію миру, і сам не думав, що заслужив на неї і дуже обережно відзначав, що не виключає, що США братимуть участь у війні. На даний момент він і далі командує військами Америки у війні в Афганістані, а також ударами та діями в інших країнах таких як Пакистан, Ємен і Сомалі.
У 1994 році нагороду надали одзразу трьом людям – Ясіру Арафату, Шимону Пересу та Іцхаку Рабіну. Судді відзначили палестинського лідера, міністра закордонних справ Ізраїлю та ізраїльського прем'єра за створення «можливості для нового розвитку у братерстві на Близькому Сході». Втім, пище видання, світ все ще чекає на мирне врегулювання ізраїльсько-палестинського конфлікту.
1993 року Нобелівської премії миру удостоїлись Нельсон Мандела та Фредерік де Клерк. Таке присудження затьмарив той факт, що нація (Південна Африка – Ред.) з 1993 року пережила подальшу хвилю насильства, а Клерк та Мандела дали початок значним неоднозначним змінам. Де Клерк звільнив лідера Африканського національного конгресу після 27 років тюремного ув'язнення і залишився в стороні в той час як колишнього ув’язненого було демократично обрано президентом Південної Африки.
У 1991 році за «ненасильницьку боротьбу за демократію та права людини» премію миру отримала Аун Сан Су Чжі з Бірми. Втім знадобилося більше двох десятиліть, щоб усунути бірманську військову хунту від влади та звільнити її з-під домашнього арешту для того, щоб вона вже будучи зараз при владі почала реформи.
У 1989 році судді Нобелівського комітету присудили премію миру тибетському духовному лідеру в екзилі Далай-ламі всього лише через кілька місяців після того, як Китай жорстоко придушив продемократичні демонстрації на площі Тяньаньмень у Пекіні.
«У своїй боротьбі за звільнення Тибету [він] послідовно виступає проти застосування насильства. Замість цього він захищає мирні вирішення, засновані на толерантності та взаємній повазі з ціллю збереження історичної та культурної спадщини свого народу», – зазначив тоді комітет.
Скорений Пекіном у 1950 році Тибет і досі залишається під китайським контролем, а його культура перебуває в облозі.
У 1975 році судді удостоїли нагороди вченого-ядерника і радянського дисидента Андрєя Сахарова за його «боротьбу за права людини, роззброєння та співробітництво між усіма народами». За свого життя Сахаров побачив перехід країни від комуністичної диктатури до парламентської демократії та був обраний до парламенту. Нині ж Росія зіткнулась з критикою за посилення переслідування інакомислення та зміцнення центрального уряду під керівництвом Владіміра Путіна.
У 1973 році нагороду дали державному секретарю США Генрі Кіссінджеру та міністру закордонних справ В’єтнаму Ле Дик Тхо за те, що «домоглися припинення вогню у В’єтнамі та виведення американських військ». Багато американців вважали, що угоду було виконано набагато пізніше, адже американські війська вийшли з В’єтнаму лише через два роки після її укладення.
Судді, які у 1964 році надали премію миру Мартіну Лютеру Кінгу назвали його «першою людиною в західному світі, яка показала, як боротьба може вестися без насильства». Втім, Кінг, якого вбили в 1968 році, так і не побачив масових соціальних змін, які він захищав.
Лауреатом Нобелівської премії миру 1935 року став німецький активіст та журналіст Карл фон Осецький, який на час її отримання був вже тяжко хворий на туберкульоз. Судді високо оцінили його зусилля викрити те, як Німеччина порушувала домовленості встановлені після Першої світової війни, знову озброюючись. У 1932 році Осецького було визнано винним у державній зраді та ув’язнено в концентраційний табір. Коли він виграв премію, йому не дозволили її отримати, а пресі заборонили про це згадувати.
У 1919 році премію миру отримав президент США Вудро Вілсон за його «вирішальну роль у створенні Ліги Націй». Однак, попередник ООН Ліга Націй перестала існувати через два десятиліття частково через те, що США відмовились приєднатися.
