Кільканадцять років тому я купив на барахолці камінний годинник Westminster. Ключа для накручування механізму годинника не було, і продавець не знав, чи він узагалі робочий.
На вигляд годинник був дуже хорошим, тож я ризикнув своїми 20 доларами. Коли пішов до годинникаря запитати його думку про моє надбання, той сказав, що годинник треба відремонтувати, а це коштуватиме щонайменше 200 доларів. Нині ніхто не хоче займатися старими годинниками. Тоді я подумав, що це надто дорого, і поставив його на полицю у вітальні. Іноді повільно прокручував стрілки — і з інтервалом пів години годинник відповідав мені прегарним, сповненим ностальгії звуком. Цьогоріч я вирішив зробити собі різдвяний подарунок і поніс його до годинникаря відреставрувати.
Перш ніж це станеться, відмірювання часу кожні пів години мені гарантують телевізійні новини BBC, щогодини — CNN і канадський канал CBC. Щодня о пів на сьому я сідаю перед телевізором подивитися новини американського суспільного мовника PBS. Такий мій щоденний «телевізійний годинник».
Переважно я дивлюсь інформаційні програми, бо традиційні канали, що діють під парасолькою так званих Networks, утратили свою колишню магію, віддавши першість стримінговим порталам, у яких ми не обмежені годинами, а можемо ввімкнути й вимкнути їх у будь-який час, коли самі забажаємо.
Однак є один традиційний канал, який я люблю дивитися, — TCM (Turner Classic Movies). 1994 року його заснував творець CNN — Тед Тернер, і він показує класичні стрічки з однієї з найбільших кіноколекцій у світі.
Читайте також: Оповідачі
Тож нещодавно подивився фільм «Телемережа» («Network») 1976 року, якого ніколи раніше не бачив. Хоча й мав би, але натоді 22-річний я жив у Варшаві й мені були далекими турботи американських каналів, які, як порівняти з комуністичним монополістичним телебаченням, здавались ідеалом журналістської об’єктивності.
Фільм отримав чотири «Оскари»: за оригінальний сценарій (Педді Чаєфські), за найкращу чоловічу роль (Пітер Фінч), найкращу жіночу (Фей Данавей) і за найкращу жіночу роль другого плану (Беатріс Стрейт). Усього було вісім номінацій, зокрема за режисуру (Сідні Люмет) і за найкращий фільм.
2000 року Бібліотека Конгресу внесла фільм у Національний реєстр кіно Сполучених Штатів Америки як «важливий у культурному, історичному й естетичному аспектах». 2005-го Гільдія американських письменників визнала сценарій Чаєфські одним з десяти найкращих сценаріїв в історії кіно.
«Телемережа» — це сатирична драма про фіктивну телевізійну мережу Union Broadcasting System (UBS) та її боротьбу за виживання й навіть зростання найважливішого мірила будь-якого телеканалу — переглядів.
Ця стрічка здобула визнання критиків і стала одним з найбільших хітів 1976–1977 років. Вінсент Кенбі у своїй рецензії на фільм для The New York Times у листопаді 1976 року назвав його «скандальною… геніальною, нещадно смішною, надзвичайно актуальною американською комедією» і стрічкою, чиї «страшенно спотворені погляди на те, як телебачення звучить, яким видається і яким воно, по суті, є, — це кардіограма прихованого серця сатирика не тільки телебачення, а й суспільства, яке його підживлює і зі свого боку живиться телебаченням».
Читайте також: «The Water Music»
У рецензії, написаній після того, як фільм отримав «Оскари», Роджер Еберт назвав його «інтелігентним фільмом з надзвичайно доброю акторською грою, який надто багато вимагає, викриває не лише телебачення, а й більшість проблем сімдесятих років». Він казав: «Усе зроблено так гарно, показано так чітко й представлено так безжалісно, що “Телемережа” переживе багато інших фільмів». Через чверть століття Еберт констатував, що фільм був «ніби пророцтво». Чи Чаєфські, створюючи образ кіногероя Говарда Біла, який вів головний випуск новин мережі UBS, міг собі уявити Джері Спрінґера, Говарда Стерна й Усесвітню федерацію реслінгу?
Треба розуміти, що, коли створювався цей фільм, ще не було реаліті-шоу. Майже через пів століття гостра сатира «Телемережі» на телевізійні інформаційні канали, які оцінюють через вимірювання рівня переглядів, на жаль, залишається актуальною. Меседж фільму, що телевізійні мережі в гонитві за рейтингами можуть бути готові на будь-що, досі на часі.
«Телемережа» регулярно потрапляє на верхівки рейтингів найкращих фільмів. У світі, де рейтинги найважливіші, це, без сумніву, велике і, як виявляється, позачасове досягнення.
Щойно заберу в годинникаря свій камінний годинник Westminster, я намагатимусь інакше відмірювати плин часу, не користуючись розкладом телевізійних інформаційних програм.
Приймаючи моє замовлення, годинникар сказав: «Твій годинник треба буде заводити й наставляти щотижня. На початку це може бути обтяжливо, але заведення годинників — це одна з найбільших радостей власників механічних годинників, це така мантра, під час якої опановуєш і повторюєш усталену рутину, це різновид медитації».