Доктор Джозеф Ольмерт має рідкісне поєднання талантів: провідний дослідник Близького Сходу, колишній парламентер миру, посвячена особа в політиці, журналіст і публіцист, а також досвідчений оратор.
Уродженець Ізраїлю, він був раніше професором близькосхідних досліджень в Тель-Авівському, Єврейському і Бар-Іланському університетах своєї рідної країни. А також викладав у Корнелльському університеті, Міському коледжі Нью-Йорка і Йоркському університеті (Канада).
Нині він є ад'юнкт-професор в Американському університеті в Школі міжнародних відносин у Вашингтоні, округ Колумбія.
На додачу до своєї викладацької роботи доктор Ольмерт обіймав керівні посади в уряді Ізраїлю. Як директор з комунікацій при прем'єр-міністрі Іцхаку Шамірі і політичний радник міністра оборони Моше Аренса. Доктор Ольмерт обслуговував дипломатичні місії по всьому світу і був учасником Мадридської мирної конференції 1991 року і подальших ізраїльсько-сирійських мирних переговорів.
Його досвід співпраці із засобами масової інформації включає ведення політичної колонки в ізраїльській газеті Yediot Aharonot, що має найбільший наклад, а також у газеті The Jerusalem Post, та численні виступи на радіо і телевізійних програмах в країні і за її кордоном.
Крім того, він був учасником конференцій під егідою Організації Об’єднаних Націй з Близького Сходу. Його володіння івритом, арабською і англійською мовами, а також розуміння російської та французької мов додавали значимості покладеним на нього місіям.
У. Т.:Докторе Ольмерт, в одній із останніх ваших статей «Зараз Лівія, але як щодо Сирії?» ви пишете, що «різанина в Сирії триває надто довго. Вона має припинитися, і США та їхні союзники мають докласти значно більше зусиль, щоб досягнути цього, навіть якщо вони відмовляються від військового втручання». Загалом повстання продовжуватиметься і активізуватиметься?
– Жодних ознак зниження інтенсивності повстання немає. Навпаки боротьба тепер набирає жорстокіших форм, і дезертирство зі збройних сил при цьому є дуже важливим чинником. Сунітські повстанці використовують зброю проти своїх колишніх «товаришів». Найбільшою проблемою режиму Асада є те, що бар’єра страху, який був нав’язаний сирійському населенню після бійні в сирійському місті Хамма 1982 року, більше немає. Режим не може відкупитися від повстанців, тому що відчуває брак коштів, щоб зробити це. А всі кошти, які в нього залишаються, він має виділяти на збройні сили, щоби підтримувати їхню лояльність.
У. Т.: Чим можна допомогти Сирії? Якими є складнощі такої місії? Якщо США не втручатимуться відкрито у справи Сирії, це буде зроблено за допомогою таємних операцій? Але цього замало…
– Заперечення Росії і Китаю щодо вживання більш ефективних санкцій ООН засвідчують, що США, ЄС і Туреччина мають активізувати власні санкції проти Сирії. Американці можуть і мусять заохочувати Туреччину і Йорданію відкривати центри для прийняття сирійських біженців. Також Захід має забезпечити повстанців зброєю, щоб вони могли протистояти сирійським військам. Там також мають бути проведені таємні операції. Особливо для того, щоб заохочувати високих сирійських офіцерських чинів до дезертирства, пропонуючи їм фінансові нагороди. За деякими непідтвердженими повідомленнями, це вже сталося.
У. Т.:Але збройні сили в Сирії потужніші, ніж у Лівії. Опозиція не контролює жодної території. Підтримку з боку арабського світу буде отримати набагато складніше?
– Так, сирійські збройні сили є більш потужними, ніж лівійські. Але вони стають слабшими через масове із них дезертирство. Навіть зараз немає потреби у прямому військовому втручанні ззовні. І сирійська опозиція не шукає його. Жодна ситуація в арабському світі не є повторенням попередньої, через різні умови у кожній із країн. Нинішня ситуація – це здебільшого війна на виснаження, і режим Асада не зможе витримати цього надто довго.
У. Т.: Сенатор-демократ Роберт Кейсі з Пенсильванії, голова підкомітету, запропонував минулого місяця створити контактну групу «Друзі народу Сирії». Він сказав, сьогодні група служитиме «головним пунктом міжнародних зобов’язань перед демократичною опозицією і сирійським народом». Це перші кроки до реальної допомоги?
– Пошлюся на сенатора Кейсі, що Захід має заохочувати сирійську опозицію досягти кращого взаєморозуміння між політичними складовими її груп. Тоді США та їхні союзники зможуть визнати сирійську Національну Раду як законний уряд Сирії. У такому разі більшість арабських країн наслідуватиме їхній приклад. В такому разі відсутність більшої кількості санкцій ООН, через протидію Росії і Китаю, буде збалансована.
У. Т.: Саудівська Аравія, побоюючись впливу, що дедалі зростає, шиїтського Ірану, впливової регіональної держави, котра залишається найбільшим прихильником Сирії, є однією із провідних арабських країн, що наполягає на більш жорстких заходах проти Дамаска…
–- Саудівська Аравія дуже стурбована шиїтською проблемою. Адже 10% її населення становлять шиїти, які живуть у Східній провінції, відомій як Хаса, де видобувається більша частина нафти. Саудівська Аравія почала військове вторгнення до Бахрейну саме із цієї причини, щоб запобігти поваленню сунітського режиму проіранськими шиїтами.
Згідно з інформацією, котру подали Wikileaks та ще кілька джерел, саудівців дуже хвилює Іран і особливо його ядерна програма. Як відомо, Саудівська Аравія дуже ретельно і повільно проводить процес ухвалення рішень, тому їм потрібен був тривалий час, щоб розвернути свої зусилля проти Башара Асада. Але тепер вони обвинувачують його режим в Лізі арабських держав. Це свідчить про те, що вони розглядають його падіння як поразку Ірану не лише в Сирії, а й у зв’язку із «Хезболлою» в Лівані. І також і те, що вони переконані, що сирійський режим може впасти.
У. Т.: Арабські країни не хочуть бачити іншого лідера, поваленого силою, як це сталося в Лівії з Муаммаром Каддафі минулого місяця?
– Можливо, арабські країни не хотіли б бачити надто багато арабських правителів, яких було повалено. Оскільки це є викликом для регіональної стабільності. Проте випадок в Сирії відмінний від них, позаяк є відображенням боротьби сунітів і шиїтів. Алавітський режим у Сирії ніколи не був популярним у Лізі арабських держав. Але він здавався стійким, тому не так багато можна було зробити проти нього. Та зараз склалася зовсім інша ситуація, і є реальний шанс для його падіння, а отже, це підтримає Ліга арабських держав, котра є переважно сунітською.
У. Т.: Ліга арабських держав планує вдатися до наразі не визначених економічних і політичних санкцій щодо Дамаска і звернулася до своїх держав-членів з пропозицією відкликати їхніх послів. Це може вплинути на Дамаск?
– Спільний вплив міжнародного тиску на Сирію, чи то наш і ЄС, Туреччини і Ліги арабських держав, має неабияке значення. Його ефект відчувається в Сирії. Опозиція дуже натхненна цим і це є паливом для повстання. Більші санкції необхідні, і вони будуть прийняті найближчим часом.
У. Т.:Чи можуть американські санкції проти Сирії бути ширшими, щоб посилити тиск на президента Башара Асада і змусити його піти у відставку? Ставки довготривалої нестабільності є високими?
– Арабський світ вступає у період великої нестабільності, яка може тривати ще доволі довго. У деяких країнах, як-то Ємен і Сирія, внутрішнє насильство триває протягом багатьох місяців. Йорданія також опинилася на межі вибуху через погану економічну ситуацію і йордансько-палестинську напруженість, що наближається до точки кипіння. Ліван також є неспокійним через наслідки справи Харірі. Ситуація в Єгипті також є дуже невизначеною, тому що військова рада не демонструє жодних ознак готовності до того, щоб відмовитися від свого контролю над країною. В цілому економічні умови в більшості арабських країн погіршуються, і це є великим викликом стабільності.