До початку квітня диванний обиватель на безпечній відстані від бойових дій, хай навіть умовно патріотично налаштований, я таких знаю не одного, міг себе заспокоювати: «Ну що ж, війна є війна, американці теж Дрезден бомбили, а потім ще Югославію». Нині я не уявляю українця, який публічно або наодинці з собою виправдовуватиме ворога. Всі нарешті усвідомили: перед нами не люди, не представники одного з нами біологічного виду. А можна обережно запитати, що з цього досі було невідомо?
Війна в Україні триває вісім — вісім! — років, це довше, ніж будь-яка війна на континенті від 1815 року. Учасники ті самі, їхня антропологія та сама, докази… Ірина Довгань, відважна патріотка з Ясинуватої, яка дивом врятувалася після розп’яття на стовпі руснею 2014 року, днями написала, що почувається винною, бо не кричала й не била в дзвони, розповідаючи про свій досвід знайомства з пеклом. Хоча насправді Ірина робила й робить максимум того, що може робити приватна особа в якості не політика, не військового, не менеджера високої ланки, не медіа-зірки, а простої невтомної волонтерки. Проблема не в тому, що хтось був недостатньо гучний, проблема в тому, що українці не хотіли слухати.
Читайте також: Орки і урки
Невже ми не пам’ятаємо, як нехтувала вітчизняна преса перебігом подій на Донбасі, починаючи вже від 2015 року? Невже ми забули крилатий вислів медіа-менеджерки з такого собі «головного каналу країни», що, мовляв, «суспільство втомилося від війни» і через це не час її висвітлювати в етері? Скрізь, де можна, я волав, напевно, теж недостатньо гучно: ранок українця має починатися, як починався він в СРСР (за всієї моєї відрази до радянських практик) упродовж чотирьох років від 1941 по 1945 рік: голосом диктора «от совєтского інформбюро…» і далі зведенням подій на фронті за минулу добу. Не хотіли, втомилися. Втомилися, власне, не вояки й не бійці добробатів, не волонтери, не патріоти й не прості українці «поза політикою», яким пощастило втекти з-під влади «рятівників від фашизму» — втомилося або диванне військо, або латентна вата, якій набридло виходити із зони комфорту. Бо інформації вже тоді було вдосталь.
«Мирні шахтарі» з пітерським акцентом і місцева гопота, якій дали можливість випустити назовні свій садизм, убивали, грабували й ґвалтували з першого дня. Стріляли в голову підліткам за український прапорець. Розпорювали живіт місцевим посадовцям за вірність обов’язку. Азартно полювали з кулеметів на санітарну автівку з величезним червоним хрестом на кузові саме тому, що це санітарна автівка. Цілили з гармати прямою наводкою по школі, чудово знаючи, що це школа. Насипали з мінометів по житловим кварталам без жодних ілюзій, що там окопалися якісь укри. А також грабували й ґвалтували, ґвалтували й грабували. А ще катували «підозрілих» або просто тих, у кого можна поживитися, на підвалі та в страшній «Ізоляції».
Я згадав лише те, про що чув від безпосередніх свідків або що можна підтвердити документами, але доказів усього цього не те, що не бракує — їх тонни, терабайти у відкритому доступі, зазирніть хоча б на Inform Napalm, та де там, просто у Вікіпедію! Знову-таки, в чому новина? Забули, що було в Сирії, де дали погосподарювати російському солдату-визволителю — включно з хімічною зброєю? А до того була Грузія — 2008 року, про що більш-менш пам’ятають, і 1993 року в Абхазії, про що майже забули. А до того — Чечня, перша й друга.
Читайте також: Ірпінська дуга
Але ж, стривайте, не аж так уже давно був Афганістан — мільйон місцевих знищили «шураві». А раніше Чехословаччина 1968-го — ну там було не так криваво, бо чехи зі словаками чинили головним чином мирний опір, але мій знайомий, який там був простим солдатом, згадував, як вони для себе визначали цілі для стрільби: «волосатіки». Тоді в СРСР довге волосся серед хлопців наважувалися відпускати одиниці, а якщо в чеха довге волосся, він вочевидь прозахідний і проти інтервентів, вогонь! Ще раніше було вторгнення до Угорщини, рахунок убитих і поранених угорців ішов на десятки тисяч — незле би згадати про це зараз самозадоволеному зраднику європейської справи Віктору Орбану. Ну а до того, як усі пам’ятають, «визволителі» відзначилися в Німеччині: колись вважалося табу згадувати про масові грабунки й ґвалтування, скоєні радянськими вояками, адже вони «звільнили Європу від фашизму», тепер це нарешті визнаний факт.
Вчора ми прокинулися разом з усім світом, не минуло й восьми років. Зараз повномасштабна війна… А до того для кожного окремого загиблого вона була недостатньо масштабною? Зараз гаряча фаза, а до того була холодна?
Гаразд, ми вже там, де ми є. Уже є Маріуполь, Харків, Чернігів, Буча… Далі не треба ховати голову в пісок.