Подорож до Берліна — це на кожному кроці нагадування про ті лиха, яких завдали німці. По всьому місту розкидані пам’ятники жертвам Голокосту й інших звірств. У дещо занедбаному, але модному районі Кройцберг плакати й листівки засуджують легші гріхи німців, від джентрифікації міст до Трансатлантичного торговельного та інвестиційного партнерства (ТТІП) — угоди про зону вільної торгівлі між Європейським Союзом та Америкою, яку зненавиділи в Німеччині й, можливо, назавжди поховала перемога Дональда Трампа.
Однак за межами Німеччини після обрання Трампа розчаровані ліберали відчайдушно чекають милості саме від цієї країни. Brexit, криза біженців і посилення впливів популістів-ізоляціоністів по всій Європі вже підірвали впевненість Заходу в собі. Тепер, після виборчої кампанії, у ході якої Трамп обіцяв розібратися з іммігрантами, клявся переписати торгові угоди й погрожував скасувати американські гарантії безпеки, найбільш незамінна на Заході держава, схоже, звільнила себе від своїх обов’язків. Тим часом у відчайдушному пошуку кандидата на роль лідера вільного світу багато поглядів звертаються до канцлера Німеччини Анґели Меркель.
Чому — зрозуміти неважко. Спокійна й урівноважена, терпляча й віддана захистові свободи, якій вона себе присвятила, ще будучи молодим фізиком у НДР 1989 року, Меркель стала маяком для тих, хто боїться за майбутнє лібералізму. Вона прихильно ставиться до ринкової економіки, торгівлі та ефективного урядування. Її готовність допомагати втікачам від війни в Сирії різко контрастує з розворотом до антиміграційних настроїв в інших країнах Європи. І з перемогою Трампа мали б закінчитися будь-які спекуляції стосовно того, що Меркель не збиралася балотуватися на четвертий термін на федеральних виборах у Німеччині наступного року.
Читайте також: The Economist: З такими друзями…
Утім, хто сподівається, що Німеччина повністю замінить Америку, той буде розчарований. Згадайте підхід Меркель до кризового менеджменту: євро, України, біженців. У кожному випадку вона діяла інакше, але незмінними були намагання канцлерки ухилитися від прямої відповіді: вона ходила околяса в питанні фінансової допомоги державам-банкрутам; повірила на слово Владімірові Путіну, не зрозумівши вчасно, що той бреше; реагувала на наплив біженців замість намагатися запобігти йому, зробити так, щоб він узагалі виник. В очах тих, хто шукає стабільності, схильність Меркель до вагань може видаватися просто рисою характеру, а не шкідливим недоліком. Але рішучий лідер
навряд чи може бути таким.
Та й, власне, німецька напористість не завжди сприймається на «ура!» в самій Європі. Після Другої світової минуло вже сім десятків років, а демонстранти в Іспанії чи Греції, обурені суворим підходом Німеччини до управління бюджетом, досі нагадують про нацистів. Спроби створити вісь противників суворої економії (читай: противників Німеччини) в ЄС викликають у Берліні справжній жах. Докірливий тон привітального листа Меркель до Трампа, у якому вона обіцяла співпрацю між двома державами на ґрунті відданості ліберальним цінностям, потішив прогресивну громадськість світу, але схвилював декого в Берліні. «Нас захищає наша жахлива історія, — каже колишній міністр закордонних справ Йошка Фішер. — Нам не можна казати: зробімо Німеччину великою знову».
Що важливіше, американський мир, Pax Americana, завжди вимагав зусиль США. Німеччина з оборонним бюджетом, який дорівнює 1/15 американського, без засобів ядерного стримування і з інстинктивним прагненням до пацифізму не має ні здатності, ні бажання виступати в ролі світового ліберального гегемона. Це країна, яка в муках вирішувала, чи озброювати іракських курдів для боротьби проти «Ісламської держави». У самій Європі (не кажучи вже про світ за її межами) лише Франція та Британія здатні задіювати свою силу, і німців це чудово влаштовує. Грубо кажучи, якщо путінські танки заїдуть у Балтію, виганятиме їх звідти не Бундесвер.
І загалом у Меркель амбіції дещо меншого масштабу. Перша з них — втримати розколотий Євросоюз, частково молитвами, частково діями. Німеччина покладає надії на те, що її вічний партнер по ЄС Франція обере наступного року притомного президента. Французько-німецька спільнота мала б допомогти урядам держав ЄС знайти спільну основу для оборонної співпраці, і на цьому будуть зосереджені її зусилля в наступні місяці (додатково мають стимулювати сумніви щодо готовності Трампа підтримувати на нинішньому рівні роль США в НАТО). Якщо така політика виявиться успішною, Німеччина згодом може розглядати й амбітніші проекти, як-от глибша інтеграція єврозони. Але грандіозні плани інституційних змін у ЄС, не кажучи вже про зміну світового порядку під проводом Німеччини, на порядку денному в Берліні не стоять. Пріоритет —
зупинити негативні процеси.
Читайте також: Меркель-Штайнмайєр: дует чи какофонія
Тим часом Меркель, чий політичний капітал підточила криза біженців, повинна зберегти свої позиції в самій ФРН. Через появу партії «Альтернатива для Німеччини» (АдН), що виступає проти міграції, після наступних виборів урядова коаліція, очевидно, збере набагато слабшу більшість у Бундестазі, ніж та, яку велика центристська коаліція Меркель має нині. Це обмежить простір канцлерки для маневру і в країні, і в Європі. Політична роздробленість повертає також на порядок денний давні питання геополітичної лояльності Берліна. Westbindung (згуртованість Заходу), що лежить в основі зовнішньої політики Німеччини ще з часів Аденауера, нині під загрозою через те, що ультраправі та ліві партії запобігають перед Росією.
Лідерство зсередини
А що ж Трамп? Наразі Німеччина зберігає зворушливу віру в те, що американські інститути стримуватимуть найгірші імпульси новообраного президента. Але його брудна кампанія та хаотичність перехідного періоду свідчать, що Трамп стане черговим непередбачуваним політиком на кшталт Сільвіо Берлусконі й Ніколя Саркозі, які вже випробовували витримку Меркель. Особливе занепокоєння викликає Росія. Якщо новий господар Білого дому залишить Україну напризволяще й дозволить послабити американські санкції, зберегти єдність Європи стане майже неможливим завданням для канцлерки.
Зацікавленість Німеччини в ліберальному світовому порядку величезна. Її експортоорієнтована економічна модель залежить від активної міжнародної торгівлі; її політична ідентичність нерозривно пов’язана із сильним ЄС; її західна орієнтація неможлива без дружби і співпраці з Америкою. Усі ці речі зараз можуть опинитися під загрозою, і Німеччина постраждає більше за інших, якщо втратить їх. Але сподіватися, що ситуацію врятує Меркель, не варто: зробити це самотужки їй не до снаги.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com