21 травня
Едвард Лукас   ▪   Старший віце-президент Центру аналізу європейської політики (CEPA, Варшава й Вашингтон)

Десять років Східному партнерству

Що нам святкувати з нагоди десятиріччя Східного партнерства? Маємо скромний місцевий прогрес у Вірменії, а от в Азербайджані й Білорусі досі автократія; Грузія котиться назад; Молдова лишається на межі економіч­ного колапсу.
Матеріал друкованого видання
№ 20 (600)
від 16 травня

 В Україні, якщо порівнювати з труднощами 2009-го, справи непогані, але вона заплатила страшну ціну кров’ю та стражданнями. Річниця повинна підштовхнути нас до похмурих міркувань, а не святкувань.


Ідея була непогана (першочергово йшлося про польсько-шведсько-чеське партнерство). Європей­ський Союз мав підтримувати позитивну хвилю реформ і подальшого процвітання у своїх екс-комуністичних сусідів. Рішення про кінцеву мету — вступ до Євросоюзу — було відкладено на перспективу. Усі погодилися, що перехід на європейські стандарти дає користь, і це допомогло зам’яти складне питання про членство.

 

Читайте також: Україна вперше стала лідером рейтингу країн-учасниць Східного партнерства


Перша проблема полягала в тому, що єдина політика поширювалася на шість країн із геть відмінними площею, історією та геополітичними орієнтирами. Друга — що місцева еліта аж ніяк не прагнула реформ, які утискали її приватні інтереси і сприяли інтересам громадськості. ЄС недооцінив цей чинник. Ба гірше, він не відгадав намірів Кремля. Наївні єврократи з доброю метою вважали Східне партнерство безпрограшним варіантом. Адже ж і Росія втішиться, коли її сусіди матимуть належну владу й процвітання.

Східне партнерство не можна назвати повним провалом. Воно забезпечило безвізовий режим та угоди про вільну торгівлю для Грузії, Молдови та України. Воно створює умови для подальших реформ і зближення з ЄС. Однак сміливіший, прозорливіший підхід дав би значно більше


Насправді Владімір Путін і його поплічники воліють бачити колишні «колонії» слабкими. У країнах із поганою владою РФ має краще обличчя, такими легше командувати. В очах Кремля зростання впливу ЄС — найсерйозніша стратегічна загроза, і він був готовий на все, щоб їй протистояти. Протидія росіян не була нездоланною. Євросоюз міг і мусив сказати: «Вам не обов’язково має подобатися ця ідея. Ми постараємося як зможемо зробити її прийнятною. Та не сумнівайтеся, ми не відступимо. Не забувайте: у нас утричі більше населення і вдесятеро більший ВВП. Тож із дороги». Приблизно такою риторикою оформлювалося розширення НАТО. І вона спрацювала. Росія поважає і сприймає силу.


А от у Східному партнерстві росіяни небезпідставно відчули слабкість і безлад. Європейському Союзу бракувало завзяття й сили волі, потрібних для амбітної східної політики. У Кремля було і те, і те. Росіяни висунули ефективні контрпропозиції й скористалися місцевими ставлениками, щоб загальмувати та нейтралізувати будь-які прозахідні кроки. Сполучені Штати могли застосувати свій вплив як протидію. Та співпраця ЄС і США у справі Східного партнерства була нерегулярною і запізнілою.

 

Читайте також: Міністри ЄС, ймовірно, не ухвалять декларацію після зустрічі "Східного партнерства" - ЗМІ


В Україні зрадницькі спроби режиму Януковича діяти на шкоду інтересам держави призвели до Майдану (добре), наступної окупації Криму та війни на Сході країни (погано). Українці гинули на вулицях Києва, і їхньою кров’ю просякли прапори ЄС, із якими вони повиходили протестувати. Їхнім героїзмом і відданістю чиновники в Брюсселі знехтували. Східне партнерство не можна назвати повним провалом. Воно забезпечило безвізовий режим та угоди про вільну торгівлю для Грузії, Молдови та України. Воно створює умови для подальших реформ і зближення з ЄС. Однак сміливіший, прозорливіший підхід дав би значно більше за десять цінних років, що так швидко промайнули.


Добра новина в тому, що Росія проґавила нагоду, яка відкрилася їй завдяки провалу Брюсселя. Путінський режим править, спираючись на страх громадськості та прихильність окремих осіб, а не завдяки привабливому прикладу. Попри всі вади, Європі досі немає рівних на роль культурного, економічного, правового, політичного та соціального дороговказу. Китай створює конкуренцію, але це далекий суперник.


Погана новина в тому, що за невдачі Східного партнерства дорогу ціну заплатили не винні в цьому єврократи, а мешканці відповідних країн. Брюссель завинив перед східними сусідами. Втім, підозрюю, вибачень вони не дочекаються.