У березні 2011 року цунамі накрило атомну станцію «Фукусіма» в Японії, після чого вибухнув реактор. Ця ядерна катастрофа, найбільша після Чорнобиля, завдала важкого удару галузі, що й без того з 1980-х не може виборсатися з проблем. Атомні станції закриваються у всьому світі. Частка електроенергії, виробленої на АЕС, за два роки зменшилася на 11% і відтоді так і не піднялася до колишнього рівня. У цій занепалій індустрії на ринку проектування й експорту атомних електростанцій нині панує лише одна країна: Росія.
Відсутність динаміки внутрішнього попиту на електроенергію не дає будувати нові станції в країні, тож російська державна корпорація з атомної енергетики Росатом нав’язливо рекламує свій товар за кордоном. Націлилася вона на те, що Степан Солженіцин, аналітик у галузі ядерної енергетики в компанії McKinsey, називає «великою розкішною серединою»: країни, які не входять до числа близьких союзників ні Сполучених Штатів, ні Росії. У квітні РФ почала будувати першу в Туреччині атомну електростанцію вартістю $20 млрд. Її перший реактор має бути здано у 2023 році. Росатом каже, що має замовлення на 33 нових АЕС вартістю близько $130 млрд. Понад десяток АЕС уже будується, зокрема в Бангладеш, Індії та Угорщині.
Читайте також: Перехідна потужність
Експорт енергії давно є основою зовнішньої політики Росії, як правило, запасів нафти й газу. Експортувати атомні електростанції складніше, але де в чому вигідніше, каже Солженіцин. Продаж реакторів дає більше грошей, ніж викопне паливо, тому що зазвичай вони йдуть у пакеті з послугами, як-от забезпечення ядерного палива, підготовка інженерів і консультації з регуляторних питань. Кожна АЕС — це багатомільярдний доларовий проект, який не зачіпають стрибки цін на сировинні товари та який забезпечує тривалі відносини з Росією.
Після закінчення будівництва АЕС стають очевидним дипломатичним важелем впливу на значну частку енергетичних потужностей РФ. Теоретично вона може пригрозити підняти ціну на уран або просто закрити реактор, який обслуговує Росатом. Відносини між експортером і клієнтом особливо тісні в перші роки роботи АЕС, коли місцевий штат усе ще проходить навчання, а країна-експортер безпосередньо залучена до роботи станції. Ця загроза найбільша в країнах, де така нова АЕС відповідає за значну частку електропостачання. Наприклад, АЕС «Руппур», яку Росія будує в Бангладеш, вироблятиме 2400 Мвт, що становитиме 15% усієї генерації електроенергії в країні. Слабші країни давно звикли до використання Росією енергетики як геополітичної зброї. Ультиматуми щодо газопостачання колись були звичним атрибутом східноєвропейської зими, але останнім часом ця погроза стала витонченішою. У 2015 році РФ здійснила кібератаку на українську електричну енерготранспортну систему. Минулого тижня Департамент внутрішньої безпеки США заявив, що хакери з її військової розвідки проникли в пункти управління американських атомних електростанцій.
Читайте також: Світ про Україну: немає виправдання для відсутності прогресу в сфері прав людини
Утім, генеральний директор Всесвітньої ядерної асоціації Аґнета Райзінґ каже, що геополітика зазвичай не ускладнює експортних планів Росатома. Будь-який вплив, що Кремль може чинити через свої АЕС, обмежується наглядом Міжнародного агентства з атомної енергії. Вплив Росатома з часом слабне, бо клієнти зазвичай вимагають, щоб керувати станціями навчали місцевих інженерів. А ядерне паливо вони можуть закуповувати деінде. І потенційні махінації Росії відлякали б покупців з інших країн.
Проте занепокоєння залишається. У 2017 році суд ПАР заблокував угоду з Росатомом на $76 млрд, яку таємно уклали президенти Джейкоб Зума та Владімір Путін. Цього року компанія почала будувати реактор ближче, в Угорщині, через кілька місяців після теплого прийняття, влаштованого Путіну прем’єр-міністром Угорщини Віктором Орбаном у Будапешті. Фінансується будівництво російською позикою в розмірі €10 млрд ($11,6 млрд). Росатом і технічне управління АЕС забезпечуватиме, і паливо постачатиме. Це викликає побоювання, що РФ зможе використовувати цю станцію як засіб дипломатичного тиску.
Перегони двох держав
Російська атомна програма збереглася завдяки двом основним чинникам: дешевизні проектування та державній підтримці Росатома. Це дає йому змогу брати на себе складні у страхуванні ризики, як-от аварії на атомних реакторах. Конкуренти Росатома безнадійно відстають: французька Areva (перейменована в Orano) за останні 10 років почала будівництво лише двох АЕС: у Фінляндії та Китаї; обидві відстають від графіків і перевищили бюджет. Південнокорейська енергетична компанія KEPCO зіткнулася в себе на батьківщині з негативним сприйняттям атомної енергетики, а в США Westinghouse тільки-но почала виходити з банкрутства.
Читайте також: Від уранової руди до атомної зброї
Єдиний реальний конкурент для Росії — Китай, ще одна країна, де держава й бізнес тісно переплелися. Донедавна основним для цієї країни було забезпечити різке зростання вітчизняного попиту на електроенергію. Але імпорт сировини й експорт технологій набагато вигідніші у віддаленій перспективі, тож Піднебесна стала орієнтуватися на інші країни. Державне китайське підприємство здійснює часткове фінансування АЕС Hinkley Point у Британії, а інші беруть участь у проектах в Аргентині й Туреччині. І хоча Китай, поза сумнівом, наздожене Росію, остання поки що не має серйозних суперників в експорті ядерної технології. Для світу, якому потрібно виробляти набагато більше атомної електроенергії (якщо він серйозно хоче відмовитися від вуглеводнів), ця думка як холодний душ.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com