Перша: антисоціальна поведінка, що може призвести до заворушень. Нову загрозу становить відкрита й прихована підтримка російськими спецслужбами угруповань, що приваблюють молодих відлюдьків, яким нічим зайнятися, здебільшого чоловіків. Зокрема, це антикримінальні активісти, клуби бойових мистецтв і банди байкерів. Тривожно, що мета такої діяльності досі незрозуміла.
Друга: аутсорсингова війна. Приватні збройні формування, як-от «ЧВК Вагнера», забезпечують повноцінний арсенал диктаторам у скруті — від кібератак до звичайної кінетичної зброї. Клієнт оплачує послуги, надаючи природні ресурси або йдучи на поступки, а також наділяючи Кремль дипломатичною підтримкою.
Читайте також: Десять років Східному партнерству
Третя: економічні санкції, як-от заборона на імпорт та обмеження на експорт і транзит. Я розрізняю цю тактику й підвищення тарифів, що практикується в нинішній торговельній війні США та Китаю. Мета росіян — скористатися економічною скрутою, щоб чинити політичний тиск як покарання за певну політичну позицію.
Четверта: приховані інформаційні операції, як-от хакерські атаки й витік інформації, що були використані на президентських виборах у США та Франції. Технічно вони нескладні, але потребують глибокого розуміння ЗМІ та політичних систем країни-жертви. Наразі це спеціалізація саме Росії, а не Китаю.
П’ята: історія як зброя. Піднебесна поширює побрехеньки про свою історію, а от Росія спеціалізується на псуванні репутації країн (скажімо, називає їх нацистами за опір радянській агресії чи окупації). У такий спосіб ще й відвертається увага від жертв Кремля.
Шоста: напівжирний міжнародною та місцевими правовими системами. Росія використовує проти своїх критиків «червоні циркуляри» Інтерполу, позови про наклепи та дошкульну судову тяганину. Китай випробовував lawfare (чи то пак правовійну) в менших масштабах, зокрема в Австралії. А от для Кремля це потужна зброя. Тут мета не перемога, а стримування. Російські позивачі легко викидають по кілька мільйонів на юридичні послуги. Тоді як для західних ЗМІ, аналітичних центрів, науковців та активістів величезні рахунки на захист у суді — непомірні витрати. Тож для Кремля їхнє мовчання — справжнє золото.
Читайте також: НАТО як лінія Мажино
Сьома: підривання соціальних норм, довіри громадськості та державних інституцій, насамперед за допомогою нігілістичної пропаганди таких засобів масової інформації, як RT і Sputnik. Меседж простий і вкрай згубний: нікому не довіряти.
Восьма: перебої в постачанні енергоресурсів, зокрема природного газу. Китай не експортує їх (щоправда, використовує дещо схожий підхід до експорту рідкоземельних елементів). Радянська інфраструктура, яку Росія отримала у спадок, зробила її майже монопольним постачальником у більшість країн колишньої імперії. Однак унаслідок легковажного застосування ця зброя притупилася. Енергетична система Європи стала диверсифікованішою й витривалішою.
Дев’ята: експлуатація релігійних настроїв, особливо серед православних. Китаю нічого запропонувати на цьому фронті. Щоправда, проголошення автокефалії української церкви засвідчило, що росіяни перегнули палицю.
Десята: експлуатація економічних, етнічних, мовних, регіональних, релігійних, соціальних та інших розколів. Це основа основ російського підходу. Китайська тактика «поділяй і володарюй» зосереджена на зовнішніх альянсах. Мета проста: слабкій країні, що потерпає від внутрішньої напруженості, бракує часу й енергії на безпеку.
Нарешті, одинадцята: фінансова зброя. Нагнітання паніки, як-от масове зняття грошей із банківських рахунків, а також використання фінансових ринків, щоб покарати або винагородити політичних діячів. Російські організації й агентства майстерно експлуатують позицію країни на ринках облігацій і сировини для інсайдерської торгівлі: змінюють ціну й самі ж одразу користаються цією зміною.