«Коли якась велика держава обіцяє меншій «взаємовигідну» угоду, то це означає, що вона планує дістати подвійну вигоду», — уїдливо жартують дипломати. Проте саміт між Америкою та Північною Кореєю, який відбувся 12 червня в Сінгапурі, може стати винятком: перемовини, які в принципі можуть не тільки дати нагоду двом головним супротивникам тріумфально оголосити про перемогу, а ще й потішити кількох зацікавлених спостерігачів. І Південна Корея, і Китай покладають на цю зустріч великі надії. Японія налаштована недовірливіше. Але жертву цієї угоди, найімовірніше, навіть не помітять за спалахами камер й екстазом тележурналістів. А жертвою стане очолювана Америкою архітектура безпеки, яка принесла в Азію десятки років стабільності.
Саміт відбувся в шикарному готелі на острові Сентоза — курорті, з’єднаному з рештою сінгапурської території мостом, канатною дорогою та монорейкою. Поруч численні поля для гольфу, пляжі, музей воскових фігур і парк розваг Universal Studios, де можна вирушити в космічну подорож — «міжгалактичну битву добра зі злом», а також побачити «Помсту мумії» та поринути «в цілковиту пітьму».
Читайте також: G7 перетворилася на 6+1
Малайською «сентоза» означає «мир» або «спокій». Південна Корея вважає це хорошою прикметою, а там ворожки й тлумачі снів мають великий авторитет. Утім, свою нинішню назву острів дістав лише в 1972-му завдяки Раді в справах туризму. До того його знали як Пулау Белаканг Маті, що перекладається як «острів, де чатує смерть».
Дипломатичні відносини між Америкою та Північною Кореєю завжди мали в собі щось сюрреалістичне. На конференції 2000 року в північнокорейській столиці Пхеньяні тодішнього державного секретаря США Мадлен Олбрайт зустрічали масовим виступом художніх гімнасток і демонстрацією прийомів багнетного бою. Обидві сторони ведуть перемовини про північнокорейську програму ядерних озброєнь ще з 1992-го, коли при владі був Кім Ір Сен — дід нинішнього деспота Кім Чен Ина (див. «Ядерний шлях Північної Кореї»). КНДР порушила вже не одну обіцянку відмовитися від ядерної зброї. Спостерігачі давно сперечаються про те, чи вважає режим Кіма ядерну зброю головною умовою свого виживання, чи просто дивиться на неї як на зручний важіль впливу на зовнішній світ. Зрештою, здатність Північної Кореї обстрілювати Сеул — столицю своєї південної сусідки — із захованої в бункерах артилерії забезпечила їй десятки років політики стримування і без ядерних боєголовок.
Хай там як, та «повного, прозорого й незворотного роззброєння», якого прагне домогтися Америка, напевно, не буде. Але саміт усе ще можна оголосити успішним, тому що і Дональд Трамп, і молодий Кім Чен Ин, схоже, дуже цього хочуть. Проста зустріч віч-на-віч дала їм можливість похвалитися власною рішучістю та завбачливістю, яка змусила візаві сісти за стіл перемовин.
США поквапилися похвалитися першими, ще 4 червня. Команда Трампа відзначила 500 днів свого шефа на посаді — чи, за висловом його помічників, «500 днів американської величі президента Дональда Джона Трампа» — заявою про те, що завдяки очолюваній США кампанії за жорсткіші санкції ООН для Пхеньяну північан вдалося ближче, ніж будь-коли раніше, підштовхнути до відмови від смертоносного арсеналу. За нинішнього президента Америка провадить політику «максимального тиску» на Північну Корею, зокрема погрозами пролити на неї дощ «із вогню та люті», якщо раптом та надумає й далі впиратися.
А Кім Чен Ин у своїй сталінській антиутопії вішає підданим на вуха суперечливу, але не менш зворушливу історію, за словами науковця з китайського державного аналітичного центру, який відвідує КНДР кілька разів на рік. «Кім Чен Ин сказав північнокорейській еліті, що, продовжуючи торік випробування ядерної зброї та ракет, вони ставили за мету примусити Сполучені Штати сісти за стіл перемовин, — розповів учений. — Тож північнокорейський народ вважає це перемогою Кім Чен Ина».
На довгу й незабутню пам’ять
Утім, незрозуміло, чого ще чекати від саміту, крім самих, власне, фотомоментів. Американські ветерани корейських перемовин перебрали вже всі можливі стимули, які могли б заохотити Кім Чен Ина до роззброєння: пом’якшення санкцій, щедрі порції допомоги та інвестицій, офіційний мирний договір про закінчення Корейської війни, налагодження дипломатичних відносин у формі «секцій інтересів» (які виконують представницькі функції, але не мають такого статусу, як посольства). Трамп був готовий запропонувати «дуже надійні» гарантії безпеки для режиму Кіма від атаки з боку США, якщо той погодиться роззброїтися.
Читайте також: Світ про саміт лідерів США та КНДР: брак деталей, відбілювання диктатора та неприємний сюрприз для Сеулу
Проблема в тому, що все це вже намагалися зробити раніше. Обидві Кореї спочатку урочисто відмовилися від ядерної зброї в межах угоди 1992 року, невдовзі після виведення Америкою тактичної ядерної зброї зі своїх баз у Південній Кореї. Але в 1994-му постарілий «Великий лідер» Кім Ір Сен видворив міжнародних інспекторів і пригрозив пустити плутоній із ядерного реактора на півдюжини примітивних бомб. За умовами рамкової угоди, у 1994 році Північ пообіцяла припинити незаконну розробку плутонієвої зброї в обмін на американську допомогу, нафту й цивільні ядерні реактори. У 1999-му їй пообіцяли пом’якшення санкцій за відмову від ракетних випробувань. А у 2000 році, після саміту лідерів обох Корей, почалися розмови про візит президента Білла Клінтона (у підсумку йому вдалося це зробити лише після закінчення президентського терміну). До 2002-го Північна Корея повідомила, що має таємну програму розробки зброї з ураном, і вислала міжнародних інспекторів. Це поклало початок багатосторонньому рухові за мир під назвою «шестисторонні перемовини». Вони тривали аж до ядерного випробування у 2006 році. Згодом, з 2009-го по 2017-й, Північ випробувала ще п’ять ядерних зарядів. Північна Корея також кинула виклик Раді Безпеки ООН, провівши випробування балістичних ракет із дедалі більшим радіусом дії. Кульмінацією стали тогорічні випробування зразків, здатних завдати удару по континентальній частині США.
Колишній американський дипломат Крістофер Гілл пригадує полум’яні слова про створення «постійного мирного режиму на Корейському півострові» в угоді, підписаній Америкою, Китаєм, Японією, Північною Кореєю, Росією та Південною Кореєю 2005 року в межах шестисторонніх перемовин. У цій угоді містилися також обіцянки Північної Кореї відмовитися від ядерної зброї, погодитися на міжнародні інспекції та повторно приєднатися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), із якого вона перед тим демонстративно вийшла.
Ще тоді США запропонували чіткі гарантії безпеки й заявили, що не мають намірів нападати або вторгатися у Північну Корею за допомогою ядерної чи звичайної зброї, а також запевнили останню, що американської ядерної зброї немає у Південній Кореї. Гілл пригадує, що пробували навіть ідею обмінятися секціями інтересів на наполягання Китаю. Сам Гілл робив усе, щоб переконати скептичну Адміністрацію Буша погодитися на це, а тоді запропонував те саме Північній Кореї у 2007-му. «Вони відмовилися відразу, — зітхає колишній посол. — Північні корейці зазвичай вдають, ніби вони щось хочуть, доки не передумають».
Просто можливо
Проте є підстави гадати, що цього разу Північ може мати більше бажання домовлятися, ніж раніше. Хоча ядерна зброя й залишається основним стовпом режиму Кіма та популярна серед простих північних корейців, але еліти також звикли до невеличкого економічного буму, який почався за правління Кім Чен Ина, каже Андрєй Ланьков, професор університету Кунмін у Сеулі. Кім навіть пообіцяв зайнятися не тільки обороною, а й зростанням економіки, хоча попередні роки на першому місці стояло нарощення озброєнь.
Кім пішов далі за своїх попередників: віддав пріоритет розвитку економіки й не заперечує проти великого, напівлегального сірого ринку, а також дозволив працювати де-факто приватним фірмам усередині державних підприємств. Він навіть заохочує приватні інвестиції своїх підданих. Одне з розпоряджень уряду закликає до «використання та мобілізації невикористаних фондів резидентів». За даними, зібраними центральним банком Південної Кореї, після приходу Кім Чен Ина до влади у 2011 році економіка повільно зростала в усі роки його правління, крім одного. Хоча ці цифри ненадійні, вони різко контрастують із картиною розвалу економіки й суцільного голоду за часів правління його батька. Північнокорейські чиновники кажуть іноземним гостям, що Кім Чен Ин сподівається позмагатися з В’єтнамом, який дуже швидко почав розвиватися після примирення з Америкою, почасти для того, щоб убезпечитися від зростання Китаю.
Читайте також: Die Welt: розбрат у G7, прісна європейська єдність, сигнали Путіна
Кім Чен Ин щонайменше намагатиметься забезпечити певне пом’якшення санкцій. Імпорт сонячних панелей із Китаю, який швидко зростав до 2017-го (тому що заможніші мешканці Пхеньяна намагалися стати незалежними від ненадійного електропостачання), у березні впав до нуля вперше за вісім років. Про це свідчить аналіз статистики китайської митниці, проведений сайтом NK News. Ціни на пальне підскочили на початку квітня, а неурядові організації стали помічати дефіцит добрив у сільській місцевості. Це все аж ніяк не могло потішити північнокорейських «капіталістів». «Тим людям подобається робити гроші, і якщо вони не зможуть більше заробляти або почнуть відчувати незручності, то для керівництва країни це стане проблемою», — каже Ланьков.
Крім того, можливо, Кім побачив шанс зробити прорив. КНДР докладає великих зусиль, щоб зрозуміти американську політику ери Трампа. Північнокорейські чиновники дізнаються через свої контакти за кордоном про такі хитромудрі тонкощі, як наслідки для республіканців від недавньої втрати місця в Сенаті в Алабамі. На думку китайського науковця, режим вирішив, що в Трампа немає міцної ідеології та що він, на відміну від інших відомих їм досі президентів, любить домовлятися. Усупереч цьому нещодавня відмова продовжити ядерну угоду з Іраном робить із нього радше руйнівника, а не творця домовленостей. У підсумку сторона Кім Чен Ина інтуїтивно відчуває, що тут є шанси, які варто спробувати. Нинішнє суперництво між Америкою та Китаєм дає ще одну нагоду: зіткнути їх одне з одним.
Трамп тим часом, схоже, налаштований діяти лагідніше. Незважаючи на зроблену наприкінці травня заяву про скасування саміту через «відкриту ворожість» Північної Кореї, він улаштував теплий прийом у Білому домі одному з наближених до Кіма діячів, який привіз неможливо довгого листа від свого хазяїна. Невдовзі після того Трамп поновив плани зустрічі, хоча з боку Північної Кореї так і не надійшло жодних чітких публічних зобов’язань, наприклад, стосовно роззброєння (зміст гігантського листа так і не розголошували). Радника Трампа з національної безпеки Джона Болтона тримали на другому плані після того, як він обурив Північну Корею згадкою про повну відмову Лівії від своєї ядерної програми як зразок. Хоча Муаммар Каддафі — лівійський лідер, який погодився на це, — був розтерзаний натовпом на вулиці.
Найважливіше те, що Трамп, схоже, відмовляється від своєї риторики «все або нічого». За його словами, він більше не хоче вживати таких багатозначних висловів, як «максимальний тиск», адже справи рухаються в позитивний бік. Із наближенням 12 червня він менше говорив про прогнози швидкого успіху в питанні роззброєння, а частіше згадував про шанси на символічну перемогу. Зокрема про мирний договір, який офіційно покладе кінець Корейській війні після майже 65 років непростого перемир’я. Це може відкрити шлях до дальших перемовин із серйозніших питань — перспектива, яку схвалив Трамп, назвавши цей саміт «зустріччю-знайомством».
За словами китайського науковця, Кім Чен Ин не може відмовитися від усієї програми ядерних озброєнь без спротиву з боку армії, яка не довіряє американським гарантіям безпеки. 4 червня з’явилися повідомлення про те, що він звільнив трьох високопоставлених військових чинів. Як дехто вважає, це стало спробою придушити опозицію його новій зовнішній політиці.
За однією з теорій, Кім натомість міг запропонувати Трампові вибір: або негайна відмова від ракет, здатних завдати удару по США, або повільніша, покрокова програма на кшталт тих, які вже пробували запровадити раніше, що закінчиться демонтажем північнокорейської ядерної програми. Це було б пасткою, хай навіть і відкритою. Найімовірніше, покроковий процес закінчиться тим самим, що й попередні: Північна Корея скористається пом’якшенням санкцій, а тоді вийде з процесу якраз вчасно, щоб зберегти свої ядерні потужності. Можливий ще один трюк (і джерело для майбутніх суперечок): Північ відмовиться від ядерної зброї, але збереже ядерні об’єкти, які можна назвати цивільними. Для Трампа ж, навпаки, обмежена угода щодо ракет могла б виявитися привабливою: це дало б йому змогу сказати, що він дотримав обіцянки захистити Америку.
Але така угода стала б нічним жахіттям для найближчих союзників Америки в цьому регіоні — Південної Кореї та Японії. Вони залишилися б під прицілом північнокорейських ракет малого й середнього радіуса, можливо, із ядерними боєголовками. Таке неприховане підтвердження готовності США зрадити союзників, своєю чергою, у перспективі змінить стратегічний баланс в Азії. Друзі Америки почнуть сумніватися, чи стане вона на їхній захист, наприклад, у суперечках із Китаєм. Природно було б не ризикувати й домовлятися з Піднебесною, що різко зменшило б вагу США в цьому регіоні.
Китай може побачити кілька можливостей дістати вигоду після саміту Кіма й Трампа. Якщо Пхеньян зменшить свою ядерну потугу, це позбавить Китай зайвих клопотів у тилу. Навіть якщо Північна Корея частково й сфальшувала недавній демонтаж підземного полігону для випробувань ядерної зброї, як заявляли американські політики, у Піднебесної все одно є причини вітати обіцянку Кіма припинити ядерні випробування, що відбуваються на небезпечно близькій відстані від міждержавного кордону. Якщо на поступки КНДР Америка відповість, відповідно зменшивши свою військову присутність у Південній Кореї, «це стане подвійною приємною новиною для Китаю», за словами Чжао Тона з Центру глобальної політики Карнеґі — Цінхуа в Пекіні.
Навіть якщо Трамп упреться та припинить подальші перемовини, що він не раз погрожував зробити, інтереси Америки все одно, очевидно, постраждають. Схоже, що саміт послабить тиск на Північну Корею. На думку Чжао Тона, щойно Трамп погодився зустрітися з Кімом, Америка втратила важелі в перемовинах, які створювалися з великими зусиллями останніми роками, коли міжнародні санкції ставали дедалі жорсткішими. За словами Чжао, китайські політики вважають, що навіть якби перемовини Кіма й Трампа не відбулися, то «шанси для Америки завдати нищівного воєнного удару дуже маленькі». Південна Корея першою протестуватиме проти будь-яких таких кривавих атак. Він прогнозує, що Китай і Росія також відверто виступатимуть проти.
Експерти в цьому регіоні теж не бачать особливих надій на те, що Пхеньян чекатимуть додаткові міжнародні санкції, навіть якщо після саміту не буде результатів. «Північна Корея цілком може пережити наслідки проваленого саміту з усіма санкціями, які так і не буде скасовано. Ну й добре, жорсткішими санкції не стануть», — вважає Чжао Тон. Зокрема, Китай ніколи не вірив у те, що самі лише санкції можуть забезпечити мету Америки — примусити Північну Корею роззброїтися. І Піднебесна з великою неохотою підтримувала їх. Нещодавно Китай дозволив відновити польоти між Пхеньяном і Пекіном. Їх тимчасово зупинили торік, у розпал напруженості щодо випробувань зброї КНДР.
Та й Південна Корея, схоже, готова спробувати зберегти розрядку з Північчю, навіть якщо Америка й повернеться до жорстких дій. Минулого тижня обидві сторони погодилися знову відкрити комунікаційно-контактний центр у промисловому комплексі «Кесон», який закрили після північнокорейського ядерного випробування 2016-го. Південнокорейські компанії далі скуповують землю біля демілітаризованої зони, яка розділяє дві країни. Деякі відкрили власні офіси для міжкорейської співпраці. «Південні корейці, — каже Марк Фіцпатрік із Міжнародного інституту стратегічних досліджень, — цілком можуть знайти шляхи в обхід санкцій або інтерпретувати їх так, щоб можна було поновити економічну співпрацю».
Іншими словами, Кім Чен Ин від саміту майже нічого не втратить. Трампу може здатися, що й він на цій події зможе пропіаритися. Але для Америки зустріч у верхах може мати гірші наслідки, навіть якщо її президента вони не зачеплять.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com