The Economist відзначає, що план, який передбачає перехід від ядерного та викопного палива до відновлювальних джерел енергії потребує «мікро» та «макро» трансформації.
«Перша – некерований, підживлюваний субсидіями вибух енергії вітру, сонця і біомаси, «дивна суміш ідеалізму і жадоби», як назвав її один із керівників енергетичної галузі. Друга – намагання втягнути це в систему, яка постачала б надійну і доступну за ціною електроенергію», – пише видання.
Закон про відновлювану енергію дає право кожному, хто встановить сонячну батарею або збудує вітроелектрогенератор, продавати її надлишки й гарантовано отримувати при цьому щедрий «зелений тариф» щонайменше на 20 років.
«Це забезпечує їй пріоритет перед звичайною енергією. Немає нічого дивного в тому, що з 1990-го по 2010-й німецькі електростанції на відновлюваних джерелах розвивалися вдесятеро швидше, ніж у середньому в ОЕСР, і нині на них припадає 20% виробленого струму. До 2020-го уряд планує довести показник до 35%. Німеччина отримує найбільше електрики з відновлюваних джерел серед інших великих держав», – йдеться в статті The Economist.
Дохідність капіталу в найкращому разі може сягати 20%. Але не варто поєднувати трудівників на ниві «зеленої» енергетики й олігархів галузі, зазначає видання.
«Одне із важливих завдань – зруйнувати монополію» чотирьох великих енергетичних компаній, які панують на ринку, вважає Герман Альберс, президент Федеральної асоціації вітрової енергетики.
«Комунальні муніципальні підприємства планують збільшити частку власного виробництва енергії з однієї десятої щонайменше до однієї п’ятої до 2020 року. Понад 100 місцевих адміністрацій хочуть бути відновлюваними на 100%», – додає видання.
Детальніше про це читайте у статті The Economist: «Німецька енергетична революція» у № 32 «Українського тижня».
Довідка Тиждень.ua.
Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) – міжнародна організація, що об'єднує 34 країни світу, більшість з яких є країнами з високим доходом громадян та високим індексом розвитку людського потенціалу і розглядаються як розвинені. Головною вимогою до членства є поділ принципів ринкової економіки та демократичного плюралізму.
Нині до ОЕСР входять: Австралія, Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія,Естонія, Іспанія, Ісландія, Ірландія, Італія, Ізраїль, Канада, Корея, Люксембург, Мексика, Німеччина, Норвегія, Нова Зеландія, Нідерланди, Польща, Португалія, Словаччина, Словенія, США, Туреччина, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чеська Республіка, Чилі, Швейцарія, Швеція та Японія.