22 жовтня понад 5 млн італійців узяло участь у двох референдумах про надання ширшої автономії багатим північним регіонам — Ломбардії та Венето.
Плебісцити викликали неминучі порівняння з референдумом про незалежність Каталонії за три тижні до цього. Мало хто в Італії їхав голосувати з такої далечіні, як Мауріціо Зордан. Цей 53-річний бізнесмен нещодавно переїхав до міста Гренд-Репідс у штаті Мічиган: там він керує американською філією своєї родинної компанії, яка продає устаткування для магазинів дорогих брендів. Але референдум для нього був таким важливим, що він навіть полетів назад, до рідного міста Вальданьо голосувати.
Адміністрації обох регіонів навмисне облаштували референдуми так, щоб озброїтися мандатом від народу для початку перемовин із Римом (хоча просто могли б вимагати перемовин без референдумів). В обох адміністраціях більшість — представники «Ліги Півночі», яка колись виступала за відокремлення багатших північних регіонів.
З-поміж противників розширення автономії мало хто потрудився прийти та проголосувати, тож явка на референдум мала критичне значення. У Венето, куди входить Венеція та її рівнинна аграрно-індустріальна периферія, явка виборців становила 57% (98% голосів «за»). У Ломбардії — регіоні навколо Мілана — на референдум прийшло лише 38% виборців (95% за автономію).
Читайте також: В Італії два регіони проголосували за розширення автономії
Наразі 5 із 20 італійських регіонів мають ширші повноваження, ніж інші. Якби до їхніх лав доєдналися Ломбардія та Венето, їм залишалася би більша частка зібраних тут податків. А позаяк два цих регіони дають приблизно 30% італійського ВВП, то на фінансування біднішого півдня залишилося б куди менше коштів.
Мауріціо Зордан належить до лівоцентристської Демократичної партії (ДП), але такі ідеї йому до душі. «Настав час італійцям самим відповідати за себе», — каже він. Південь, на його думку, обплутаний спрутом мафії та відсталий, незважаючи на майже 70 років субсидування. Регіональні адміністрації Ломбардії та Венето заявляють про понад €70 млрд сукупного щорічного фіскального дефіциту (різниця між відрахуваннями до державного бюджету й коштами, отриманими звідти назад). Це 8% видатків державного бюджету.
Як і в Каталонії, референдуми в Італії свідчать про обурення багатих північан бідними південцями, яких вони вважають корумпованими й марнотратними. Але на цьому паралелі закінчуються. Референдуми в Ломбардії та Венето були беззаперечно законними й схвалені Конституційним судом. Жоден із них не висуває вимогу про отримання незалежності. А захисники автономії в Італії посилаються на культурну й мовну ідентичність набагато менше, ніж прихильники відділення від Іспанії (незважаючи на те що Венеція понад тисячу років була незалежною республікою, а її діалект багато мовознавців вважає окремою мовою).
То що ж тепер? Найцинічніша інтерпретація подій: «Ліга Півночі» провела ці референдуми, просто щоб заявити про себе напередодні парламентських виборів, які відбудуться на початку наступного року, але керівництво партії не квапитиметься домагатися автономії. Маттео Сальвіні, який очолює її з 2013-го, змістив фокус уваги із суто північних справ, намагаючись створити правий загальнонаціональний популістський рух. Він навіть вербував голоси на Півдні.
Читайте також: Берлусконі вирішив повернутися у політику з проєвропейською програмою
Референдуми були необов’язковими для виконання. Хоча у Венето за автономію проголосувала більшість усіх зареєстрованих виборців, у Ломбардії її підтримали лише ті, хто з’явився на виборчі дільниці. У Мілані за неї проголосували заледве 30% зареєстрованих виборців. Губернатор Ломбардії Роберто Мароні сказав, що центральний уряд погодився на перемовини про розширення автономії. Але Рим не зобов’язаний досягати хоч би якої домовленості. І будь-яка угода повинна бути схвалена обома палатами національного законодавчого органу.
А втім, приклад Каталонії доводить, що заклики до автономії неминуче переростають у вимоги незалежності. В інтерв’ю напередодні референдуму Мароні посміявся над порівнянням з іспанським регіоном, який, за його словами, хоче стати 29-м членом ЄС. «Ми ж цього не хочемо», — сказав він. Але додав: «Поки що».
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com