Після того, як світ побачив наслідки масакри на Київщині, порівняння росіян з нацистами стало майже аксіоматичним. Але все ж таки ця аналогія хибить. Нелюдська жорстокість СС була результатом ідеологічної накачки, внаслідок котрої тисячі Фріців і Гансів увірували в те, що вони — представники вищої раси, арійська аристократія, котрій належить очистити свій Lebensraum від нижчих форм життя. У путінської Росії також є своя ідеологія — рашизм, який спирається на багату спадщину імперства і сталінізму. Я цілком вірю в те, що певні кола російських еліт справді захоплюються фашистською філософією Ільїна, обскурантизмом Дугіна чи патетикою навіженого сталініста Проханова. Шар ідеологічного гумусу товстий і дає найрізноманітніші паростки. Достатньо пригадати Донбас у 2014 році, де одночасно товклися комуніст Мозговий, “белый офицер” Гіркін, Козіцин зі своїм “казачеством” і ще сила-силенна усіляких почвар. І всі вони по мірі можливостей намагалися реалізувати на практиці свої ідеологічні фантазії.
Але мені важко уявити, що Ванькі і Азатбєкі, які катрупили людей у Бучі, колись читали не те що Дугіна, а хоча б щось, крім інструкції до освіжувача повітря. Хоча й такі скромні блага цивілізації у їхніх рідних краях на узбережжі Охотського моря навряд чи всім доступні. Ми можемо (і мусимо) скільки завгодно викривати імперство Пушкіна і шовінізм Достоєвського, але ні першого, ні другого Ванькі з Азатбєкамі не читали. Бо скоріш за все, замість уроків літератури вони вешталися по району, вивчаючи премудрість “пацанской жизни”. Те, що вони стали солдатами, а не урками — чиста випадковість, примха сліпої долі.
Читайте також: Ірпінська дуга
Солдати з військової частини №51460 із села Князє-Волконскоє Хабаровського краю, які катрупили і грабували Бучу, типологічно нічим не відрізняються від банди кримінальників, які вирізають цілу родину, щоб пограбувати їхню садибу. Власне, тим вони й займалися. У своїх жертвах вони бачили не так унтерменшів, як “лохів”, котрих належить “нагнути” просто тому, що у тебе є автомат, а у них нема. Звичайно, те що російська солдатня робила у Бучі, далеко перевищує межі, дозволені “воровскімі понятіямі”. Але й “воры” — це лише одна з багатьох сутностей, що мешкають на соціальному дні.
Якщо шукати історичних аналогій російській навалі, то краще згадати не про нацизм, а про більшовизм. Фанатичних ревнителів марксистсько-лєнінського вчення тоді теж не бракувало. Але червоні маси урухомлювали не малозрозумілі теорії, а розбурхані комісарами інстинкти. Навряд чи пересічний червоногвардієць у 1917 році міг без запинки прочитати фразу “експропріація експропріаторів”, не кажучи вже про те, щоб пояснити її значення. Але йому достатньо було знати, що це магічне закляття дозволяє йому грабувати, гвалтувати і вбивати — тобто чинити те, чого він завжди хотів (звичайно ж, лише з тими, на кого вкажуть комісари). Певен, що сучасні Ванькі з Азатбєкамі також не здатні навіть приблизно пояснити, хто такий Степан Бандера, і не знають, як розшифровується абревіатура НАТО.
Читайте також: Країна мовчазних співучасників
Це, звісно, не робить їх менш небезпечними, ніж нацисти. Але справа тут взагалі не у порівняннях, а в тому, що за ними криється. Росіяни у масі своїй не охоплені ідеологічним безумством — вони банально озвіріли. Культурний шар, завдяки котрому гола мавпа стає людиною, витончився до такої міри, що тисячі з них готові чинити звірства, а мільйони — схвалювати чи толерувати їх. Тому “депутінізації” для Росії буде замало. І так само буде замало демонтувати імперський каркас тамтешньої культури. Це країна, у якій сталася не лише політична, але й антропологічна катастрофа, масштаби котрої лише починають оприявнюватись. Проблема в тому, що соціологи, психологи і багато інших фахівців добре вивчили, за яких умов — і наскільки легко! — з представника homo sapiens злазить людська подоба. Але як її потім напнути назад — це й досі загадка.