«Не можна поступатися страхові», — закликає в кожному виступі президент Олланд. «Ми не дозволимо конфіскувати нашу свободу!» — пишуть парижани на папірцях, які чіпляють до свічок і букетів квітів на місцях терактів. Ціла країна переконує себе та інших, що їй не лячно. Але страх є. Нехай і не визнаний, загнаний у найглибші закапелки підсвідомості. Він у нервових поглядах довкола: у метро та на вулицях. У раптових дитячих сльозах без жодної видимої причини.
У похапливих виступах політиків, котрі, мабуть, переконуючи найбільше самих себе, безкомпромісно проголошують, що немає іншої ради: треба йти на співпрацю з Путіним, «ІДІЛ» — спільний ворог, усі на боротьбу з ворогом!
Тиха паніка задає тон великої політики. І ось уже не Путін проситься до Парижа або Нью-Йорка, а сам Олланд власною персоною зазбирався до Москви. Порадитися, як здолати «ІДІЛ». Бо без знаного експерта в питаннях тероризму не обійтися. Він, експерт, має досвід. То навчить, підкаже, нажене винищувачів, нагодує-приголубить — хто ж, як не він?
Неспокій — поганий радник. У поспіху й на нервах французький політичний клас на різні голоси повторює: ми почуваємося самотніми в бомбардуваннях позицій «Ісламської держави». Нам потрібні союзники, а Німеччина відмовчується, Америка кволо натискає не на ті кнопки, тому вибачайте, а ми до Путіна. Він чекає. І не проблема, що Росія та Франція мають на Близькому Сході діаметрально протилежні цілі. Так само як у Придністров’ї, у Нагірному Карабасі та на Донбасі, в Абхазії та Південній Осетії Москва дестабілізує ситуацію, бо саме нестабільність завжди була питомим середовищем поширення
російського впливу.
Сирія не виняток. Кілька років тому, коли сирійці збунтувалися проти свого диктатора й у цій країні почала формуватися відносно демократична опозиція, Башар Асад навмисне випустив із в’язниць усіх радикальних ісламістів. У певному сенсі режим якщо не породив «ІДІЛ», то значно посприяв його появі, сподіваючись створити альтернативу курдам, а також іншим повстанцям. Кремль системно й непохитно завжди підтримував Асада. Зокрема, й у складних іграх з ісламістами. Нині тенденція зберігається. Надто багато дивних збігів, надто швидко й упевнено запропонував свою «допомогу» французам Путін, щоб не помітити очевидного: Москва напрочуд вправно користується панікою й нескоординованістю західного політичного класу та прямує до своєї мети. «Участь Росії в антитерористичній коаліції видається майже вирішеним питанням», — щогодини повторює France-Info.
Слово «Україна» практично зникло з лексикону французької преси. Ані слова про поновлення боїв на українському Сході, про санкції та недавню «руконеподаваємість» Путіна. Візит до Парижа Арсенія Яценюка, запланований на 18 листопада, анульовано «у зв’язку з трагічними подіями». Натомість оголошено перспективу поїздки Олланда до Москви. Промовисто? Ясніше не буває.
Читайте також: Париж. Територія невпевненості
Здійснюючи поліцейські штурми, арешти, рейди, виловлюючи терористів, які поховалися по паризьких околицях та вичікують, вочевидь, нової нагоди, щоб втілити свої криваві плани, Франція, поспішаючи та нервуючись, припускається фатальної європейської помилки, яку робила не раз. Страх перед ісламським тероризмом, що після паризьких терактів 13 листопада визнано найгіршим злом, штовхає до виправдання будь-яких суперечливих та неприйнятних за моральними критеріями співпраць. Як у 1938‑му, коли Едуард Даладьє підписав безславну Мюнхенську угоду, сподіваючись зберегти у своїй країні комфорт та спокій. Як під час Другої світової, коли Захід пішов на союз зі Сталіним проти Гітлера. Нині на роль зловісного фюрера призначено «ІДІЛ». Сталіним попрацює Путін. Він давно готує себе для цієї ролі, а нині, певне, святкує свій зоряний час. Права людини? Захоплення чужих територій? Це, звичайно, важливо… Але як вам сказати? У світовій політиці інтереси зазвичай беруть гору над принципами.
Земля кругла, а останнім часом у світлі паризьких терактів ще й активно уподібнюється до шагреневої шкіри, де такі категорії, як географічна відстань, переходять до умовних параметрів. Регіональні вибори у Франції, заплановані на грудень цього року, несподівано стають фактором міжнародної політики.
Читайте також: Експансія люті
Олланд вирішив перехопити прапор у правих і продемонструвати ефективність у царині безпеки. Соціалісти не дуже орієнтуються в цій темі, яку вважають традиційним майданчиком правих. Тиждень тому офіційний Париж чути не хотів про переговори з Асадом. Нині в контексті провальних перспектив соціалістів на виборах Олланд дещо наївно вдає, що й він має план. Швидкий і дієвий. Той самий, врешті, що його пропонували Марін Ле Пен та Ніколя Саркозі. Пріоритети змінилися. Путін та Асад визнані віднині «меншим злом», яке варто терпіти, щоб уникнути гіршого. Якщо Москва й не стоїть за паризькими терактами, вона використала події з неймовірним коефіцієнтом корисної для себе дії.
Отже, внутрішня політична ситуація Франції проектується на події планетарного масштабу. Про Україну ніхто не згадує. Про курдів, які борються і проти «Ісламської держави», і проти Асада, також. У тренді заплановані на найближчі дні переговори Олланда спочатку з Обамою, а потім із Путіним. Не чекаючи зустрічі з паризьким гостем, Росія вже відправляє свої військові кораблі «в підкріплення», як не втомлюється радісно повідомляти французька преса.
Ще один наслідок недавніх терактів у Парижі — неминуче, принаймні тимчасове, закриття кордонів і вихід на інші рівні співпраці поліцейських та слідчих структур між країнами ЄС. Терористи, які розстріляли людей у французькій столиці, базувалися з комфортом у сусідній Бельгії. Французів про ймовірність терактів попереджали і турецькі, і бельгійські спецслужби. Як бачимо, марно. Невдовзі на рівні ЄС обіцяють запровадити справжню міждержавну кооперацію слідчих
антитерористичних структур.
Читайте також: Все пробачено?
Франція усвідомлює, що війни з ненависниками західної цивілізації не оминути. «Вони вдарили по всьому, що я люблю: по рок-музиці, футболу, пиву після роботи та недорогих ресторанчиках, без яких узагалі не можна уявити Париж, — каже колега. — Перспектива поліцейської держави — менше зло, ніж капітуляція перед дикунством».
У Парижі сьогодні не готові думати, що в цій ще одній гібридній війні Україна вже платить свою ціну. Горе засліплює. Цю сліпоту технологічно використовує Москва на шкоду не лише Україні.