21 липня три кораблі китайських ВМС зайшли в Балтійське море, щоб уперше взяти участь у військових навчаннях у цих водах разом із російським флотом. Обидві держави хотіли, щоб і в Америці, і в них удома зрозуміли: ми разом протистоїмо пануванню Заходу й не боїмося грати м’язами під носом у НАТО. Військові навчання також мали на меті показати, як зміцнилася дружба між Китаєм і Росією і як багато змінилося з часів затятої ворожнечі й холодної війни між ними з 1960-х до 1980-х років.
Останніми тижнями такого символізму не бракувало. У липні дорогою на зустріч Великої двадцятки в Німеччині голова КНР зупинився в Москві. Там його колега Владімір Путін повісив йому на шию медальйон тонкої роботи: орден Святого Андрія Первозванного, найвищу державну нагороду Росії. На зустрічі Великої двадцятки «лише два світові лідери випромінювали спокійну впевненість», як сказав про них у своїй передачі кремлівський телеаніматор Дмітрій Кісєльов. «Росія розвертається на схід. Китай — на захід, до Росії», — заливався він.
Після того як у 2012 році Сі Цзіньпін очолив Китай, він бував у Москві частіше, ніж у будь-якій іншій столиці. У 2013-му під час зустрічі лідерів Азійсько-Тихоокеанського регіону в Індонезії він навіть відвідав приватну вечірку з нагоди дня народження Путіна. За горілкою й канапками вони розмовляли про те, що їхнім батькам довелося пережити під час Другої світової війни (батько Путіна воював із німцями, а батько Сі Цзіньпіна — з японцями). У 2015‑му Сі Цзіньпін був почесним гостем на військовому параді в Москві, присвяченому 70-й річниці закінчення війни, який західні лідери бойкотували через війну Росії в Україні. Через чотири місяці Путін відвідав парад у Пекіні на вшанування перемоги Китаю у війні з Японією. Тодішня президент Південної Кореї Пак Кин Хє була єдиною лідеркою союзних із США держав, присутньою на події.
Колеги-автократи
Сі Цзіньпін і Путін — споріднені душі, обидва мають авторитарні нахили. Китай запозичив російські жорсткі закони щодо неурядових організацій; Кремль намагається навчитися цензурувати інтернет на китайський лад. Під час останнього візиту Сі Цзіньпіна до Москви обидва лідери слухали виступ Марґаріти Сімонян — очільниці Russia Today. Вона розповіла їм, що Росія й Китай стали жертвами «інформаційного тероризму» з боку західних ЗМІ, сказала, що обидві країни повинні допомагати одна одній, тому що «ми єдині протистоїмо могутній армії західної мейнстримової журналістики».
Читайте також: Китай і Росія провели спільні військові навчання у Балтійському морі
Російський «Первый канал», головний телевізійний канал, який нагнітає антиамериканську істерію та підтримує вторгнення Росії в Україну, дістав дозвіл почати кабельне мовлення в Китаї — сервіс під назвою «Катюша» із субтитрами китайською.
Погіршення відносин Росії із Заходом внаслідок конфлікту в Україні наблизило Росію до Китаю. Але за цим панібратством ховаються фундаментальні суперечності. Росії Китай потрібен куди більше, ніж Росія Китаю. І РФ почувається незручно в таких нерівноправних відносинах, які засвідчують безпідставність претензій Кремля на російську велич. Росія боїться свого значно численнішого й економічно могутнішого сусіда, який швидко нарощує військову потугу.
Зі свого боку, Китай непокоїть бажання Росії кинути виклик порядку, що встановився після закінчення холодної війни. Глобалізація принесла йому куди більше вигоди, ніж Росії, тож Китай не дуже схильний руйнувати статус-кво.
Візьмімо його реакцію на інтервенцію Росії в Україну. Пекін удав, що не помітив її (як і Росія «не помітила» захоплення Китаєм спірних ділянок у Південо-Китайському морі). Але Китай офіційно не визнав анексії Криму Росією. Китайські політики бояться того, як у їхній країні дехто може витлумачити тамтешні події. Після того як у Криму відбувся сфальшований референдум про приєднання до Росії, китайські цензори наказали ЗМІ обійти його мовчанкою. Вони не хотіли, щоб населення Тайваню, Тибету або віддаленого західного регіону Сіньцзян надумали й собі визначати власне майбутнє такими засобами. А ще вони не хотіли, щоб китайські націоналісти вимагали рішучіших кроків до анексії Тайваню.
Для Китаю економічні зв’язки з Америкою, а отже, і політичні, мають надзвичайно велику вагу. Порівняно з цим російсько-американська торгівля має мізерні обсяги (див. «Сила тяжіння Америки»). У торгівлі з Росією Китай здебільшого зацікавлений у російських нафті й газі. Торік Росія обігнала Анголу й Саудівську Аравію та стала найбільшим постачальником нафти-сирцю до Китаю. У 2014 році Росія й Китай підписали угоду, вартість якої оцінюється у $400 млрд, щодо транспортування природного газу до Китаю з двох родовищ у Східному Сибіру новим газогоном. Перші кубометри повинні надійти до Китаю у грудні 2019‑го. Але перемовини щодо постачання енергоносіїв часто бувають не надто дружніми. Росія хотіла б спрямувати до Китаю ті нафту й газ, які зараз надходять до Європи із Західного Сибіру. Але обидві країни не можуть дійти згоди в питанні фінансування нових трубопроводів, які будуть для цього потрібні. З огляду на нинішню низьку ціну на природний газ Китаю не дуже хочеться інвестувати в газогони.
Єдиний інший вид експорту з Росії, важливий для Китаю, — зброя. Після розпаду СРСР Росія продала йому озброєнь на $32 млрд — майже 80% усієї імпортованої Китаєм зброї. Недавно РФ надала цій країні новітні ракетні системи класу земля — повітря S-400 і реактивні винищувачі останнього покоління Су-35. Раніше Кремль боявся, що Китай спробує відтворити ці технології. Але, за словами Алєксандра Ґабуєва (Московський центр Карнеґі), Росія вже змирилася з тим, що технологічний поступ Китаю не спинити. Тож може хоча б заробити на продажі йому зброї, поки той усе ще хоче купувати її за кордоном замість виробляти самому. Російські інтереси не стратегічні, а радше меркантильні, вона також продає озброєння суперникам Китаю — Індії та В’єтнаму.
Привабливість шовку
Відколи внаслідок санкцій Росія втратила доступ до міжнародних ринків капіталу, Китай став її головним джерелом грошей. Друзі Путіна, яких не приймають і не сприймають на Заході, — головні бенефіціари. Один із них — Ґєннадій Тімчєнко («наша людина в Китаї», як називає його Путін). Разом із зятем Путіна Тімчєнко є співвласником нафтохімічної компанії «Сибур». У грудні 2015 року вона продала 10% своїх акцій найбільшій державній нафтопереробній компанії Китаю — Sinopec за $1,3 млрд. Торік «Сибур» продав ще 10% акцій китайському Фонду Шовкового шляху — фірмі, яку підтримує держава і яка інвестує в інфраструктуру.
З погляду Пекіна допомога таким людям — вигідна ціна за безперервний потік енергоносіїв та зброї. Але вони не бачать, що ще можна взяти з російської економіки в майбутньому крім цього. «Для Китаю Росія найперше важлива з погляду безпеки, а не з економічного», — сказав один китайський експерт.
Читайте також: У США заявили, що Росія і Китай несуть особливу відповідальність за ракетні випробування КНДР
Щоб це змінилося, потрібна фундаментальна економічна реформа Росії. За Путіна на це немає жодних надій. Приватні інвестори в Китаї обходять Росію десятою дорогою з тієї самої причини, що і їхні колеги на Заході: брак здорової правової системи й чітко визначених прав власності. За словами високопоставленого російського банківського чиновника в Китаї, цьому заважає і глибоко вкорінене презирство до Китаю в Кремлі. «Найбільша проблема Росії — вона не знає, чого хоче від цих відносин. Наш уряд бажає китайських грошей, але без китайців», — сказав він.
Китай не має ілюзій стосовно російської могутності. Він вважає її слабкою державою на шляху до занепаду. У США кілька адміністрацій поспіль прийшли до такого самого висновку. Але якщо американські лідери Росію зазвичай ігнорували, китайці роблять якраз навпаки. Вони вважають, що агресивна держава з ядерною зброєю в стані занепаду вимагає не менше, а більше уваги. Побачивши, яких проблем наробила Росія Заходові, вони не хочуть і собі такого головного болю.
Китайці з історії знають, якою проблемою Росія може обернутися для їхньої країни. «Непорушна дружба» між Росією та Китаєм, проголошена Сталіним і Мао в 1950-му, мало не закінчилася війною між двома країнами через 20 років. Фу Їн, колишня представниця дипломатичного корпусу, а зараз народний депутат, пригадує, як у дитинстві боялася жити близько до кордону з Росією (протяжністю 4200 км, або ж 2600 миль), де лицем до лиця стояли радянські й китайські війська й ризик війни здавався дуже реальним. «Сам факт, що ми можемо дружити та більше не боятися одне одного, дуже важливий», — каже пані Фу Їн.
Росія також нервується через Китай. Незважаючи на військові навчання на Балтиці цього тижня (та інші спільні навчання за останні два роки в Південно-Китайському й Середземному морях), Росія проводить тренування і в межах підготовки до можливого конфлікту з Китаєм. Вона боїться, що цей перенаселений сусід одного дня може вирішити захопити малолюдні землі на російському Сході. Російські військові не забувають історії: хоча китайський уряд надто ввічливий, щоб говорити про це, рядові китайці пригадують, що частини цього регіону (зокрема, Владивосток) до ХІХ століття належали Китаю.
Готові до ігор із Росією
Обидві країни змагаються за вплив у Середній Азії, де Китай став головним торговим партнером усіх колишніх радянських республік (за винятком Узбекистану), а також найбільшим інвестором у регіоні. Росія любить бачити себе найбільшою військовою та політичною державою в Центральній Азії, а Китай зосереджується на економіці. Але, як заявляє австралійський експерт із відносин Бобо Ло у своїй останній книжці, таке співвідношення недовготривале. Ініціатива Сі Цзіньпіна «Один пояс, один шлях», покликана з’єднати Китай із Центральною Азією і країнами за її межами інфраструктурними й енергетичними проектами, забезпечить Піднебесній великий політичний вплив у регіоні.
Асиметрія між Росією та Китаєм особливо впадає у вічі на Сході Росії. Кілька років тому місцеві мешканці витрачали свої доходи, що швидко зростали, у Китаї. Але рубль дуже ослаб, як і російська економіка. Зараз вони сподіваються, що їх порятують китайці, які приїжджають витрачати гроші до Росії. Кількість таких відвідувачів швидко збільшується (хоча мало хто відважується поїхати до Росії вдруге). Працівник туристичної агенції у Владивостоці каже, що в місті не вистачає пристойного житла для них усіх. На вулицях молоді росіяни намагаються продати їм старі радянські монети й банкноти.
Сором місцевих за занепад своєї країни порівняно з Китаєм відчутний буквально фізично. В одному готелі гості з КНР заполонили задушливий ресторан, де розглядають напівоголених танцівниць і жінок, які співають російські народні пісні. Одна артистка виходить подихати свіжим повітрям. На її обличчі читаються біль і приниження. Китайські кораблі в Балтійському морі, за вісім часових поясів звідси, навряд чи піднімуть їй настрій.