Google, Facebook та інші онлайн-велетні люблять позиціонувати свій стрімкий розвиток як результат геніальності засновників. Інші стверджують, що їхній успіх є радше наслідком збігу вдалого моменту й «мережевого ефекту». Це економічні фактори, завдяки яким велике підприємництво розростається ще дужче. Але часто забувають про третю причину тріумфу техбізнесу: з погляду регулювання та закону онлайн-платформи США й певною мірою Європи жили в паралельному світі. Якщо казати стисло, законодавство не накладає на них відповідальності ані за дії їхніх користувачів, ані за шкоду, якої їхні послуги можуть завдати в реальному світі.
Нині, однак, стає дедалі очевидніше, що доба цифрової винятковості не може тривати вічно. Уряди й суди вже відскубують по шматочку автономності інтернет-компаній, а громадська думка підштовхує їх до ефективнішого самоконтролю. І що більшого розмаху набуває ця активність, то більше перспектив продовження, а то й пришвидшення такої тенденції.
Коли інтернет виявивсь у середині 1990-х у масовому користуванні, онлайн-компанії боялися, що їх притягуватимуть до відповідальності, якщо їхні послуги буде використано для якихось незаконних дій, як-от крадіжки контенту чи наклепи. Яскраво це проявилось у випадку, що трапився 1995 року, коли інвестиційна компанія подала до суду на один із перших онлайн-сервісів Prodigy: на його форумі її очорнили. Пізніше позов відкликали, але затребували відшкодування $200 млн збитків.
Читайте також: Представництво ЄС склало інструкцію з розпізнавання прокремлівських тролів
Щоб уберегти компанії від потенційно руйнівних позовів, а також свободу слова в інтернеті, 1996 року Конгрес США доповнив новим розділом Акт про порядність у спілкуванні. Доти цей закон більше стосувався скандальнішої теми непристойних матеріалів у мережі. Той розділ (№ 230) дав імунітет інтернет-компаніям від правопорушень, учинених через їхні сервіси. Невдовзі подібну безпечну гавань через директиву про електронну торгівлю 2000 року забезпечив ЄС.
Усе це, за словами Анупама Чандера з Каліфорнійського університету в Девісі, можна трактувати як опосередковану субсидію новонародженій індустрії. Онлайн-компанії не підпадають під регулювання, що діє для бізнесу, котрий працює не в інтернеті, як писав експерт у дослідженні 2013 року. Подібним чином американські суди ХІХ століття привілеювали залізничні та інші підприємства, обмежуючи їхню відповідальність за шкоду, якої вони могли завдавати через дефекти в техніці.
Імунітет для онлайн-фірм не діяв у кількох випадках. Один із них, поза сумнівом, стосувався незаконного контенту на кшталт дитячої порнографії. У результаті лобіювання кіностудіями та рекординговими лейблами до винятків потрапив також матеріал, захищений авторським правом. У 1998 році Конгрес ухвалив, окрім того, Акт про авторські права у цифрову епоху, який вимагає, аби онлайн-компанії знімали контент, що суперечить йому, тільки-но надходить повідомлення про наявність такого контенту. У Європі діють схожі правила.
Обмеження відповідальності в інтернеті мало на меті захистити сайти із цифровим контентом. Але згодом воно поширилось і на платформи, що пропонують сервіси. Airbnb, де користувачі можуть винаймати або здавати житло, довгий час наполягав на тому, що не відповідає за дії господарів та гостей. Сервіс таксі Uber стверджує, що є просто технологічною компанією, тож йому не треба дотримуватися численних детально прописаних норм, які застосовуються до традиційного транспортного бізнесу (той, наприклад, повинен ретельніше перевіряти на предмет безпеки водіїв, ніж це робить Uber). Відтак у своїх положеннях про послуги такі платформи від будь-якої відповідальності відхрещуються.
Якщо нині бачимо зворотну тенденцію, то це через поєднання кількох чинників. Один із них — розмір платформ сервісів: вони вже не є незміцнілими стартапами. 2,3 млн кімнат на Airbnb — це більше, ніж у трьох лідерів серед готельних мереж Hilton, Marriott та InterContinental укупі. Старожили вимагають, щоб онлайн-конкуренти дотримувалися тих самих правил, які обмежують усіх інших.
Airbnb закидають, що через нього зменшується пропозиція доступного житла у великих містах. Uber критикують за посилення проблем із заторами та ослаблення систем громадського транспорту, бо він переманює пасажирів. Facebook і Twitter звинувачують у тому, що вони служили інструментами поширення фейкових новин під час виборів у США. А ще ці сервіси стали улюбленими майданчиками для агресивної критики і тролів.
Що помітнішими стають ці «негативні зовнішні ефекти», то більше чути закликів від громадськості до регуляторів і до самих платформ щось із цим робити. Ілюстративним прикладом тут слугує Facebook. Після перемоги Дональда Трампа соцмережу активно критикували за те, що Адміністрація не зробила достатньо, аби обмежити поширення фейкових новин. У Німеччині багато хто переживає, що вони (особливо російські кампанії дезінформації) можуть вплинути на федеральні вибори у вересні.
Дедалі складніше стає наполягати на тому, що платформи «нейтральні», як телекомунікаційні мережі. Ключовий аргумент у звільненні їх від відповідальності: вони не втручаються в те, який показується контент. Але вже починають нагадувати регуляторів, а тому ще дивніше, що й досі діють поза законом. Алгоритми Facebook визначають, щó користувачі бачать у новинних стрічках. ПЗ Uber вирішує, скільки клієнти платять водіям. Окрім того, стає легше контролювати ці платформи через технології штучного розуму, які розпізнають і передбачають моделі поганої поведінки користувачів.
Читайте також: YouTube може піти з Росії – ЗМІ
З огляду на пристрасть Європи до регулювання й той факт, що більшість великих платформ базується в Америці, природно, що саме європейські органи першими почали робити кроки до їх стримування. Важливою зміною стало рішення Суду ЄС 2014 року про встановлення «права бути забутим». Воно змушує пошуковики перестати прив’язувати інформацію до певної людини, коли встановлюється, що ця інформація «неадекватна, неактуальна чи надлишкова», або коли ця персона попросила компанію забрати інформацію. Пізніше того самого року до суду звернуться по пояснення, чим є Uber: просто цифровим сервісом чи транспортною компанією. Якщо останньою, то чи треба їй дотримуватися правил, написаних для її «аналогових» конкурентів (через що в неї дуже зросли б видатки).
Європейська комісія торік запропонувала плани щодо регулювання платформ. Вона не змінюватиме директиви щодо е-торгівлі, але підштовхує їх до підписання «добровільного» кодексу поведінки, який зобов’язує активно й оперативно видаляти незаконну мову ненависті, як-от пропаганда расової дискримінації (замість того, щоб реагувати на скарги). Деякі країни ЄС думають над тим, щоб піти далі: німецький уряд може узаконити штраф до €500 тис. ($534 тис.) для платформ на кшталт Facebook, якщо ті не зможуть видалити незаконний контент протягом 24 год.
Розділ 230 Акта про порядність у спілкуванні теж під тиском. Верховний суд США нещодавно відмовився поновлювати розгляд безуспішного позову проти американського сайта реклами з обмеженим доступом Backpage, на якому є популярна секція для дорослих: сайт звинувачували в популяризації проституції з примусу. Але торік була «навала» негативних вердиктів за позовами стосовно розділу 230, каже Ерік ґолдман із Правової школи Університету Санта-Клари.
Забагато галасу
У травні суд дозволив розгляд позову проти мережі Model Mayhem, яка є платформою для моделей і фотографів: вона не попередила користувачів про те, що через сайт насильники знаходили своїх жертв. У червні суддя вирішив, що платформа для оглядів та відгуків Yelp не може оскаржити рішення суду про видалення наклепницького відгуку клієнта про юриста. Суди і правники не збираються скасовувати розділ 230, каже Дафні Келлер із Центру інтернету та суспільства у Стенфордській правничій школі, але навряд чи він затримається тут на десятиліття.
Платформи сервісів мають і нові обмеження в роботі. Наприкінці минулого року Uber завершив експеримент із безпілотними автомобілями в Сан-Франциско: доти компанія наражалася на опір влади. Крім того, вона фігурує у справах, що розглядаються в кількох країнах, про те, чи мають її водії вважатися повноцінними працівниками (у жовтні лондонський суд вирішив, що так, а це дає їм право на мінімальний оклад та оплачувану відпустку). Багато міст створюють нові правила або вимагають дотримання старих стосовно того, хто може винаймати квартири в них і на який час. Один із прикладів — жовтневе рішення Нью-Йорка ухвалити закон про штраф до $7,5 тис. для домовласників, чия реклама на Airbnb і подібних сайтах висить 30 днів і менше.
Технологічні компанії бояться того, що можуть накоїти регулятори. Представників платформ, котрі працюють із контентом, як вони стверджують, у короткостроковій перспективі найбільше непокоїть те, що від них почнуть наполегливо вимагати контролювати свої платформи, а це буде складно й витратно, до того ж може перетворити їх на цензорів. І всім їм лячно опинитися в такому самому зарелульованому середовищі, у якому перебували їхні попередники в добу до інтернету. Звідси острах, що вони стануть менш прибутковими або навіть що зруйнується модель їхнього бізнесу.
Читайте також: Україна за рік опустилася в рейтингу свободи інтернету
Техіндустрія, звісно, хотіла б саморегулюватися. В онлайн-платформ є не тільки потужні стимули для виявлення поганих гравців, а й чимало якісної інформації для їх ідентифікації та санкцій у відповідь, як стверджує Урс Ґассер із Центру інтернету та суспільства Беркмана Кляйна при Гарвардському університеті. Однак саморегулювання має свої межі: платформам може бракувати стимулу, наприклад, боротися з надто активними домовласниками, що висять на сайтах короткий час, або обмежувати робочий день для водіїв.
Утім, вони активно намагаються продемонструвати готовність до цього. Кілька тижнів тому Марк Цукерберґ відбивався від критики за висвітлення в соцмережі виборів: він оголосив, що компанія працюватиме зі спеціальними сайтами, аби перевіряти новини, і дозволятиме користувачам позначати фейкові історії. Uber, зі свого боку, нещодавно запустив веб-ресурс Movement, який ділиться його загальними даними про поїздки з агенціями, що планують міський простір: ті можуть бачити, наприклад, як на моделі дорожнього руху впливає бейсбольна гра.
Якщо регулюванню бути, то Нік Ґроссман із Union Square Ventures (компанії, що інвестує в технології) хотів би, аби регулятори перейшли від концепції видачі дозволів до концепції, вибудуваної на відповідальності: він називає її «Регулюванням другого покоління». У минулому, як каже фахівець, регуляторам «бракувало даних»: аби виконувати свою роботу, місцеві органи, наприклад, мусили активно вибирати, хто і що може робити, скажімо, видаючи ліцензії на водіння таксі. Нині такої інформації повно, вона доступна в режимі реального часу. Регулятори натомість можуть постійно перевіряти, чи дотримуються провайдери послуг певних стратегічних критеріїв.
Інтернет-активістам і компаніям може не подобатися той факт, що найкращі дні епохи цифрової винятковості майже позаду. Майкл Маснік, редактор сайта Techdirt, який пише про політику в індустрії технологій, непокоїться через обмеження свободи слова, а ще попереджає, що регулювання може гальмувати інновації. Правила обходяться малим фірмам непропорційно дорого. У Google є гроші, щоб найняти достатньо юристів, які займалися б обробкою запитів у межах «права бути забутим». Для менших пошуковиків це величезний тягар.
Але зберігати свободу для онлайн-платформ стає дедалі складніше регуляторам та судам: інтернет-компанії просто стали надто важливими гравцями в економіці й суспільстві загалом. Зараз спішні онлайн-платформи закладають ґрунт для регуляторного середовища, у якому працюватимуть.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com