The Economist: Сі проти Маршалла

70 років тому в Америці ухвалили Закон «Про економічну співпрацю», більше відомий як план Маршалла. Цей закон, ідею якого підказав виступ державного секретаря США Джорджа Маршалла в Гарвардському університеті, мав на меті відродити розорену війною економіку європейських країн. Майже п’ять років тому в набагато менше відомому вищому навчальному закладі, Університеті імені Назарбаєва в Казахстані, президент Китаю Сі Цзіньпін окреслив власне бачення економічної благодійності. Ініціатива «Один пояс — один шлях», як її почали називати, ставить собі за мету створення інфраструктурних об’єктів, сприяння торгівлі та зміцнення добросусідства в понад 70 країнах від Балтії до Тихого океану.  Ініціатива Сі Цзіньпіна, яка також має й геополітичні цілі, нагадала про зусилля Америки з розвитку економіки в середині минулого століття. Дехто навіть передбачає, що вона буде набагато масштабнішою. Але наскільки це серйозно? Зрештою, план Маршалла — це синонім державницького бачення та енергії. За словами наступника Маршалла Діна Ачесона, Вінстон Черчилль назвав постачання Америкою продовольства, сировини й обладнання «найвисокоморальнішим вчинком в історії». На момент гарвардської промови Європа стояла над прірвою економічного хаосу. Коли план виконався, континент був на грані економічного дива. Хіба ж під силу Китаю зробити щось таке?

Але факти, на відміну від легенд, свідчать, що план Маршалла був на диво скромним. На це вказують історики Алан Мілвард, Бред Делонґ і Баррі Айкенґрін. У грошовому еквіваленті в період із квітня 1948-го до літа 1951-го він дорівнював приблизно $13 млрд. Сьогодні це еквівалентно $130 млрд, якщо брати за основу інфляцію споживчих цін у США, або дещо менше ніж $110 млрд, якщо ширше дивитися на зростання цін. Розділена між 16 країнами, ця допомога в середньому дорівнювала менш ніж 2,5% ВВП реципієнтів.

Читайте також: Китайська пропаганда. Як Пекін впливає на політичні еліти Європи – дослідження

Ті гроші, забезпечивши більше інвестицій та імпорту, звичайно ж, посприяли відновленню Європи. Але не знач­ною мірою. За розрахунками Айкенґріна, безпосередній вплив, що привів до підвищення економічного зростання, становив лише 0,3 відсоткових пункта за весь час реалізації плану. Власне, і «найвисокоморальнішим вчинком» свого часу план Маршалла теж не був. Насправді похвала Черчилля стосувалася не його, а американської політики ленд-лізу попередніх років — допомоги союзникам із 1941 по 1945 роки. Як же цей план, із якого знято флер містифікації, можна зіставити з планом Китаю? Порівняння — річ небезпечна, тому що ніхто не знає майбутніх масштабів ініціативи «Один пояс — один шлях». За офіційними даними, прямі інвестиції Піднебесної в країни, які планується залучити до неї (за винятком фінансового сектору), з 2014-го по 2017-й становили лише $56 млрд. За підрахунками Дерека Сізорса, експерта Американського інституту підприємництва, загальна сума заявлених інвестицій сягає $118 млрд. Але жодна із цих цифр не включає кредити від китайських банків, зокрема державних «політичних банків», як-от Китайський банк розвит­ку (який заявляє, що на кінець 2017 року видав кредитів на $180 млрд) і Експортно-імпортний банк Китаю ($110 млрд станом на кінець 2016-го).

Ці раніше виконані зобов’язання вже перевищили міль­ярди Маршалла. А ініціатива «Один пояс — один шлях» зараз лише починає працювати. Проведений державною владою в травні 2017-го форум спрогнозував, що за наступні п’ять років китайські інвестиції становитимуть майже $150 млрд. Якою буде їхня сума протягом усієї ініціативи, можна лише гадати, хоча китайські політики спокійно називають цифри вище ніж $1 трлн. (Звідки взялися $8 трлн, які інколи з’являються в деяких оцінках, встановити не вдається. Але можливо, ця сума пов’язана з оцінками Азійського банку розвитку щодо прогнозованих інфраструктурних потреб регіону на наступне десятиріччя.)

Читайте також: Китайські закордонні військові бази: геополітичні апетити та захист торгівлі

Такі суми можуть затьмарити план Маршалла масштабами, але не щедрістю. Понад 90% коштів Маршалла були безкорисливою допомогою, а не позикою. І всі ці гроші надавав американський уряд. Інвестиції в «Один пояс — один шлях», навпаки, надходять із цілої низки джерел, зокрема від приватних осіб та організацій, і повинні давати прибуток. Найпривабливіші проекти, імовірно, отримали б інвестиції навіть і без візіонерства Сі Цзіньпіна.

Краще зрозуміти щедрість Китаю допоможе різниця між прибутком, який він отримає від проектів «Одного поясу», і вищими відсотковими ставками, які вимагав би ринок. Деякі з них свідчать про справжню фінансову пожертву з боку Піднебесної. Але інші — про нижчий кредитний ризик, тому що для багатьох позичальників дефолт за позиками від державних установ Китаю набагато страшніша річ, ніж підвести комерційного позикодавця.

Читайте також: Bloomberg: У Білому домі назвали РФ і Китай загрозою стабільності і порядку у світі

Голі цифри в доларах не лише завищують внесок в «Один пояс — один шлях», а й применшують ефект від плану Маршалла. На думку Делонґа та Айкенґріна, справжнє значення американського плану полягало не в наданих коштах, а в заохоченні сприятливої для ринку політики. Щоб отримати допомогу, європейські держави мусили зобов’язатися відновити фінансову стабільність і прибрати торгові бар’єри. Вони також повинні були мати відповідні запаси власних фінансів, які мог­ли витрачатися лише за згодою США. Американці не завжди домагалися свого. Але допомога Маршалла, утім, заохотила європейські уряди зупинити інфляцію та зменшити дефіцит, одночасно прямуючи до скасування контролю за цінами й знищення бар’єрів для імпорту. Ці реформи привели до величезної вигоди. До 1948-го страх перед інфляцією та податками змушував німецьких фермерів згодовувати вирощене худобі, а не продавати в місті за гроші, після чого їх могла «з’їсти» інфляція або відібрати держава. За словами економіста Генрі Волліча, підприємства платили робітникам натурою: електролампочками, взуттям власного виробництва або вугіллям для опалення. Щойно довіра до національної валюти відновилася, фермери й заводські робітники знову змогли працювати за гроші, відроджуючи цим виробництво й обмін.

«Один пояс — один шлях» якогось подібного ефекту не матиме. Китай усе ще побоюється втручатися у внутрішні економічні справи інших країн (якщо тільки немає загрози його основним інтересам). До того ж більшість країн «Одного поясу» вже перегнали Піднебесну за економічними свободами. План Маршалла спрацював, бо дав ринкам вирішальну роль у виділенні та розподілі ресурсів. «Один пояс» навіть не намагатиметься експортувати цей принцип за кордон. Зрештою, спонсор ініціативи все ще не застосував його в себе.

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved

Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com