Чепурні жовті автобусики возять туристів космодромом Веньчан — величезним стартовим майданчиком, що розкинувся на тропічному острові Хайнань. Жвавий екскурсійний автобус проїжджає під велетенським плакатом із зображенням китайського лідера Сі Цзіньпіна та випльовує юрбу пасажирів: фотографуватися неподалік пускової установки. У центрі для відвідувачів можна подивитися невеличку виставку космічних скафандрів, модель місяцехода й обвуглену капсулу, у якій китайські космонавти повернулися з орбіти. У сувенірній крамничці при виході продаються пластмасові ракети, відкривачки для пляшок із логотипами відомих брендів і пухнасті іграшки-інопланетяни.
Ця база на території, прилеглій до міста Веньчан, найновіший із чотирьох китайських космодромів. Сюди набагато легше потрапити почасти завдяки ентузіазму Адміністрації Хайнаню — улюбленого місця відпочинку для туристів і заможних пенсіонерів. Місцева влада Веньчана затвердила логотип міста, схожий на емблеми Зоряного флоту із «Зоряного шляху». Біля космодрому будується туристичне містечко в «космічному» стилі з атракціонами. Серед них грядки з 
городиною, вирощеною з насіння, яке побувало в космосі.
Читайте також: The Daily Signal: Китай займає місце Росії та США в Україні
Якщо цей куточок Хайнаню в обрамленні пальмових дерев має перетворитися на приманку для туристів на зразок «космічних» пляжів Флориди, то роботи ще непочатий край. Кілька закинутих будівельних майданчиків свідчать про те, що хтось з інвесторів погарячкував і прорахувався. Із зарослого чагарником пустиря, колись відведеного під будівництво центру розваг, уже позривали таблички з інформацією. У якийсь із недавніх робочих днів пенсіонери, що проводять неподалік зиму, були одними з небагатьох відвідувачів пускового майданчика. Місцевий мешканець каже, що люди часто виходять звідси з таким відчуттям, ніби їм провели урок патріотичного виховання замість обіцяних розваг.
Усе це може змінитися, коли Веньчан увійде у форму. Ця база відіграє вирішальну роль у космічних амбіціях Китаю, адже лише звідти можна запускати найновішу та найбільшу ракету Long March-5. Габарити компонентів, які можна доправляти до трьох інших баз у країні, обмежені через тунелі для вузькоколійної залізниці, котра веде до них. А загалом що ближче до екватора запуску ракети, то вищою буде ефективність, адже там більша лінійна швидкість обертання Землі забезпечує додаткову силу розгону. З усіх стартових майданчиків у Китаї Веньчан не має конкурентів у цьому аспекті.
Long March-5 здатна вивести на низьку орбіту близько 25 т вантажу — приблизно вдвічі більше за максимальну вантажопідйомність другої після неї китайської ракети. Це лише трішки менше від маси вантажу, який може доправити на орбіту найбільша ракета, що її зараз використовує американська аерокосмічна агенція НАСА, але набагато менше ніж те, на що здатна поточна розробка приватної американської фірми SpaceX, гігант Falcon Heavy. Перший запуск Long March-5 у 2016 році минув успішно. Але другий торік улітку закінчився невдачею вже через кілька хвилин після старту. Обидві пускові установки Веньчана відтоді стоять без діла.
Читайте також: Китайські закордонні військові бази: геополітичні апетити та захист торгівлі
Та аварія (як і ще одна торішня з іншим типом ракети Long March) пригальмувала космічну програму Китаю. Влада сподівалася 2017-го запустити близько 30 ракет різних типів. Удалося ж тільки 18 (у США відбулося 29 запусків, ще 20 — у Росії, див. «Хто тут зайвий»). Але китайці обіцяють наздогнати згаяне у 2018 році, на який заплановано понад 40 запусків. Серед них, імовірно, буде і третя спроба для Long March-5 (якщо вдасться вчасно усунути недоліки), і місії, які значно розширять кількість супутників на службі в китайської вітчизняної супутникової навігаційної системи BeiDou.
У наступні два роки можуть відбутися великі зрушення у двох найвідоміших китайських цивільних космічних програмах: освоєнні Місяця та створенні космічної станції. У 2013‑му Піднебесна висадила на поверхню супутника Землі свій місяцехід. Це стало першою м’якою посадкою з 1970-х, відколи Росія та США припинили аналогічні дослідження. До кінця цього року Китай сподівається висадити робота на невидимому боці Місяця в ділянці, яка ще ніколи не досліджувалася з місячної поверхні. Така посадка допоможе підготуватися до збору зразків місячних порід (спроба попередньо запланована на 2019-й) і доправити їх на Землю.
Китай говорить про запуск головного модуля постійної космічної станції вже у 2019 році та планує розширити її двома додатковими модулями на початку наступного десятиріччя. У цій програмі він покладається лише на власні сили. У 2011-му в США було ухвалено закон, який забороняє НАСА ділитися знаннями або ресурсами з аналогічним китайським відомством. Через це Піднебесну не допустили до участі в проектах, пов’язаних із Міжнародною космічною станцією. Америка ніколи особливо не прагнула залучати Китай через військове застосування китайської космічної програми. Натомість останній експериментує з двома власними тимчасовими орбітальними станціями: на новішій із них у 2016-му 
місяць працював екіпаж космонавтів (старіша вже відпрацювала та має впасти на Землю орієнтовно протягом кількох найближчих місяців).
Китай хотів би послати й своїх тайконавтів на Місяць. Дата ще не визначена, але у 2016-му один політик припустив, що китаєць може ступити на місячну поверхню років за 15–20. Країна поглядає і на Марс. Вона планує висадити там рухомий модуль у 2020-му або невдовзі після того. Збір марсіанських порід готується приблизно на 2030‑ті роки.
Китай поки що далеко відстає від Америки в космічних здобутках, але, схоже, не планує перегони в стилі холодної війни. Він витрачає набагато менше на свої цивільні космічні програми, ніж торішній бюджет для НАСА на рівні $19,7 млрд, проте вперто йде до мети. Професорка Військово-морського коледжу США Джоан Джонсон-Фріз порівнює його з Езоповою черепахою.
Читайте також: Bloomberg: У Білому домі назвали РФ і Китай загрозою стабільності і порядку у світі
Одне із завдань Комуністичної партії — піднімати почуття національної гордості в країні. У 2016-му Сі Цзіньпін оголосив про щорічне святкування Дня космонавтики 24 квітня, у річницю запуску першого китайського супутника. І хоча до того, щоб наздогнати й перегнати Америку, ще далеко, Піднебесна не випускає з уваги успіхів Індії — іншої великої країни, яка розвивається та мріє про зорі. Остання планує здійснити першу м’яку посадку на Місяці в березні, трохи більше ніж через чотири роки після Китаю.
У співпраці з останнім дуже зацікавлена Європа. У 2003‑му китайські та європейські вчені запустили перший спільний супутник. Зараз вони разом вивчають сонячний вітер. Астронавти з Європейської космічної агенції (ЄКА) нещодавно провели навчання з виживання зі своїми китайськими колегами. За словами одного з працівників ЄКА Карла Берґквіста, кілька європейських астронавтів вивчають китайську мову, готуючись до можливих спільних місій.
Але в США наростає занепокоєння щодо військових аспектів китайської космічної програми. Як каже Марко Аліберті, науковий працівник Європейського інституту космосу (European Space Policy Institute) у Відні, це особливо очевидно після 2013 року, коли Китай показав, що може запускати ракети на високі орбіти, де розміщені американські найчутливіші супутники, тож дав зрозуміти, що працює над можливістю збивати їх. Багато американських учених мають спокійніші позиції. Але в еру «Америки передусім» НАСА навряд чи дістане дозвіл дружити з Піднебесною.
Усе це дратує китайських політиків. Вони зазначають, що напружені відносини між США та Росією не заважали співпраці космічних агенцій цих двох країн (припинивши використання космічного човника, Америка посилає своїх астронавтів на орбіту на російських ракетах). Багато китайців вважає, що поведінка Америки ще раз підтверджує давнє переконання: США не хочуть давати Китаю можливість безперешкодно розвиватися. Космічний експерт із Пекінського університету Цзяо Вейсінь каже, що Америка загрузла в «менталітеті часів холодної війни». Він вважає, що якщо американська влада не бажає співпрацювати з Китаєм, то знайдуться інші охочі.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com