Найнесподіванішим з усіх кадрових рішень Терези Мей, яка заступає на посаді прем’єр-міністра Британії Девіда Кемерона, стало призначення схильного до ляпсусів Боріса Джонсона міністром закордонних справ. А найпомітнішим політичним кроком після того, як вона обійняла цю посаду 13 липня, став сигнал про повернення до «промислової політики».
Ще з днів прем’єрства Марґарет Тетчер сама лише згадка про «промислову політику» в колах Консервативної партії прирівнювалася до єресі. Тетчер перетворила ставлення до безладного державного інтервенціонізму, що був за її попередників (і торі, і лейбористів), на своєрідний лакмусовий папірець, яким перевірялась ідеологічна чистота політика. За правління «залізної леді» про повернення до націоналізації або катастрофічного втручання в діяльність компаній на кшталт British Leyland не могло бути й мови.
Мей порушила це табу. «Справжня промислова політика» стала одним із ключових пунктів її програми як майбутнього лідера партії у промові, виголошеній у Бірмінгемі 11 липня. А зараз, уже на Даунінг-стрит, вона створила ціле нове міністерство під такою назвою: Департамент бізнесу, енергетики і промислової політики. Очолив його Ґреґґ Кларк.
Деталі цієї політики ще до кінця не відпрацьовані, але Мей у промові дала зрозуміти, що саме вона передбачатиме: підвищення продуктивності економіки, роботу з інфраструктурними проектами (як-от залізниця HS2, що сполучає північ країни з півднем), активізацію житлового будівництва й регіональну політику, яка «допоможе не просто одному-двом нашим великим регіональним центрам, а кожному з них без винятку», можливо, у піку попередньому урядові, який опікувався найбільшим суперником Бірмінгема Манчестером.
Крім того, стратегія спрямована і на допомогу певним секторам економіки. Прихильники такого підходу вважають його радикально відмінним від нині непопулярної політики «підтримки переможців» 1970-х років. Цей новий підхід передбачає певну наступність політики коаліційного уряду Девіда Кемерона 2010–2015-го, коли сер Вінс Кейбл, ліберал-демократ і міністр з питань бізнесу, захоплено говорив про промислові стратегії та виділяв 11 галузей, із якими уряд мав би будувати тривалі «партнерства», зокрема автомобілебудівну й аерокосмічну. Останні обидві отримували державні капіталовкладення через мережу науково-дослідницьких центрів Catapult.
Тому, наприклад, голова Товариства виробників і продавців автомобілів Майкл Ґосс утішився більш відкритою підтримкою промислової політики з боку Мей. Проте вона хвилює прихильників і вільного ринку. На думку керівника Інституту економічних справ Марка Літлвуда, хоч у новій політиці поки що мало конкретики, перехід до навіть поміркованої промполітики може спокусити уряд піти далі й підтримувати збиткові галузі на кшталт сталеплавильної, особливо коли Британія вийде з ЄС і більше не буде зв’язана європейськими правилами стосовно обсягів державних дотацій у промисловість. Він сподівається, що нова політика виражатиметься більше в риториці, ніж у реальних діях.
Читайте також: Прем'єр Великої Британії наголосила на реальній загрозі з боку РФ
І тут не забарилося перше випробування для нової стратегії Мей. 18 липня стало відомо про намір продати технологічну компанію з Кембриджа ARM Holdings японському банку SoftBank за £24 млрд ($32 млрд). Якщо угода відбудеться, це стане найбільшою в історії азійською інвестицією у Велику Британію. У бірмінгемській промові Мей пообіцяла захищати важливі сектори вітчизняної економіки від скуповування іноземним капіталом. Проте продаж свого виробника комп’ютерних чипів в уряді зустріли із задоволенням.
Утім, не забули там і про нову політику: наголосили, що прем’єрка особисто переговорила з керівником SoftBank. Той запевнив, що штаб-квартира ARM залишиться в Кембриджі, а кількість робочих місць за наступні п’ять років подвоїться. Кожне майбутнє придбання британського бізнесу іноземними інвесторами оцінюватиметься на індивідуальній основі, заявили в уряді. На практиці це може мати такий вигляд: перелік секторів і галузей, на які поширюватиметься перевірка щодо дотримання суспільних інтересів (зараз це тільки оборона, сектор фінансових послуг і засоби масової інформації), зросте. Такий компроміс уряд обрав, щоб заспокоїти й прихильників вільного ринку (які все ж вважають це втручанням), й інтервенціоністів (які все одно дорікали, що Мей дозволила ARM вислизнути з рук Британії).
Читайте також: Лідери Євросоюзу звернулися до нового прем'єра Великої Британії щодо Brexit
Спокуса втручатися
Незважаючи на продаж японцям ARM, новий британський уряд, швидше за все, активніше намагатиметься втримувати інвестиції в країні, а не відмахуватися від них протекціоністськими заходами. Бізнес досі лихоманить через Brexit. Наприклад, від ЄС дуже залежать суперуспішні автомобільна й аерокосмічна галузі Британії. Торік у Союзі купили 57% англійських автомобілів з усього автоекспорту. Щоб не допустити відпливу інвестицій до інших країн, уряд може охочіше йти на поступки і в інших галузях. Ґосс каже, що з огляду на Brexit індустрія, яку курирує його відомство, лобіюватиме нижчі ціни на електроенергію і тарифи для бізнесу. Ходять чутки, що уряд Кемерона (у межах реалізації масштабної інвестиційної програми) після референдуму вже провів перемовини з одним із автовиробників про те, як можна допомогти цій компанії пом’якшити наслідки від появи експорту з ЄС, якщо Британії доведеться вийти з єдиного ринку.
Новий міністр з питань бізнесу Кларк має репутацію радше прагматика, ніж радикала. Поки що «промислова політика» видається доволі м’якою. Проте з наростанням антиглобалістських настроїв загалом і за бажання уряду зайняти покинутий лейбористами політичний центр багато торі дуже уважно спостерігатимуть, чи не виходитиме вона за межі дозволеного. А втручання держави, навіть із найбільш благими намірами, дуже швидко може стати контрпродуктивним. Утім, із погіршенням стану економіки заклики до інтервенцій лунатимуть дедалі гучніше.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com