Тихоокеанський острів Гуам від Ватикану відділяє понад 12 тис. км. Але саме на цьому далекому шматочку американської території переплелися минулого місяця два найскладніші питання, що стоять перед Папою Франциском: скандал навколо сексуальних зловживань духовенства й бунт традиціоналістів. Кардинал Реймонд Берк провів на Гуамі два дні, головуючи на церковному суді над архієпископом Ентоні Апуроном. Того звинувачують у розбещуванні хлопчиків-вівтарників. Архієпископ Апурон — найвищий католицький церковний ієрарх, якого судять за звинуваченнями в сексуальному насильстві. Справа може затягнутися на роки. А архіконсерватор кардинал Берк — найвідвертіший критик Папи.
Непослух папській владі серед меншості вищого католицького духовенства за останні місяці є найзухвалішим від 1970-х. Тоді покійний архієпископ Марсель Франсуа Лефевр відмовився розпустити архітрадиціоналістське Товариство св. Пія Х. Минулого місяця ватиканські чиновники отримали електронною поштою розсилку, схожу на цифрову версію ватиканської газети L’Osservatore Romano. Відкривши повідомлення, вони побачили факсиміле, у якому висміюється той, кого католикам показують як намісника Бога на Землі. У заголовку «Він відповів!» саркастичний натяк на відмову Папи відповісти на вересневий лист чотирьох кардиналів, зокрема кардинала Берка (опублікували вони його чомусь у листопаді). Тим листом у понтифіка вимагали підтвердження, наскільки уривки з його апостольського повчання «Amoris Laetitia» («Радість любові») відповідають усталеній доктрині церкви. У фейковій версії Osservatore всі чотири відповіді були «так і ні». За кілька днів до того в Римі з’явилися плакати із закликом до Папи — із фамільярним звертанням «Франче», що римською говіркою звучить приблизно як «Франику», — розповісти, як його хвалене проповідування милосердя узгоджується з безцеремонним поводженням з інститутами католицької церкви, зокрема й Римською курією — центральним адміністративним церковним органом.
Скеля навіки
Як засвідчили ці вияви протесту, невдоволення в церкві випливає із двох таборів, які частково перетинаються між собою. Перший, звісно, консерватори. До нього входять усі ті з Ватикану й із-поза його меж, хто хоче від релігії ясності й певності. А ще вважає, що правила не можна змінювати, не відмовляючись при цьому від суті католицизму. У Папі Франциску вони із жахом убачили брак інтересу до теології та відступництво від принципу в ім’я якоїсь туманної вимоги про милосердя.
Торік австралійська дослідниця Анна Сільвас закинула понтифікові, що він пише «цілі трактати невибагливих доброзичливих порад, котрі міг би давати будь-який невіруючий світський журналіст, такі можна знайти на сторінках якогось «Читацького дайджесту».
Найбільше консерваторів дратує «Amoris Laetitia», яка фактично дозволяє повторно одруженим католикам приймати таїнство євхаристії, котру віряни вважають тілом Христовим. Опитування свідчать, що парафіяни Європи й обох Америк з ентузіазмом підтримують цю зміну. Але критики вбачають у ній узаконення перелюбу. Навряд чи Франциск переконав їх у протилежному минулого місяця, коли закликав священиків виказувати розуміння стосовно тих парафіян, які живуть разом до шлюбу. 10 березня він знову шокував традиціоналістів, припустивши, що церква може висвячувати у священичий сан одружених чоловіків, щоб зменшити різкий дефіцит священиків.
Друга, значно менша група критиків складається з ватиканських церковнослужителів, яких не влаштовує ставлення Папи до своїх посадовців. Не секрет, що понтифік не має особливої симпатії до Ватикану. Ще коли він був архієпископом Буенос-Айреса, ватиканські бюрократи не раз заважали йому в роботі. Невдовзі після прийняття папського сану він створив команду кардиналів, які мали консультувати його в питанні реформи Римської курії, спеціально відібравши більшість із них із-поза високих ватиканських мурів. За рекомендаціями цієї команди він заснував два нові «надміністерства», або секретаріати (один із фінансів Ватикану, другий зі зв’язків із ЗМІ), та об’єднав шість менших «міністерств» у два.
Читайте також: Папа Римський попередив про небезпеку посилення популізму в Європі
Сам лише цей крок забезпечив Франциску ворогів у Римській курії, сумновідомій своїм опором до змін. Але консерваторам муляє не тільки суть, а й стиль інновацій. Єзуїт Франциск прийшов з ордену, заснованого колишнім солдатом, святим Ігнатієм Лойолою, який забезпечував каральні загони для Контрреформації. Перший папа-єзуїт — скромний чоловік із почуттям гумору, але водночас прямий і безжальний. «Святий Отець не з тих людей, що без проблем працюють з інституціями», — зауважив хтось, хто зблизька бачив його безкомпромісну рішучість.
У перший рік після обрання Франциск шокував ватиканських високопосадовців списком із 15 недоліків, які знайшов у їхніх лавах. Один із них, як сказав він своїм літнім слухачам, — це «духовна хвороба Альцгеймера». Не так давно Папа втрутивсь у диспут серед керівництва Мальтійських лицарів — старовинного військово-релігійного ордену. Хоча вони більше не контролюють жодних територій (і не беруть до рук зброю, щоб захищати християн у мусульманських країнах), а загалом займаються доброчинністю, їхній орден зберігає суверенітет із тих часів, коли владарював на острові Мальта. Він зберігає чимало ознак держави, наприклад підтримує дипломатичні відносини з понад сотнею країн і має статус спостерігача при ООН. Юридично не підпорядковується Святійшому Престолу. Але 24 січня Папа висунув вимогу до великого магістра підкоритись і подати у
відставку. Згодом він вибрав довіреного помічника для залагодження диспуту зсередини.
У справах, де Франциск передбачає опір ватиканських консерваторів, він їх обходить. Наприклад, Папа довірив сторонньому духовенству спроектувати правила анулювання шлюбу (заяву про недійсність шлюбу не слід плутати з розлученням, якого церква не дає). Кажуть, що він створив комісію для перегляду нових перекладів текстів богослужінь, обійшовши відповідний департамент Ватикану, який очолює консерватор кардинал Роберт Сара.
Одному з братів моїх найменших
Найбільша загадка, пов’язана з постаттю понтифіка, у якому поєднуються суворість і співчуття, — чому він не застосовує свою грубу тактику до проблеми, яка найбільше волає про втручання: сексуального насильства серед священнослужителів. Це не просто питання моралі. Для всіх нещодавніх лідерів церкви пріоритетом було припинити секуляризацію, яка почалася в серці Європи й шириться в обох Америках. На першому місці в списку причин, із яких католики втрачають віру, — відраза до щоразу частіших свідчень про зґвалтування й розтління неповнолітніх священиками, на яке церковні ієрархи раз по раз не звертають уваги, ба навіть і потурають. Ватикан досі не вимагає від єпископів повідомляти поліцію про підозри стосовно таких злочинів, якщо до цього прямо не змушує цивільне законодавство (а в багатьох країнах, зокрема й в Італії, це не обов’язково).
Читайте також: Прифронтовий Донбас отримав першу партію допомоги від Папи Римського
У 2014 році Франциск заснував Понтифікальну комісію для захисту неповнолітніх. Відтоді ж таки поширюються й сумніви щодо її ефективності. Один із членів комісії поскаржився на брак фінансування. А минулого місяця по довірі до неї вдарила відставка єдиної жертви насильства у її складі — Мері Коллінс з Ірландії (іншу жертву, британця Пітера Сондерса, відсторонили торік, навіть не повідомивши його). Як заявила Коллінс, вирішальним моментом для неї стало те, що відповідальний департамент Ватикану, Конгрегація доктрини віри, не відповідає на листи жертв. Вона, окрім того, каже, що роботі комісії «перешкоджають члени Курії».
Дві з найважливіших рекомендацій комісії лишилися невиконаними. Трибунал для розгляду справ єпископів, звинувачених у бездіяльності стосовно заяв про насильство, сховали під сукно. Інструкції для єпархій про запобігання, виявлення та реакції на насильство не поширюються. Голова Конгрегації доктрини віри кардинал Ґергард Мюллер стверджував, що розмови про обструкцію з боку Ватикану спроб припинити сексуальне насильство щодо дітей — це просто «кліше». Але він водночас сказав, що ніколи не зустрічався з Коллінс.
Папа Франциск щосили намагається змусити церкву рахуватися з реальністю, у якій багато католиків порушують церковне вчення, бо користуються штучними методами контрацепції і мешкають разом до шлюбу. Дедалі менше вірян поділяють погляди своїх релігійних лідерів на гомосексуальність як гріх. Але зростає загроза того, що цей понтифік увійде в історію не так доблесним реформатором і модернізатором, як Папою, який побоявся проявити до нахабних педофілів і заплямованих єпископів ту твердість, яку виказує до замшілих консерваторів із Ватикану.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com