Останніми днями державних службовців по всьому Китаю, від поштарів на північному сході до податкових аудиторів на південному заході, зганяють дивитися державне телебачення. Комуністична партія часто наказує чиновникам вивчати пропаганду. Проте цього разу в обов’язковому перегляді не було звичних тем внутрішньої політики й економічного розвитку. Натомість програми наголошували на тому, що Китай тепер діє як світова держава й на її чолі голова КНР Сі Цзіньпін.
У кінці серпня та на початку вересня державний телеканал випустив в ефір шість 45-хвилинних передач на цю тему в прайм-тайм. Назву програми з китайської можна перекласти як «Великодержавна дипломатія», але деякі державні ЗМІ вважають за краще називати її «Дипломатія важливої країни». Це звучить трошки скромніше. Пропагандисти давно вже морочаться з тим, як говорити про зростання глобального впливу Китаю. У 2003-му вони ніби погодилися вживати термін «мирне сходження», але відразу за кілька місяців відмовилися від нього на користь «мирного розвитку»: слово «сходження», на їхню думку, могло спричинити тривогу за кордоном.
Читайте також: Саміт БРІКС: що далі?
Утім, не варто шукати навіть і натяку на стриманість у цьому серіалі про зовнішньополітичні успіхи Китаю під проводом Сі Цзіньпіна і про його особисту участь у них. Передачі, створені за сприяння власного піар-департаменту партії, щедро присмачені улесливими ремарками як китайців, так і іноземців. У фрагменті виступу 2015 року лідер Зімбабве Роберт Муґабе каже про усміхненого Сі Цзіньпіна: «Ми хочемо сказати, що цю людину послав сам Бог». (Китай давно захоплюється зневагою Муґабе до Заходу.) «Він мені справді сподобався, у нас була чудова атмосфера, на мою думку» — це вже показують президента США Дональда Трампа та його інтерв’ю американському телеканалу після зустрічі із Сі у Флориді у квітні.
Телевізійне «маст-Сі»
Головна ідея — завдяки Сі створено новий підхід до зовнішньої політики, який здобув Китаю світове визнання: «великодержавної дипломатії з китайськими рисами». Сі наголошував на потребі цього в листопаді 2014-го у своєму виступі, присвяченому зовнішній політиці (в офіційних перекладах якого замість слів «велика держава» вжито «важлива країна»). Торік цей термін уперше з’явився в щорічному звіті уряду. Як і «соціалізм із китайськими рисами» Ден Сяопіна, ця фраза радше напускає туману, ніж щось пояснює.
В основі її, як кажуть, лежить «безпрограшна співпраця». Але її запровадження стало чітким сигналом віддалення від стриманішого підходу Ден Сяопіна до зовнішньої політики, який у Китаї часто називали «таоґуан янхуей», або ж «приховувати яскраве й плекати неясне». Навпаки, у цій серії телепередач диктор каже: «Підтримка миру й стабільності у світі — неухильний обов’язок і тягар великої держави». На екрані китайські військові евакуюють китайців (і не тільки) з охопленого повстаннями Ємена у 2015 році, китайські ВМС задіяні в операціях проти піратів біля Африканського Рогу, а китайські морські піхотинці вирушають у липні облаштовувати першу закордонну військову базу країни в Джибуті.
Читайте також: Протистояння Китаю і США на морі: перехоплення та «розвідувальна війна»
Коли показували цю серію програм, партійна газета опублікувала статтю міністра закордонних справ Ван Ї про «дипломатичну думку» Сі Цзіньпіна. У ній мовилося про те, що підхід лідера до закордонних справ «освітив нові шляхи та вийшов за межі традиційної західної теорії міжнародних відносин останніх 300 років». Мета передач — показати, що в ході історії, на відміну від інших держав, які ставали сильними, Китай (завдяки Сі Цзіньпіну) зміг зберегти стабільні відносини з традиційно великими державами. Вони замовчують величезну приховану напруженість з Америкою та Японією. Знову й знову показують застиглого на місці Сі, до якого підходять іноземні лідери й тиснуть йому руку. «Це відтворення древньої китайської системи збору данини», — сказав один китайський учений, натякаючи на послів від сусідніх держав, які підносили дарунки китайському імператорові, щоб задобрити його й забезпечити мир.
Та хоч скільки говорять про майстерність Сі Цзіньпіна в ролі глобального лідера, у нього та сама відраза, як і в Ден Сяопіна, до ризикованих дій у зовнішній політиці. Серія телепередач оминає увагою кризу на Корейському півострові (через день після показу останньої частини Північна Корея провела випробування, як з’ясувалося, водневої бомби). Великодержавна дипломатія Сі Цзіньпіна виявилася відверто нездатною запобігти серйозній міжнародній кризі, і то такій, яка виникла не в останню чергу в результаті бездіяльності Китаю.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com