В Європі й Америці вже є не перше покоління «забитих» бабусь та дідусів. У західних світах малюнки на тілі давно вже не асоціюються із «зоною». А от у нас…
Ляля
«Якось я їхала у потязі, навпроти мене сидів «урка». Я відразу зрозуміла: буде весело», – згадує Люша, 24-річна дівчина з листям конюшини та написом lady luck («Леді Вдача») на ключицях, Валькірією на плечі, ластівкою на спині й не лише. Дівчина має вищу освіту, працює в банку.
«Він сів навпроти мене і запитав: «Що твої партаки значать? Пішли в тамбур, поговоримо. Я тобі розповім, що значать мої», – продовжує вона розповідь. – Я збрехала, що не палю, лягла спати. Дочекалась, доки він заснув, пішла у тамбур. Тільки-но закурила – прийшов! Припер мене до стіни. «Ну, розповідай», – каже. «Нічого вони не значать! Чисто для себе! Для душі!», – почала тараторити я. А він почав про свої розповідати: мовляв, дріт означає, що ніколи до в'язниці не повернусь. «Ляля» – ім'я жінки, через яку до в'язниці потрапив… Розповідає мені все це, а потім каже: «Я чого тебе, власне, тут тримаю. Дай мені контакт свого татуювальника – я все це закрити хочу»…
Вперше
Перше татуювання роблять у різному віці – й у 15, й у 29… У 15 нормальний мотив звучить як «на злість матері». «Мама не дозволяла мені проколювати губи та брови, – пригадує Люша. – Вони й так були проколоті, але до того ще зробила на нозі малесеньку божу корівку. Робила мені її знайома – косметолог, взагалі-то машинкою для перманентного макіяжу. Мамі я сказала, що татуювання зійде за два роки. Але минуло вже чимало років. Досі не сходить! А далі я вже стала думати над татуюваннями. Аналізувати, що хочу і чому».
У 16 років зробила перше татуювання й дівчина Саша. Зараз має малюнки майже на всіх частинах тіла – навіть орла з гри Warhammer на потилиці. Іноді птаха сприймають як нацистський символ, навіть опублікували фотографію у статті про нацистів на «Корреспонденті». «Нічого спільного!», – наголошує Саша.
«В 11-му класі я зробила татуювання на спині, героя комп'ютерної гри, яка мені подобалась. Воно в мене досі є, – розповідає 28-річна дівчина, рекламний копірайтер. – У дитинстві я завжди уявляла собі, що матиму багато татуювань. Завжди їх хотіла. Далі татуювання робились від нагоди до нагоди, коли щось справляло на мене сильне враження».
Системний адміністратор Сергій перше татуювання зробив майже у 30 років. Відтак ще два. Набив на грудях назву міста, де народився. Потім – на плечі череп, мертву ластівку та напис no hope, no fear. Згодом – Сліпого П'ю з шедевру Київнаукфільму на передпліччі. «Для мене татуювання означають певні події чи відображують мої смаки», – каже.
Дмитро теж «ішов» до татуювання не один рік. «Загадав ще у школі, а зробив – у 25 років. Не абищо, щоб не шкодувати потім. Два роки шукав потрібний образ. І нарешті… Є така річ, як «фаміліар». Це друг, який постійно з тобою, певна потойбічна сила, магічний помічник. Для мене татуювання було чимось таким, – пояснює Дмитро. – Хотів відобразити частину себе. Я Овен за гороскопом, тому обрав голову барана. Крім того, ми з батьком з повагою ставимось до вірувань предків, до язичництва, тому додав дуб, дубове листя. Планую продовжити цю композицію. До того ж розмірковую над татуюванням на другій руці – це буде наш герб».
Мама мріє про татуювання
Мабуть, перше, про що замислюється той, хто хоче прикрасити своє тіло малюнками, – це думка тих, хто тебе оточує. Для початку – батьків.
25-річний Ваня перші два татуювання зробив ще в армії. «Тата з мамою просто поставив перед фактом: татуювання в мене вже є. Продовжував під різними приводами: спочатку треба було переробити армійські на щось гарне… Нині вони до моїх тату звикли».
За словами Дмитра, його батьки проти не були – вік не той. «Мати як лікар була проти чужорідної фарби на тілі. Тато поставився зовсім ліберально. І ще я дізнався, що в мого дідуся теж було татуювання, яке він вивів, – якір. А у батьків татуювань немає, звісно ж, бо родина інтелігентна».
«Мої батьки змирились. Мама від початку вважала, що коли дитина хоче в такий спосіб виразити себе, то і нехай, будь ласка. Аби добре навчалася, – сміється дівчина Саша. – А ось тато – військовий, йому татуювання не дуже до вподоби, позаяк уважав, що це «зеківська» тема. Але поважав мою думку, а нині, коли вийшов на пенсію, хоче і собі татуювання. Однак не знає, яке саме. Каже: «Ти мені вигадай щось, а я зроблю. Але так, щоб студенти не лякались». Адже він викладач.
Мріє про татуювання і мати Люші, на зло якій дівчина робила першу татуху. «Я раджу їй зробити хною, походити, подивитись, подумати», – коментує дочка.
«Мої батьки не знають. І, сподіваюсь, не дізнаються якнайдовше, – розповідає 25-річна Ольга, яка тільки-но «посадовила» собі птаха на нозі. – Вони до цього ставляться не дуже».
Але чиї батьки повністю в курсі справ, так це 18-річного Микити. Хлопцю перше татуювання зробив його власний батько, тату-майстер. Воно в нього одне – не хоче поспішати. Але сам вже «зшив» чимало. «Я давно мріяв і собі татуювання зробити, і робити їх іншим. Адже з дитинства проводив час у батька в салоні, – пояснює Микита. – Коли «розмальовував» першу людину, лячно було перші хвилин 40. Руки трусились. Але коли доробив, охопило дуже приємне відчуття».
І без татуювань не пішла б
Інша річ – робота. Адже через татуювання теоретично могли б і не взяти.
«Зі складнощами під час працевлаштування не стикалася. Та й робота в мене творча, – каже 21-річна журналістка Юлія. – А туди, де татуювання недозволені, я і так не пішла б. Там прискіпатися можуть не лише до татуювань, а й до кольору нігтів, і до принтів на одязі. Нащо мені таке потрібно?» У дівчини «забите» плече квітами з гітарними рифами, є два татуювання на ногах, одне – на шиї. Має й плани на майбутнє: за місяць народить сина, тож думає витатуювати його ім’я.
«Я бухгалтер у банку, – розповідає Люша. – На роботі, буває, знімаю піджак, коли сиджу в кабінеті. Він зачиняється на кодовий замок, ніхто не зайде з «зовсім великого» начальства. А керівник управління нормально ставиться до татуювань. Це доросла жінка. Каже, що й собі хоче, але часу бракує зробити».
У банку працює і Сергій, який нещодавно зробив собі Сліпого П’ю. Як обговорювали підвищення зарплати, кричав, що за морським звичаєм команда має право порадитись. «Керівник, якого ми маємо зараз, дуже лояльний. Удає, що не помічає. Той, хто його заступить, поки що не звик до нас, але дивиться скрива. У колег ставлення цілком спокійне. А менеджери, яких часом зустрічаю у їдальні, наприклад, можуть іноді зробити великі очі».
«Взагалі-то за дрес-кодом не може бути відкритого тіла. Не можна ходити з оголеними руками, дівчата мають носити панчохи, – додає чоловік. – Але, як свідчить практика, дівчат з оголеними плечима та лопатками і татуюваннями, чи хлопців із тату на руках не так уже й мало навіть у банківській установі».
Татуювальник Володимир каже, що ніколи не помічав дискримінації стосовно себе через татуювання. «А працював у різних місцях, зокрема й у офісі великої компанії, – пояснює. – Від інших теж скарг не чув. Але багато хто досі боїться засукати рукава на роботі. Це неправильно! Зробив татуювання – вмій «носити» його із почуттям власної гідності».
Копірайтер Саша погоджується з майстром: «Я на роботу навпаки так вбираюся, щоб татуювання були на видноті. Був випадок, коли на співбесіді серед інших співшукачів мене обрали саме через зовнішній вигляд».
Утім, більшість людей при влаштуванні на роботу татуювання все ж таки приховують.
Іван зараз не працює. Але впевнений, що татуювання не завадять йому знайти нове місце. «В мене все розташовано соціально грамотно, – пояснює. – Руки, шия чисті. Можна вдягати сорочку з рукавами».
Якщо про рукава забути, можна й проблем дістати. «Того літа шукала роботу, активно ходила на співбесіди, – розповідає 26-річна Тоня. Має татуювання на передпліччях та шиї. – Було спекотно, тож рук не ховала. В одному місці запитали, чи готова носити одяг із довгим рукавом та зняти пірсинг. Я відмовилася. Решта потенційних працедавців мої татухи не коментували ніяк, не запитували геть нічого. Але, звісно ж, не виключаю, що десь я, може, також не підійшла через свій вигляд».
Згадана Іваном «соціальна грамотність» – головне правило для багатьох людей. Татуювання у місцях, які приховати дуже важко, вони не робитимуть. «Мрію про татуху на пальцях», – зізнається Іван. Але, зважаючи на потребу шукати роботу й виглядати «пристойно», зробити не наважується.
А бабусі фарбують волосся
«Я доброзичливо ставлюся до людей, – продовжує Олександра. – Якщо у метро десь щось запитують, то й відповідаю, що так, маю татуювання. А ось бабусі фарбують волосся у яскраво-фіолетовий колір – і нічого, якось із цим же живуть».
Юлія каже, що нерозуміння з боку суспільства її не лякає. «Здебільшого люди просто звертають увагу. Іноді, звісно, щось запитують. Але з ножем на мене не нападають, тож усе гаразд, – сміється дівчина. – Мені здається, що соціум почав до цього ставитися простіше».
«Сьогодні, на відміну від навіть п’яти років тому, татуювання не викликають особливого ажіотажу», – зауважує Саша.
«Є чимало людей, які дивляться на твою тату і кажуть, що вона не те що їм подобається, а й собі хотіли б. утім, 90% із них так ніколи й не наважаться. Для мене це означає, що для них стереотипи в суспільстві є нездоланною силою, яку вони не можуть перебороти», – розмірковує студентка Оля.
«Ставитися стали простіше, – впевнений тату-майстер Боб. – Людина без татуювання іноді більше дивує! Розповідають різне: буває, люди навіть знайомляться завдяки малюнкам на тілі».
50 тризубів
«Дівчата здебільшого замовляють мої авторські візерунки, – радіє Боб. – Ієрогліфи нарешті перетворилися на рідкість! А ось патріотичні малюнки набувають популярності. Навіть у іноземців, які люблять Україну. Я тризубів одних зробив штук 50».
Однак з навалою патріотів стикаються не всі. «Останнім часом роблять багато татуювань у стилях old school та new school. Дуже популярна мексиканська Санта Муерте, Свята Смерть, – ділиться своїми спостереженнями про останні тенденції татуювальник Михайло Томільцев. – З патріотичних чи політичних татух мені доводилося «бити» хіба що тризуби. Та свастики…»
«Мені здається, патріотизм радше в голові чи серці людини», – додає він.
Майстер Володимир з татуювань із політичним підтекстом за останній час робив лише прапор Конфедерації, легендарне знамено південних штатів Америки.
«Зараз я працюю на себе і роблю лише майже те, що мені подобається: татуювання у стилі old school, – розповідає Володимир. – А ось, коли працював у студії в центрі міста, дівчата часто приходили за різними дурними написами, ієрогліфи були на другому місці, а потім вже квіточки».
«Ієрогліфів точно поменшало! – впевнено каже татуювальниця Олена Scady. – Ті, хто не готовий зробити нормальне велике тату, роблять дрібненькі написи на зап'ястках та інших частинах тіла, маленьких пташок тощо. Є ще субкультурні явища: примітивізм у хіпсерських тату, сови та олені. Також збільшилась кількість людей, готових на великі роботи різнопланових стилів».
«Люди готові до експериментів, у них з'являється гарний смак! – додає дівчина. – Це зазвичай молодь. Люди старші досі хочуть собі «трайбли», кельтику, вовків, ведмедиків та Японію».
З патріотичних малюнків Олена робила вишиванки. «Дуже приємним дорослим поміркованим людям, які поважають свою історію та культуру, а не сьогоднішню державу», – зауважує дівчина.
Майстри наголошують, що від татуювань, які вважають невдалими, клієнтів намагаються відрадити. «Іноді навіть відмовляюсь робити», – каже Боб.
«Виконую виключно те, що мені самому до вподоби, – додає Володимир. – Гроші неважливі».
«Я ніколи не прийду до майстра і не обиратиму орнамент за каталогом. Ніколи не робитиму якийсь загадковий ієрогліф, що начебто означає «щастя», – каже Сергій. Хлопець впевнений, що тату мають бути унікальними та мати особистий сенс для їхнього власника».
«Не люблю, коли починаються розмови про особливе значення татуювань, – не погоджується Юлія. – Така позиція, звісно, має право на життя. Але ми все ж таки не на «зоні», шоб кожному малюнку надавати великої ваги. Це як в анекдоті про Фрейда: «Іноді банан символізує просто банан». Я планую робити і ті, що означають певні етапи мого життя, і просто малюнки, які подобаються».
«Якщо хочеш тату, але не знаєш, що саме зробити, – краще не роби, – радить Дмитро. – У такому разі ти ще не готовий. Якщо робити – те, що буде з тобою завжди».