Америка пам’ятає своїх героїв. Ними стали рятувальники у Всесвітньому торговельному центрі й ті, хто того ранку пішов туди на свою звичайну роботу. Щоденні новини, сторінки у Facebook, обов’язкові уроки в школі – це нагадування американців один одному, що вони мусять пам’ятати про 9/11, хоч ніщо і не свідчить про забуття. Безкінечний потік спогадів про те, хто що робив того ранку – пив каву, збирався на роботу чи до школи, йшов у магазин, – робить кожного повноцінним учасником цієї події. Повторення кадрів катастрофи, врізання літака у вежі-близнюки і пожеж, своєрідна перевірка і загострення почуттів – пам’ятати потрібно емоційно, щоразу переживаючи це заново, тоді жодної аналітичної новизни американські медіа не пропонують.
Уся пам'ять про подію ґрунтується на цьому емоційному переживанні і власній участі, яку вибудовують мас-медіа, і на цій простій формулі все тримається. Десята річниця не демонструє нових дискусій про політичну серцевину вибухів, а одноголосно продовжує називати їх «нападом на свободу». Тому можна чітко сказати, що попри всі гучні заяви політиків та аналітиків, що Сполучені Штати дуже змінилися після 9/11, навпаки очевидною залишається консервативність їхнього мислення, а не різкі рухи і зміни політичних позицій. Обрання Барака Обами та консервативний Рух чаювання (TeaParty) однаково інтерпретують події 11 вересня як загрозу американським демократичним цінностям. Проте очевидна їхня універсальність не скасовує потреби критичного аналізу причин самого нападу та його бачення американцями, тоді як тамтешні медіа створили і постійно відживлюють історичний монумент, який уособлює лише велич американського духу.
Forever Changed. Forever Connected
«Назавжди змінені. Назавжди з’єднані» – такий напис на стікерах, що висять на дверях закладів, які фінансово підтримують будівництво Меморіалу жертвам 11 вересня. Це і є формула американської ідеї, яка є стрижнем їхнього бачення власної історії. 11 вересня називають епохою, в якій ми зараз живемо. Для американців 9/11 – це найголовніша подія сучасної історії. Вона свідчить, як створюється історичність, вписаність в історію і як люди бачать себе в історії. До подій 11 вересня Америка перебувала в розпливчастому теперішньому, яким його змоделювали такі популярні місцеві філософи, як Френсіс Фукуяма. Це історія безкінечного одноманітного теперішнього після самого кінця історії. Здавалося, що світ чи принаймні його прогресивна частина, вступила в однорідну глобалізовану ситуацію без подій і розривів, тобто останньою подією був розвал Радянського Союзу, який символізував тріумф капіталізму та американських цінностей по всьому світу. Попри тінь холодної війни американці перебували в цьому безподієвому теперішньому вже дуже давно – власне, останньою подією американської історії можна назвати Перл-Харбор. Але це вже давня історія. 11 вересня повернуло історію для американців. Напад на Всесвітній торговельний центр продовжив історичну картину від перших переселенців до нинішньої війни з терористами. Подія 11 вересня знаменує собою сучасну історію США, те, чим живуть американці через 10 років, але цей символічний пункт не міняє самого бачення американцями самих себе.
«Мені здавалося, що я дивлюся кіно»
Спогади американців відштовхуються від головного пункту: всім здавалося, що це неможливо, що такого не може бути. Як сторінки Facebook, присвячені спогадам про 9/11, так і спогади різних людей починаються з переживання події, в реальність якої неможливо повірити. Неможливо повірити, що це відбувається в Америці, в самому центрі Нью-Йорка – ось що найнеймовірніше. Ольга, емігрантка з колишнього СРСР, каже, що коли вона побачила по телевізору перші кадри, то вона ніяк не могла усвідомити, що це відбувається на Мангеттені. «Ми жили тут вже 20 років, і я могла уявити, що це могло бути будь-де, але не тут. Ми думали, що живемо в дуже безпечній країні». Ідилія фортеці Америки була під загрозою в диму розвалених і палаючих хмарочосів. Багато хто, не лише Ольга та її родина, розповідає, що було відчуття, що вони дивляться кіно, а не реальні кадри. Більшості американців було дуже важко повірити, що таке взагалі можливо, кадри по телевізору дуже нагадували голлівудські блокбастери, де на Нью-Йорк нападають прибульці чи інші вороги, але усвідомити реальність того, що відбувається, було неможливо.
Звісно, перша реакція як жителів Нью-Йорка, так і всіх американців – це страх за власне життя. Це було відчуття страху у власному домі, коли домашній безпечний світ навколо перетворюється на причаєну небезпеку, уособлену як у зовнішніх загрозах у далеких невідомих арабських країнах чи у власних сусідах арабського походження. Це відчуття страху сколихнуло бачення світу американців, які зазвичай байдужі до того, що відбувається поза межами Сполучених Штатів. Ніхто не хотів вірити, що це відбувається тут і зараз. Але майже одразу ця істерична реакція страху була витіснена патріотичним підйомом, щоб засвідчити незламність Америки. Серед спогадів американців фігурує бажання в той момент продемонструвати всім навколо, що вони не бояться і почуваються в безпеці у власному домі. Багато хто згадує, що на вулицях можна було побачити несподіване єднання і солідарність: молоді темношкірі переводили за руку через дорогу старих хасидів, натовпи людей різного походження збиралися в парках та інших публічних місцях, щоб разом вшанувати пам'ять жертв.
Патрісія, студентка ірландського походження, також згадує й іншу реакцію мусульман та арабів, жителів Нью-Йорка: «Мені не раз казали, що араби закривають свої магазини по місту. Також були й інші випадки нетерпимості до них. Я радикально проти того, щоб ми, американці, так ставилися до арабів та мусульман, їх також багато загинуло в баштах-близнюках». Про це бажане єднання чимало говорять, але саме тому, що раси і національності залишаються дуже відокремленими групами в Сполучених Штатах. 11 вересня нагадало про те, що об’єднує американців.
Одна правда про 9/11
Американці неохоче обговорюють загальний контекст нападів 11 вересня. Складається враження, що всім здається, тут немає, про що говорити. Для них це напад на їхню країну, мирних людей, які йдуть вранці на роботу, на тих, хто працює на благо своєї родини і країни. Будь-які роздуми на ці теми підозрілі, їх немає в телевізійних програмах і ток-шоу до роковин 11 вересня. Є лише героїчна історія людей, які загинули, а не аналіз причин, чому молода людина, яка виросла в американському середовищі, стає ісламським фундаменталістом і терористом. Є лише одна правда про ці події, відживлювана в безкінечному повторі кадрів літаків, які врізаються в хмарочоси.
Навіть досить маргінальний рух «За правду про 9/11», який розробляє теорію про змову американського уряду, який сам інсценував вибухи хмарочосів, у які нібито врізаються літаки, виглядає чітким продовженням віри у всесильність Америки – тільки самі американці можуть підірвати власні хмарочоси. Звісно, в це багато кому повірити значно легше, ніж в те, що Америка не всемогутня і може мати дуже небезпечних і потужних ворогів. Але багато хто всерйоз замислився про те, що означає поняття «американська свобода». Свобода для американців означає парадоксально різні речі. Рух чаювання, який є одною з реакцій на лібералізм президента Барака Обами та незахищеність Америки перед зовнішніми та внутрішніми загрозами, закликає до ширшого доступу до вогнепальної зброї як фундаментального принципу вільного права на захист себе і своєї власності. Водночас він же виступає за заборону абортів та одностатевих шлюбів. Консервативний рух, який символічно підживлюється страхами 9/11, має дуже просту економічну формулу страхів білих американців, особливо з провінційних штатів, – це втрата роботи через конкуренцію з нелегальними емігрантами, злочинність темношкірих і загалом втрата стабільності через нечувані соціальні експерименти Обами.
Ці побоювання американців цілком виправдані. Як зможе власник невеличкої крамнички, якому треба годувати сім'ю, платити за житло і страхування, конкурувати з пакистанським емігрантом, який працюватиме цілодобово і спатиме в підвалі? Обама запропонував нові формули рівності. Найперше його гасло рівності у праві на медичне забезпечення, фундаментальне право людини, незалежно від рівня доходів в найбагатшій країні світу, а також інші соціальні права. У 2008-му Обаму підтримали ті, хто прагнули реформ, і ті, хто вбачали в сегрегації бідних та багатих головну проблему Сполучених Штатів. Тоді Америка проголосувала за таке бачення американських цінностей, як відповідь на напади 11 вересня. Зараз американці знову дають відповіді тим, хто поцілив у її символи. Америка пам’ятає про 9/11 і робить різні висновки про те, якою має бути її політика рівності та свободи.